Мільйонне населення Стародавнього Риму ніколи б не вдалося розмістити у приватних будинках на одну сім'ю кожен.
Житлові багатоквартирні будинки на кілька поверхів здаються відносно сучасним винаходом, пов'язаним із промисловою революцією. Здається, що в доіндустріальну епоху навіть у містах люди жили в звичайних одноповерхових, максимум двоповерхових будинках. Однак правда в тому, що багатоквартирні будинки існували ще в Стародавньому Римі та інших великих містах імперії.
Як пише видання ZME Science, Стародавній Рим мав не лише розкішні вілли й мармурові палаци, а й багатоповерхові житлові будинки, кімнати в яких здавалися в оренду точно так само, як і в наш час. Такі будинки називали інсулами, і саме в них мешкала левова частина населення міста. Водночас життя в таких будівлях супроводжувалося високою орендною платою, антисанітарією та постійною небезпекою пожеж і обвалів.
Інсули стали відповіддю на стрімке зростання населення "столиці світу". У II столітті нашої ери в Римі могло мешкати близько мільйона людей. Міграція, торгівля та доступ до безкоштовного зерна приваблювали нових жителів, тому місто почало розростатися вгору.
Інсули зазвичай займали цілі квартали. На перших поверхах розташовувалися крамниці, а вище – помешкання різного розміру. Найдешевшими були кімнати на верхніх поверхах, куди доводилося підніматися сходами. Заможніші мешканці віддавали перевагу нижнім рівням. Водночас житлові будинки не завжди були нетрями: в портовому місті Остія археологи знайшли просторі квартири з внутрішніми двориками, мозаїками та хорошим освітленням.
Однак умови життя багатьох орендарів залишалися небезпечними. У квартирах бракувало водопостачання, вікна часто не мали скла, а приготування їжі на відкритому вогні підвищувало ризик пожеж. Ситуацію погіршували дерев'яні конструкції, вузькі вулиці та поганий технічний стан будівель.
Римський поет Ювенал описував будинки, які трималися завдяки тимчасовим підпорам, а тріщини в стінах приховували від мешканців. "Ми живемо в місті, більшість будівель якого підперті хиткими балками й підпорами", – писав він, наголошуючи на небезпеці обвалів.
Пожежі були настільки серйозною проблемою, що імператор Август створив спеціальні загони пожежників. Після Великої пожежі 64 року нашої ери за правління Нерона запровадили нові будівельні вимоги, зокрема ширші вулиці та обмеження висоти будинків.
Не менш складними були побутові умови. Мешканці користувалися громадськими фонтанами й лазнями, купували готову їжу в торговців, а відходи іноді виливали просто з вікон. Римське право передбачало відповідальність за предмети та рідини, що падали на перехожих. До цього додавалися постійний шум, нічний рух возів і відсутність приватності.
Водночас інсули створювали компактне міське середовище, дуже схоже на сучасне - де житло, торгівля та громадські простори були поруч.
Як писав УНІАН, на думку істориків, Олександр Македонський не завоював Рим лише тому, що просто не встиг цього зробити, хоча, ймовірно, мав такі наміри. Легендарний цар-завойовник помер у 32-річному віці і лише через 13 років після приходу до влади, коли ледь встиг завершити свої східні походи.
Також ми розповідали, скільки заробляли давні римляни на наші гроші. ВВП на душу населення становив еквівалент 750 кг пшениці на рік. У перерахунку на сучасні показники середньостатистичний римлянин заробляв приблизно 4-6 тисяч гривень.