Про арт-ринок в Україні і як на ньому вижити справжньому митцеві

У рамках ІІ Міжнародної виставки-ярмарку "Арт-Київ 2007" відбувся круглий стіл на тему «Шляхи та перспективи формування цивілізованого арт-ринку в Україні».

У середовищі митців побутує прислів’я: "Хочеш вбити художника – купи у нього картину!" Іншими словами, художник перетворюється на ремісника, коли його пензлем замість натхнення починає водити жага заробітку. Відтепер такий клопіт як пошук нового цінителя картин або бажання догодити вже перевіреному покупцеві не дає художнику не те що спокійно творити, а навіть спати, бо доводиться займатися не тільки написанням картин, але й їх продажем. Але сьогодні такий "і швець, і жнець" від мистецтва навряд чи зможе обійти конкурентів по цеху. Вже давно в усьому світі в різних галузях виробництва вдаються до розподілу праці, коли один працівник щось виробляє, другий домовляється про збут, третій перевозить, четвертий продає тощо. Така схема цілком придатна не лише для виготовлення і розповсюдження шкарпеток або автомобілів, але й творів мистецтва, зокрема, високохудожніх.

8 листопада в Українському домі відбувся круглий стіл, учасники якого обговорювали шляхи та перспективи формування цивілізованого арт-ринку в Україні. Хоча обговорення проходило в рамках ІІ Міжнародної виставки-ярмарку "Арт-Київ 2007", його учасники використовували здебільшого аж ніяк не мистецьку термінологію. Адже забезпечення руху арт-бізнесу по ринкових рейках, це справа не лише галеристів, мистецтвознавців і художників, але й менеджерів, чиновників, правників, економістів, фінансистів, законодавців тощо.

Віктор Хаматов, президент Асоціації арт-галерей України, який є чи не найдосвідченішим учасником якщо і не арт-ринку, то арт-простору України, закликав визнати, що йдеться фактично про галузь економіки, і саме такий підхід слід застосовувати для розмови про становлення арт-ринку. За його словами, в Україні нараховується близько 50 тисяч художників. Сукупна річна вартість їхніх "виробів мистецтва", якщо рахувати за помірними цінами, складає принаймні кілька десятків мільйонів доларів. Однак продається "товару" лише на кілька мільйонів, що свідчить про "відсутність любові між попитом і пропозицією". В.Хаматов порівняв таке становище з радянською взуттєвою фабрикою, яка працювала "на склад", оскільки її продукція не тішила навіть невибагливого радянського споживача. А ще, за його словами, це дуже скидається на шкільну задачу про басейн, в який "по одній трубі тече, але по іншій майже не витікає".

Власне, щоб хоч трохи наблизитися до розв’язання цієї задачі про незбалансовані потоки, Український Дім і зібрав круглий стіл. Крім галеристів і художників серед його учасників були політики, мистецтвознавці, експерти, колекціонери, журналісти. Про неабияку складність завдання і важливість його розв’язання свідчила присутність віце-прем’єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника. І справа не лише в тому, що він давній і палкий цінитель мистецтва, але і в тому, що, як визнали учасники зібрання, без уваги і допомоги  держави з цим питанням не впоратися.

Табачник, як і водиться у чиновників такого рангу, поспішав на інше засідання, але саме він на початку розмови окреслив основні проблеми, до розв’язання яких має долучитися держава. Зокрема, Табачник зазначив, що формування арт-рнку потребує певних змін в українському законодавстві. Він повідомив, що ще в 2003 році в Україні підготовлено зміни до законодавства щодо забезпечення безмитного і безперешкодного ввезення в країну творів мистецтва, яким понад 50 років. Цей законопроект переклали на російську і схвалили в Росії, але, на жаль, він досі не затверджений в Україні, пошкодував віце-прем’єр. Він зауважив, що в цілому арт-ринок потребує позбавлення від тіньових оборудок (детінизації), адже без цього неможливо говорити про захист виставкового і взагалі художнього середовища, зокрема, під час перетину кордону.

Визначення порядку ввезення і вивезення творів мистецтва – одне з тих питань, що мають забезпечити інтеграцією українського мистецтва у міжнародній простір, тому реакція присутніх на нього була дуже жвавою, щоправда, вже за відсутності Дмитра Табачника. Думки їхні розійшлися. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов наполягав на введенні вільного вивезення предметів мистецтва, як і ввезення, мовляв, не можна "тільки їсти", бо не буде "кровообігу". Його колега Едуард Димшиц заперечив, що серед творів минулих років скажімо, художників М.Пимоненка, О.Богомазова, є багато таких, придбання яких – то вже не просто купівля, а вкладення капіталу, тому вивезення таких творів має бути обмеженим.

Проте, більше йшлося про ввезення та вивезення творів сучасного мистецтва. Художники скаржилися, що навіть у тих випадках, коли перевезення через кордон не вимагає сплати мита, спілкування з митниками інколи обертається на приниження, бо доводиться переконувати, що під полотном з сучасним живописом, який з точки зору митниці не має вартості, не приховані підрамники з золота. Втім, є винятки. Художниця Оксана Мась, експозиція якої на "Арт-Києві 2007", без сумніву, вирізняється поміж інших, розповіла, що в неї гарні стосунки з митниками. Не тому, що вона здебільшого виставляється за межами України і тому стала завсідницею митниць. Мась час від часу дарує митникам щось із своїх творів, і тепер вони її навіть впізнають.

Щодо внутрішніх проблем арт-ринку, то вкрай потрібним є упорядкування взаємовідносин між його учасниками, так само, як і визначення самих гравців цього ринку. Табачник пошкодував, що під час формування нового податкового кодексу не було жодної пропозиції від митців, галеристів тощо, адже наступного року буде вже запізно. Віце-прем’єр вважає за доцільне створити професійні об’єднання гравців арт-ринку, скажімо, галеристів, антикварів, які б могли захищати свої інтереси, скажімо, через їх лобіювання в парламенті та уряді. Для протидії напливу неякісного товару та хуторянству, від якого потерпають справжні митці, потрібна база критеріїв, за якою можна було б професійно оцінювати предмети мистецтва. Саме такі критерії мають стати головними, а не перемінлива мода та суб’єктивні висновки першого ліпшого експерта. Щодо останніх, то Табачник повідомив, що готується рішення про запровадження державного ліцензування експертів в галузі мистецтва і антикваріату. Якісна експертиза і кваліфікована оцінка творів також вкрай потрібні для їх страхування. На жаль, в українському арт-бізнесі цього поки що немає, сказав Табачник, але без цього не можна говорити про захист легітимних учасників арт-ринку.

Не всі пропозиції віце-прем’єра знайшли розуміння серед присутніх. "Дикість!", – так відреагував один з колекціонерів на ідею створити державний реєстр творів, які є особливо цінними для національного арт-простору. Мета такого реєстру – взяти на облік видатні твори, аби потім було легше виявляти їх підробки. На жаль, проблема фальшивок в Україні і в світі є дуже актуальною. Втім, згаданий колекціонер зазначив, що навіть під час цілком легальної купівлі-продажу, скажімо, картини, не зажди доречно "засвічувати" покупця, ціну тощо, чого вимагатиме внесення картини до реєстру.

Щодо страхування, то Вадим Загребной, представник страхової компанії "БРОКБІЗНЕС" (страховий партнер виставки "Арт-Київ 2007), зазначив, що не тільки в Україні, але й в інших країнах СНД, страхування творів мистецтва – досі екзотика. Він повідомив, що щороку з галерей, музеїв, колекцій у всьому світі зникають близько 10 тисяч предметів мистецтва, тому страхування в цій сфері залишається актуальним. Однак, укладанню страхових договорів заважає передовсім проблема оцінки творів. Коли твори перебувають у власності держави, то страхування неможливе і через недосконале законодавство, яке не дозволяє виділити для цього державні кошти, сказав В.Загребной.

Під час обговорення йшлося навіть про ліквідність такого товару, як предмети мистецтва. Мовляв, покупці, якщо забажають, мають право позбутися придбаного твору без збитків для себе. Втім, це мабуть залишиться їхньою нездійсненою мрією. Хоча, Оскана Мась розповіла, як  вона викупила свої ж картини у покупців, які виїжджали за кордон, за ту саму ціну, що й продавала.

Говорячи про взаємодію гравців арт-ринку, учасники круглого столу не забули згадати транспортників, пакувальників, засоби масової формації, родичів митців, які вже відійшли у вічність, навіть згадали про "фальшуків" – художників-підробників, які завдають чимало клопоту іншим учасникам арт-ринку. Постало навіть питання про те, а що ж таке власне галерея. Що слід вважати важливішим в її діяльності – проведення виставок чи продаж предметів мистецтва?

В.Хаматов переконаний, що саме галерея – основний гравець ринку, і її основне завдання – продавати. На жаль, в Україні лише кілька муніципальних галерей, а близько 450 міст взагалі живуть без галерей, повідомив В.Хаматов. Головне ж для ринку – наявність професійних маркетингових компаній. За їх відсутності все пропонується всім. Саме такий підхід є нині домінуючим в Україні, вважає В.Хаматов. На наступному етапі розвитку арт-ринку можна очікувати його диференціації, коли окремі галереї працюватимуть для певної категорії покупців чи то цінителів мистецтва. Третій етап – це зародження цільових ринків, коли вже не окремі галереї, а їх маркетингове об’єднання працює на конкретну категорію людей.

У цілому обговорення було досить бурхливим, часом промовці ображалися, сприймаючи слова інших на свій рахунок. У суперечках пролунали обережні критичні зауваження на адресу виставки "Арт-Київ 2007", перепало і сучасному українському мистецтву взагалі. Але зрештою всі зійшлися на тому, що українське мистецтво потужне, багате і варте уваги, а організатори "Арт-Києва 2007" почули набагато більше слів подяки і підтримки, ніж критики, що є цілком справедливо.

Підбиваючи підсумки обговорення, хазяйка Українського Дому і керівниця проекту "Арт-Київ" Наталія Заболотна, яка вела круглий стіл, попросила учасників зібрання до грудня передати їй всі пропозиції щодо формування арт-ринку, аби ініціативна група із залученням юристів змогла їх упорядкувати і представити на розгляд урядовців.

Згадався інший круглий стіл, який відбувся місяць тому в PinchukArtCenter. У одного з зарубіжних маститих художників сучасного мистецтва запитали: що треба змінити в Україні, щоб тут зрештою запанував справжній арт-ринок? Що ж відповів цей метр світового арт-бізнесу? Він спитав у відповідь: "А чи справді ви цього хочете?". Отже, створивши свій арт-ринок й інтегрувавши його у світовий, український арт, певне, матиме якісь здобутки. Але щось, мабуть, буде назавжди втрачено. Можливо, це слід враховувати під час маркетингування національного арт-бізнесу. Втім, це вже справа фахівців.

Олексій Бреус для УНІАН

УНІАН в Google News