Світ напередодні боргової кризи
Світ напередодні боргової кризи

Світ напередодні боргової кризи

19:57, 12.08.2011
8 хв. 5

Світова економіка ще не встигла відновитися після іпотечної кризи в США, яка переросла у глобальну економічну, а ряду західних країн вже загрожують нові потрясіння, пов`язані з надмірними суверенними борговими зобов`язаннями...

Світова економіка ще не встигла повною мірою відновитися після іпотечної кризи в США, яка переросла у глобальну економічну, а ряду західних країн вже загрожують нові потрясіння, пов`язані з надмірними суверенними борговими зобов`язаннями.

Повноцінна боргова криза ще не настала, але передумови для її експансії вже досить стійкі.

Нинішні боргові проблеми західних країн багато в чому зумовлені суперечливістю принципів економічної політики, яку вони проводили в останнє десятиліття, а також надмірною самовпевненістю їхніх урядів у стабільності та ефективності економік. Державний борг у ринкових країнах - насамперед, інструмент розподілу суспільних благ і зобов`язань щодо їх фінансування між різними поколіннями. Вважається, що доходи бюджету, отримані від сплати податків, повинні повністю бути витрачені на надання державних послуг і товарів для тих громадян, які власне і наповнюють бюджет. Саме тому бюджетні кошти в західних країнах, як правило, спрямовуються на поточні потреби або на фінансування короткострокових проектів.

Водночас, будь-який розсудливий уряд усвідомлює, що забезпечити довгостроковий стабільний ріст своєї країни можна тільки шляхом інвестицій у перспективні проекти, віддачі від яких доведеться чекати тривалий час. З точки зору західних політиків і економістів, було б дуже несправедливим покладати зобов`язання з фінансування благ, користуватися якими буде наступне покоління.

Оптимальне рішення в даній ситуації досить просте - фінансувати довгострокові програми в борг. Таким чином, майбутнє покоління, отримавши у спадок від попередників якесь благо, яким воно може скористатися, також змушене взяти участь в його оплаті шляхом погашення тих боргів, які утворилися під час його фінансування.

Певна логіка в такій борговій політиці є. Але проблема полягає в тому, що необхідно знати міру борговим запозиченням. Чим більше зростає борг, тим більше ризиків для макроекономічної стабільності він продукує.

По-перше, обслуговування (не плутати з погашенням) держборгу лягає саме на поточний бюджет. У міру збільшення боргового навантаження суми на оплату відсотків за користування кредитами лягають все більшим тягарем на бюджет. Крім того, коли держборг порівняти з рівнем ВВП країни навіть найменше підвищення вартості кредитів призводить до значних бюджетних витрат, підриваючи систему державних фінансів.

По-друге, маніпулювання з розміром держборгу чинить тиск на пропозицію і вартість національної валюти, і чим більший розмір боргу, тим складніше цей процес піддається контролю. Важко уявити, що станеться з економікою, скажімо, США чи будь-якої іншої країни, якщо кредитори, які тримають хоча б 10% її боргу, вирішать одночасно відмовитися від її цінних паперів.

По-третє, державні боргові папери в західних країнах є дуже важливим сегментом фінансових ринків. Тому, чим більша їхня емісія, тим сильніший їхній вплив на фінансову стабільність в країні. Більше того, державні боргові папери служать своєрідним каналом, який ретранслює сигнали економічної політики держави на фінансові ринки. Будь-яка непродумана дія вищого державного чиновника може знизити довіру до країни з боку інвесторів, їх вихід з держпаперів, що створює тиск на фінансові ринки і комплекс макроекономічних проблем, який йде за цим. Така ситуація ще недавно мала місце в Україні (у 2008-2009 рр.), коли не в останню чергу через невиразну антикризову політику влади інвестори почали скидати ОВДП, а потім і папери приватного сектора, обваливши внутрішній фондовий ринок.

Названі ризики, які може спровокувати надмірне збільшення державного боргу, досить значні. Проблема в тому, що вони не відчуваються під час економічного зростання і стабільності. З часом уряди втрачають пильність і дозволяють собі зловживати борговим фінансуванням. Напередодні кризи в 2007 році розвинені країни накопичили борги, які становлять 73% ВВП (мал. 1).

При цьому, чим економічно розвиненішими є країни, тим більше боргів вони дозволяють собі залучати. Така відмінність від стриманої боргової політики країн, що розвиваються, пояснюється не стільки ощадливістю і виваженістю керівників останніх, скільки тим, що в розвинених країнах існують кращі можливості для залучення боргових ресурсів. Інвестори їм довіряють більше і в обмін на гарантії готові йти на зниження прибутковості. Для країн, що розвиваються, боргове фінансування часто дуже дороге задоволення.

Мал. 1. Динаміка державного боргу окремих груп країн, % до ВВП

Рівень боргового навантаження в 2007 році вже був завищеним. Зокрема, членам ЄС Маастрихтським договором і Пактом стабільності і зростання настійно рекомендували утримувати держборг на рівні 60% ВВП. До 2008 року Єврокомісія попереджала і навіть штрафувала окремі європейські країни за перевищення цього порога.

Дійсно, нарощувати борги в умовах тривалого стабільного економічного зростання в 2000-2008 рр. було суттєвим економічним прорахунком європейських країн, адже було очевидно, що черговий циклічний спад посилить тиск на систему державних фінансів. Швидше за все, у керівників західних держав була зайва самовпевненість у тому, що спадну фазу економічного циклу вони переживуть «малою кров`ю».

Але масштаб кризи виявився настільки значним, що більшість держав, у тому числі і ті, хто мали значні фінансові фонди, виявилися нездатними самостійно профінансувати антикризові заходи. Стабілізація фінансової сфери, соціальний захист населення, стимулювання зайнятості, інноваційно-інвестиційної активності, розширення сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат вимагали значного обсягу фінансових ресурсів. У зв`язку з цим уряди західних держав змушені були піти шляхом використання дефіцитного фінансування стабілізаційних програм. Як наслідок - в період кризи відбулося різке зростання дефіциту системи державних фінансів розвинених країн.

Для фінансування дефіциту бюджету вони змушені були використовувати боргові механізми (тільки США і Великобританія дозволили собі часткове емісійне фінансування). В результаті за досить невеликий проміжок часу, протягом якого розвивалася глобальна фінансово-економічна криза, їхні борги різко зросли. У 2011 році борги групи розвинених країн вперше після закінчення Другої світової війни можуть перевищити 100% їх ВВП, що є досить тривожним сигналом, який свідчить про серйозні ризики нової хвилі кризи.

Першими проблеми почали відчувати саме ті країни, у яких податкове навантаження є істотно вищим безпечної відмітки в 60% (Мал. 2).

Мал. 2. Боргове навантаження розвинених країн станом на 2011 р., % ВВП

За винятком Іспанії, яку більшою мірою зараз підточують внутрішні проблеми на ринку нерухомості та у банківській системі, всі країни, які сьогодні перед порогом боргової кризи, мають борг, що перевищує 90% ВВП. Великобританія і Франція, які днями також почали відчувати проблеми з держборгом, майже досягли позначки 90%.

Ключовою негативною тенденцією в ЄС стало подорожчання обслуговування боргів окремих країн єврозони, що створює тиск на бюджет і збільшує потребу у фінансуванні. Відповідно, вони змушені додатково виходити на борговий ринок, однак інвестори через підвищені ризики і дорогі дефолтні свопи відмовляються фінансувати ці країни. І якщо передові члени ЄС все ще залишаються привабливими для інвесторів, оскільки є «меншим із зол», то такі невеликі країни як Греція можуть розраховувати тільки на допомогу стабфонду ЄС і своїх патріотично-налаштованих інвесторів. Проблема в тому, що грошей у ЄС мало, а таких бізнесменів як у Греції, які вирішили вкласти гроші в боргові інструменти країни, аби підтримати її економіку, ще менше. У зв`язку з цим ситуація продовжує загострюватися.

Привид нової кризи змусив європейські країни і США активувати роботу щодо зниження дефіциту бюджету і скорочення державного боргу. Це дозволить зняти напруженість, але одночасно буде означати дострокове згортання антикризових програм, відповідно, уповільнення темпів відновлення світової економіки та перенесення часу остаточного подолання глобальної фінансово-економічної кризи ще на кілька років.

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень (для УНІАН)

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся