Арттерапія – зцілююча творчість

Коли дивишся на дітей, які, сидячи за великим столом, активно махають пензлями, створюється враження, що присутній на звичайному уроці в художній школі. Якби тільки не крапельниці і не захисні маски на дитячих обличчях...

У Київському обласному онкологічному диспансері з дітьми займаються арттерапією

– Давай приберемо іграшки, – говорить 5-річна Дана своєму старшому другу 7-річному Толіку. І вони разом починають розкладати по ящиках шафи великі і барвисті плюшеві кубики, деталі від конструктора, машинки і ляльки.

На перший погляд, це звичайні діти – рухомі, веселі, тільки ось доля з самого дитинства приготувала для них випробування. Злоякісний гістиоцитоз (злоякісна клонова пухлина кровотворної тканини) – такий діагноз поставили Дані Дереневський українські медики, а у Толіка Мельниченка виявили “царську” хворобу – гемофілію.

Кожна середа для маленьких пацієнтів відділення дитячої онкогематології Київського обласного онкологічного диспансеру – це свято, адже до них прийде Катя. Катерина Сапожкова – професійний художник, яка вже другий рік поспіль проводить сеанси арттерапії з онкохворими дітьми. Терапію мистецтвом в онкології іноді називають зцілюючою творчістю. Хоча арттерапію не можна назвати лікуванням, але стосовно онкології її можна віднести до компліментарних засобів, безпосередньо пов`язаних з поліпшенням психо-емоційного і душевного стану пацієнтів. 

Як тільки іграшки складені – на порозі ігрової кімнати з`являється Катя.

– Я зараз покличу решту дітей, і ми почнемо заняття, а ви поки підготуйте воду і принесіть фарби, – звертається художниця до Дани та Толика.

Поки діти виконують доручення, до ігрової кімнати заходить 12-річна Віта. Вона вже 1,5 років знаходиться у відділенні дитячої онкогематології. Віті Маруді необхідна пересадка кісткового мозку. Хотіли знайти донора серед родичів: у Віти є молодший брат, але він їй не підійшов. Тепер шукають донора за кордоном. Там же потрібно буде і проводити операцію, оскільки нашим лікарям вона не під силу. Вартість трансплантації більше $100 тис. Чи варто говорити, що самим таких грошей батькам Віти знайти не під силу.

– Діти чекають Катю, як Бога, – ділиться мама Віти, яка завжди ходить з дочкою на заняття. – Цілий день бути в палаті і нічого не робити для дитини дуже важко. А коли вони малюють, вони відчувають себе звичайними дітьми.

– Я не ходила в художню школу і раніше взагалі не малювала. А ось тут навчилася, – розповідає Віта. – Ми не завжди малюємо. Іноді Катя нам приносить тканину, і ми вирізуємо квіточки, а потім робимо вироби.

У ігровій збирається решта дітей. Дві дівчинки приходять прямо з крапельницями. Хіміотерапія іноді може тривати до 8 годин, і тоді крапельниця стає тимчасовим супутником. До неї, як видно, діти звикли. Якщо крапельниця в правій руці – беруть пензлик в ліву і починають малювати. Адже через, здавалося б, звичайний малюнок вони відкривають себе, свій внутрішній світ, свої відчуття і настрій. Шматочок паперу і пензель допомагають їм позбавиться всіх негативних емоцій, болю і проблем, які накопичилися в їхній ранимій дитячій душі.

– Сьогодні наша тема – місто, – починає урок Катя і розгортає перед дітьми альбом австрійського художника і архітектора Хундертвассера.

Юні пацієнти уважно розглядають картинки, а потім починають старанно затушовувати свої білі листи – створюють фон перед тим, як приступити до зображення “свого” міста.

Раніше Катя займалася тільки із здоровими дітьми. Коли почала працювати з маленькими пацієнтами з онкодиспансеру – було дуже важко. Тут є своя специфіка: потік дітей постійно змінюється, і з кожною дитиною треба знову починати все спочатку. Приходили 2–3 дитини, з часом стало більше...

– Заняття триває, доки діти не втомляться. Вони повинні відмалювати. Іноді ми через 2 години закінчуємо, а буває, що і через 4 – наскільки вистачає сили, – розповідає Катерина. – Є певні картинки, коли видно, що дитина в депресії. Наприклад, закрашений чорний фон. Але трактуванням я не займаюся, цим нехай займаються психологи. Ми робимо акцент на виході внутрішньої енергії через творчість.

Пояснення малюнкам все ж таки потрібно знаходити, щоб зрозуміти причину того або іншого страху у дитини, а потім за допомогою психолога допомогти їй цього позбавитися.

– Існують певні критерії оцінки: і колір, і форма і т.д. Але я орієнтуюся, в першу чергу, на те, що людина відчуває своїм малюнком, – розповідає глава Арттерапевтичної асоціації, кандидат психологічних наук Олена Вознесенська. – Для мене зворотний зв`язок з ним, його відгук грає головну роль, а не те, що я сама собі знаю. Як приклад – значення кольору, точніше, безліч значень – у кожного воно своє. Я завжди питаю, що означає для людини певний колір. Коричневий – з одного боку, колір фекалий, з іншої – колір матері-землі (а це довіра, основа, опора). Червоний колір – з одного боку, колір любові, яскравих відчуттів, максимальної віддачі, а з іншої – колір агресії, злості, гніву.

Завідувачка відділенням дитячої онкогематології Київського обласного онкологічного диспансеру Наталія Дербеньова говорить, що відразу погодилася на пропозицію волонтерів про проведення занять арттерапією.

– Це дуже добре і ефективно, це психологічна адаптація дитини. Дітям потрібно шукати вихід енергії, вихід своїм емоціям. Адже вони тривалий час знаходиться в чотирьох стінах. А заняття відволікають їх від хвороби. Дитині, наприклад, поставили катетер або зробили пункцію, і він тимчасово про це забуває, – розповідає Дербеньова. – Я недавно була в Австрії, так там щодня до хворої дитини, незалежно – яку терапію він одержує, – приходить займатися вчитель за шкільною програмою, психолог і арттерапевт. І це характерно для всіх дитячих клінік Європи.

Зараз найменшому пацієнтові в онкодиспансері 1,4 року. А взагалі тут можуть знаходитися діти у віці від місяця до 18 років.

Коли дивишся на дітей, які, сидячи за великим столом, активно махають кистю, ретельно підбирають фарби і зосереджено розглядають малюнки в альбомі, створюється враження, що присутній на звичайному уроці в художній школі. Якби тільки не крапельниці і не захисні маски на дитячих обличчях.

Терапія мистецтвом є відносно новим методом психотерапії. Вперше цей термін був використаний Адріаном Хіллом в 1938 р. при описі його роботи з хворими туберкульозом і незабаром набув широкого поширення. В даний час їм позначають всі види занять мистецтвом, які проводяться в лікарнях і центрах здоров`я. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги, а також прискорюють прогрес в терапії. Підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, чим в розмові під час вербальної психотерапії.

Арттерапія допомагає людям з важкими психічними захворюваннями: дітям-інвалідам і людям з важкими порушеннями розвитку (зору, слуху, мови, руху); обличчям в стані хронічного стресу або жертвам насильства; сім`ям, що переживають психологічну кризу; обдарованим дітям, що зазнають психологічні труднощі.

Сьогодні виділяють власне арттерапію (візуальні види мистецтва), музичну терапію, танцетерапію, драмотерапію, сказкотерапію, библиотерапію, маскотерапію, этнотерапію, игротерапію, цветотерапію, фототерапію, куклотерапію, орігамі і ін.

Анна Ященко

УНІАН в Google News