Верблюжі павуки поширені майже по всьому світу.
Верблюжі павуки (сольпуги) можуть досягати завдовжки 15 сантиметрів і мають величезні щелепи. Вони мають страхітливий вигляд, але є одними з найбільш незрозумілих павукоподібних, пише журналіст Саммер Райландер у своєму матеріалі для BBC Wildlife Magazine.
Зазначається, що верблюжі павуки, незважаючи на свою назву, не є павуками. Існує понад 1000 видів сольпуг і всі належать до загону павукоподібних.
Верблюжі павуки мають вісім лап і дві педипальпи (ножеподібні придатки, які використовуються для захоплення здобичі). Найчастіше у цих павукоподібних коричневе або світло-коричневе забарвлення, що дозволяє їм залишатися малопомітними в пустелі.
Верблюжі павуки поширені майже по всьому світу. Вони мешкають у пустелях і посушливих регіонах Близького Сходу, Північної Африки, Індії, Мексики та південного заходу США. Вони трапляються на всіх континентах, крім Австралії та Антарктиди.
Райландер поділилася, що верблюжі павуки здатні пересуватися зі швидкістю до 16 км/год і найчастіше полюють уночі. У темний час доби вони шукають здобич, якою зазвичай є дрібні гризуни, ящірки, комахи та невеликі птахи.
Верблюжі павуки не отруйні, через що їм доводиться покладатися на свої потужні щелепи. Вони можуть досягати довжини в одну третину від довжини їхнього тіла.
Райландер підкреслила, що укус верблюжого павука може бути болючим, але він не небезпечний для людини. Також поширений міф про те, що ці павукоподібні їдять верблюдів зсередини, але в реальності вони так не роблять.
Раніше вчені встановили несподіваний факт про походження павуків. Вони висунули теорію, що павуки, ймовірно, плавали в океані, перш ніж пристосувалися до життя на суші.
Учені з Університету Арізони проаналізували скам'янілий мозок Mollisonia symmetrica, вимерлого виду кембрійського періоду, який колись вважався предком мечохвостів. Дослідження показало, що структура його нервової системи більше нагадує структуру сучасних павуків та їхніх родичів, що вказує на тісніший еволюційний зв'язок із павукоподібними.