Президент пропонує на експорт "український досвід ППО", але лише тим, хто раніше допомагав нам. Чим такий формат може бути корисним Україні, і чи справді українські технології можуть бути затребуваними у світі, - розбирався УНІАН.
Атаки іранських безпілотників та ракет по майже всіх їхніх сусідах на Близькому Сході та загроза швидкого вичерпання наддорогих засобів ППО змушує країни регіону шукати альтернативи. Це міг би бути "зірковий час" для українських виробників перехоплювачів дронів, про що каже й сам Володимир Зеленський, пропонуючи "український досвід", але… ми самі собі "зв’язуємо руки", відкриваючи експорт озброєнь лише трошки, ніби маленьку шпарину у хвіртці. У "хвіртці", що дивиться лише на Захід.
У лютому Україна відновила експорт озброєнь, але лише у форматі Build with Ukraine (з англ.: "будуй з Україною), що дозволяє лише постачання технологій, а не самих виробів.
Про переваги та недоліки такого куцого "експорту" УНІАН розпитав представників ринку ВПК.
Судячи з кількості заяв влади за темою, лютий став справжнім "місяцем експорту". Про його відновлення президент спершу заявив 8 лютого на зустрічі зі студентами і викладачами у КНАІ, де анонсував відкриття "до кінця року" 10 закордонних представництв українських компаній.
Потім президент продовжив тему у виступі 19 лютого, де розповів про своє бачення експорту більш докладно. Загалом, він накидав тоді потужної "бази". Що вже є розуміння "чітких обсягів, які потрібні нашій армії до кінця року", що дозволяє відправляти надлишки на експорт без негативу для фронту. За словами Зеленського, з цього року дефіцит у фінансуванні виробництва зброї "в нас буде покриватися завдяки керованому експорту деяких видів нашої зброї".
"Перший пріоритет – це фронт, забезпечення наших бригад, другий пріоритет – наші українські арсенали й тільки третій пріоритет – ось такий керований експорт, - повідомив президент, вказавши на етапність процесу. – Перша платформа – для експорту та взаємодії зі США, друга платформа – це наші європейські партнери, третій напрям – інші партнери у світі, які теж зацікавлені в українській зброї та від яких Україна отримала ту чи іншу підтримку. Це обов’язково, щоб вони нам теж допомагали, щоб ми їм допомогли".
Володимир Зеленський особливо наголосив, що "ми готові працювати з тими, хто підтримував нас реально", а не просто задовольняти значний світовий попит. Такий керований експорт зможе "акумулювати гроші на більше виробництво тих речей, які потрібні нашій армії". Вже 1 березня, на тлі загострення ситуації довкола Ірану, він ці тези повторив.
Паралельно, 13 лютого, на Мюнхенській конференції з безпеки (MSC), очільники МЗС України та Німеччини відкрили "Український дім", де зробили виставку українських дронів з натяком на спільне виробництво.
Тут же у Німеччині 13 числа були укладені перші угоди, власне, за формулою Build with Ukraine між трьома українськими та трьома німецькими компаніями. Українська Airlogix досягла угоди з німецькою Auterion, теж українська TAF Industries – з Wingcopter, а ще одна наша фірма Tencore – з FERNRIDE (німецький підрозділ Quantum Group). Всі вони – виробники дронів та комплектуючих.
Це був старт одного з анонсованих 10 іноземних представництв – кластеру українського озброєння у Німеччині. Ще один вже діє у Великій Британії.
24 лютого, до чергової річниці віроломного нападу на Україну росіян, теж було багато заяв, а головне – було оголошено про нові угоди про співпрацю та спільне виробництво з Данією, Фінляндією та Латвією. Загальна оцінка цих угод – 800 мільйонів євро.
Але якщо мова переважно про нові виробничі потужності за кордоном, то де ж тут, власне, наш експорт? Ми віддаємо технології партнерам, а потім отримуємо назад свої ж розробки. А робітники українських виробництв, що простоюють, супроводжують весь цей процес виключно поглядом. То це "зарада" чи "перемога"? Без фахівців не розібратися.
Опитані УНІАН українські оборонні компанії або відмовляються коментувати такий "експорт" (щоб не сказати зайвого), або, не під запис, кажуть, що для виробників "нічого не змінилося" - постачання саме українських озброєнь за кордон досі фактично заблоковане. Ті ж представники галузі, які готові до публічних коментарів, дуже обережні у оцінках.
Так, в Українській раді зброярів (УРЗ) пояснюють, що це за формат такий - Build with Ukraine. Загалом є три моделі – Build in Ukraine (виробництво й локалізація в Україні), Build with Ukraine (спільне виробництво з партнерами за кордоном) та Buy from Ukraine (прямий експорт української продукції).
Власне, у лютому легалізували саме Build with Ukraine, бо фактично така модель працювала і раніше. Зокрема, українська компанія Fire Рoint (виробник ракети "Фамінго") ще восени заявила, що будує завод з виробництва твердого ракетного палива у Данії через дочірнє підприємство FPRT і чекає на продаж своєї частки інвесторам з ОАЕ (що теж є прихованим експортом технологій).
"Станом на зараз ключовий і найбільш реалістичний формат – Build with Ukraine, передусім через спільні виробництва та ліцензійні моделі. І важливо, що в таких кейсах мова часто йде не лише про сам факт створення JV [спільних підприємств], а й про конкретний обсяг продукції, який одразу працює на потреби України, - пояснює УНІАН Ігорь Федірко, виконавчий директор УРЗ. – Тобто по суті ми говоримо не лише про бізнес-кооперацію як таку. Ми говоримо про збільшення обсягу українського озброєння для Сил оборони України за рахунок міжнародного фінансування, виробничих можливостей партнерів і ліцензійного масштабування".
Він додає, що показовим прикладом формату Build with Ukraine є спільне підприємство Quantum Frontline Industries, утворене українською Frontline Robotics і німецькою Quantum Systems у Німеччині.
"У лютому 2026 року там публічно представили перший виготовлений у Німеччині український дрон Linza 3.0, а заявлена спроможність майданчика – до 10 000 дронів для Збройних сил України протягом року", - додає представник спільноти зброярів.
У Технологічних силах України (ТСУ) досить схвально відгукуються про формат Build with Ukraine, хоча й визнають, що це історія не зовсім про експорт. Такі спільні підприємства створюються також заради того, щоб запобігти втечі… точніше, релокації українських виробництв за кордон.
"За програмою Build with Ukraine країна, в якій відкривається спільне виробництво, сплачує за продукт і передає його Україні для війська. Тобто ми не купуємо наше озброєння, а отримуємо як допомогу від партнерів, - пояснюють там особливості підходу. – У порівнянні з вимушеною релокацією, створення спільних підприємств дозволяє компанії масштабуватися в Україні, ділитися своїм досвідом з міжнародними партнерами та використовувати промислову інфраструктуру партнера для виробництва озброєння для Сил оборони. Серед виробників-членів ТСУ про відкриття спільних підприємств у лютому вже оголосили TAF Industries та Airlogix".
Владислав Бельбас, генеральний директор ТОВ "Українська бронетехніка", яка бере участь у виробництві тієї ж "Богдани" та цілого спектру іншої техніки, більш прямолінійний.
"Насправді фізичного експорту ще не відбувалося. Нам надали дозволи на міжнародну допомогу від іноземних урядів та компаній. Але чи надаються ліцензії саме на експорт – ми поки що цього не знаємо. Зараз більше це комунікується як ліцензії на трансферт технологій до тих країн, які будуть фінансувати таке виробництво для постачання озброєнь в Україну.
Зі слів очільника "УБ", є іноземні уряди, які нам кажуть: "Хочете, щоб ми для вас купували – давайте сюди виробництво".
"Вони хочуть, щоб ми поділилися досвідом й технологіями, створили компанію, якій вони передадуть гроші, і яка потім передасть нам готову продукцію. Вони будуть повертати ці вироби в Україну як допомогу. Але не всю – десь до половини умовно. А другу половину виробів залишатимуть собі, - описує тонкощі західної підтримки пан Бельбас. – Але, з точки зору виживання, в нас і вибору-то немає. Бо [власне] фінансування у десятки разів менше, ніж є потреба для фронту. І деякі наші партнери постійно хочуть отримати якісь наші технології, якісь зразки та battle-proven [випробувані боєм] вироби".
Він наголошує, що "німці - найбільш прогресивні" і з точки зору масштабів підтримки, і з точки зору низьких вимог у рамках співпраці. Тому саме там і були відкриті перші українські хаби зброярів.
Але це не дає відповіді на питання? що робити з тими виробничими потужностями всередині України, які формат Build with Ukraine залишає поза процесом, але зі збитками.
Зі слів Ігоря Федірка, виконавчого директора Української ради зброярів, зараз йдеться саме про запуск "контрольованого механізму", де пріоритетом є забезпечення Сил оборони України, а не повноцінний фізичний експорт озброєнь.
"У цьому контексті фізичні поставки за кордон можливі. Але це не означає вивезення номенклатури, яка критично потрібна фронту тут і зараз. Мова про керований підхід: що може експортуватися, в якому обсязі, за яких умов і як це впливає на внутрішнє забезпечення. Водночас, контрольований експорт готової продукції в майбутньому теж має свою роль. Він дає виробникам додаткове завантаження, дозволяє утримувати команди, не зупиняти серійність, планувати закупівлі компонентів і вкладатися в розвиток. Для галузі це питання стійкості виробництва в цілому", - окреслює він перспективи на майбутнє.
Пан Федірко додає, що метою є також, щоб українські напрацювання і команди стали "центром ширшої оборонної кооперації з партнерами".
Проте й щодо фізичного експорту озброєнь з України у лютому є певні зсуви, про що кажуть УНІАН представники ринку. Адже Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (МКВТС) указом президента вже відновила свою роботу, і встигла навіть розглянути перші дозволи.
"Із розблокуванням роботи МКВТС сьогодні вже існує законодавча можливість для експорту, яка не потребує додаткового врегулювання. Це означає, що виробники вже можуть подавати заявки на експорт продукції, які розглядатимуть ДСЕК (Державна служба експортного контролю) та МКВТС й надаватимуть дозвіл відповідно до вимог чинного законодавства", - пояснюють Технологічні сили України.
Попри те, що фізичний експорт ще не дозволено, у ТСУ наполягають, що процес налагоджено, вже є запобіжники і чітко виписані процедури.
Ігор Федірко з Української ради зброярів теж звертає увагу на початок діяльності МКВТС, як на головну подію саме у контексті експорту.
"Як повідомляє РНБО, МКВТС розглянула близько 40 заявок від виробників. Але я б не називав це спрощенням у сенсі швидкого і легкого експорту для всіх. Швидше, це відновлення зрозумілого маршруту, який раніше фактично працював до повномасштабного вторгнення. У воєнних умовах процедура стає жорсткою державно-контрольованою, з пріоритетом потреб Сил оборони і з індивідуальним розглядом заявок", - пояснює суть процесів пан Федірко.
Очільник "УБ" Владислав Бельбас - схожої думки, хоча й каже, що "фактично нічого не змінилося", адже "не змінювалася законодавча база".
Суть розгляду заявок МКВТС - у тому, що Міноборони, Нацгвардія, МВС, МЗС, всі спецслужби та інші відомства роблять висновок, що цей виріб їм не потрібен, і тому його можна відправляти на експорт. Або навпаки. Всі служби представлені на рівні заступників. Потім у процес підключається служба експортного контролю.
"Зараз ця комісія буде наповнюватися заявками. Але ми не очікуємо, що вона буде розглядати заявки швидко. Бо паралельно почався процес формування закупівель і укладання контрактів на цей рік. Лише в результаті [контрактування] стане зрозуміло, які потужності будуть вільні у цьому році. І вже тоді побачимо, як це все запрацює", - продовжує Владислав Бельбас.
Він зауважує, що попит серед виробників є значним, адже виробничі потужності продовжують зростати – у тому числі й вільні.
"Щойно Міноборони випустило публікацію, що виробничі потужності ВПК зросли до 50 мільярдів євро на рік. У минулому році заявляли, що це 35 мільярдів на рік. Відповідно до відкритої інформації, бюджет Міноборони на закупівлі - приблизно 320 мільярдів гривень. Є й інші відомства, але загалом бюджетне фінансування десь у 10 разів менше, ніж виробничі потужності. Це ніщо. Тому й потрібен експорт", - наполягає очільник "УБ".
Але каже, що розуміє і владу, яка не квапиться з цим рішенням. Адже це "дуже сенситивний кейс".
"Як ми маємо щось продавати, коли в нас на фронті техніки не вистачає? Тому керівництву країни важко прийняти рішення щодо експорту. Але за зброю має хтось платити, а в нас немає коштів. На мою думку, експорт має бути відкритий. Процедура дозволів має бути – вона вже налаштована й відпрацьована. Вона не ідеальна, але робоча. Економіка "звузилася" на тлі війни, але ВПК працює. І може давати більше коштів до бюджету, - вважає директор "УБ". – Ніхто ж не каже, що тепер не потрібно буде виконувати держзамовлення. Навпаки – за рахунок реалізації продукції за кордон, виробники зможуть розвивати свої технології. Державні замовлення у пріоритеті".
На питання, чи готується "Українська бронетехніка" вже безпосередньо до експорту своїх виробів, представник компанії каже: "Ми постійно до цього готові", - але скаржиться, що традиційні ринки будуть недоступні для нас навіть в разі старту фактичного експорту.
Українські озброєння "перевірені полем бою", мають значний попит у світі і поступово стають основою нашої зовнішньої політики замість зерна. Отже, є певні можливості для експансії. Звісно, якщо фізичний експорт дійсно відкриють, бо одних технологій буде недостатньо.
Владислав Бельбас звертає увагу і на інший момент – нам потрібно виходити на світовий ринок просто, щоб реально зрозуміти, на якому ми рівні.
"Ми вважаємо, що наша техніка класна. Але коли ви вийдете на зовнішні ринки й порівняєте можливості з іноземними виробниками, то виявиться, що не такі ми вже й класні, бо "закупорені" на внутрішньому ринку. Є інший нюанс – для України ключовими завжди були ринки Африки й Південно-Східної Азії. Але це країни, які не зовсім підтримують Україну. Туди буде важче отримати експортні ліцензії. Експорт буде відкриватись етапами", - продовжує пан Бельбас.
З його слів, спочатку відкриють експорт технологій для постачання на користь самої України, про що зараз і йде мова. Потім – експорт до країн, які надавали Україні допомогу або хоча б не є у списку недружніх країн. Це переважно Європа. І лише третій етап - це більш широке коло країн, але він настане "вже після досягнення миру". Такою є позиція влади.
Попри відсутність доступу до ключових ринків, очільник "Української бронетехніки" впевнений, що навіть формат Build with Ukraine сприятиме експансії українських технологій. Просто не так потужно, як це могло б бути.
"Так, [експансія буде], але озброєння вже будуть не українські. Вони будуть лише українського походження. Хоча ми могли б робити і більше. Але це складно прокомунікувати з Міноборони, бо там інші пріоритети. Головна мета зараз – налагодити постачання до України", - зазначає очільник "УБ".
На його думку, чим раніше почнемо свою експансію на зовнішніх ринках – тим буде краще для нас. І тим більше коштів ВПК заведе до України, адже нам потрібна "кожна гривня". Більше того, зброя – це вплив у світі, на що він також звертає увагу.
"Україна має використовувати кожну можливість для отримання переваги. Бо в росіян більше грошей, більше людей. Ми повинні використовувати ефективно кожну гривню. І виробники до цього готові", - підводить він підсумок.
Виконавчий директор Української ради зброярів Федірко теж оптимістичний щодо експансії українських озброєнь навіть у обмеженому форматі експорту.
"Європейський ринок зараз шукає не просто нижчу ціну. Ключовими стають швидкість, серійність, адаптивність і короткий цикл оновлення. Тут українські технології мають сильну позицію, бо вони перевірені боєм і постійно допрацьовуються під реальні умови застосування. Ми вже бачимо конкретний інтерес до українських рішень з боку Німеччини, Британії, країн Півночі та інших партнерів, і формат кооперації для них часто практичніший за разові закупівлі", - вважає він.
Він вважає, що партнерства дають доступ до того, чого зазвичай не дає одиничний продаж – до капіталу, виробничих майданчиків, сертифікації, компонентної бази, сервісної мережі та рамкових контрактів у країнах-партнерах.
"Це шлях системного входу на ринок і довшої присутності. Окремо важливо, що в Європі вже добре видно: самі по собі гроші не вирішують проблему масштабування. Європейські країни та інституції збільшують фінансування оборонного сектору, але ключове обмеження часто в іншому – у часі, швидкості розгортання виробництва, налаштуванні процесів і доведенні серійності. Українські виробники мають унікальний досвід швидкого масштабування в умовах війни – і це теж наша конкурентна перевага", - наголошує пан Федірко.
Через міжнародні партнерства ми можемо передавати не лише технологію як продукт, а й компетенцію швидкого розгортання виробництва, адаптації рішень і оновлення продукту в короткому циклі.
"Чи означає це автоматичну експансію на світовий ринок? Ні. Партнерства самі по собі нічого не гарантують. Потрібні зрозумілі правила контрольованого експорту, захист технологій, чітка модель роботи з інтелектуальною власністю, стабільність постачання і здатність тримати якість у серії", - окреслює він "домашнє завдання" України.
У Технологічних силах України, у свою чергу, наводять власний перелік українських конкурентних переваг.
"Українські виробники точно мають свої переваги, серед яких випробовування озброєння на лінії фронту, постійний зворотний зв’язок з військовими, що дозволяє робити часті оновлення флагманських продуктів, дешевше виробництво техніки та досвід ведення технологічної війни", - відповідають там.
Водночас ТСУ вважають, що зволікати з питанням експорту не варто, щоб ще більше виробництв не релокувалися.
"Інтеграція українських виробників у міжнародні ланцюжки постачання – це довготривалий процес. Зволікання з відкриттям експорту у попередні роки вже призвело до вимушеної релокації частини виробників за кордон", - зазначають там.
Крім того, без повноцінної присутності на світовому ринку наші зброярі не отримуватимуть "необхідний досвід співпраці з міжнародними гравцями", не буде розуміння "світового попиту та технологій", через що реально конкурувати з іноземними оборонними гігантами "нам буде складно".
Добре, що держава просувається з питаннями експорту. Хоча й менш завзято, ніж могла б. Зараз легалізовано лише експорт технологій, але не фізичних озброєнь. Це дозволяє нам шукати партнерів, залучати іноземні кошти, але майже ніяк не впливає на завантаження виробничих потужностей всередині країни.
Ми робимо "два кроки вперед і один назад" - але це теж просування. І війна в Ірані створює умови шаленого попиту на дешеві, але масові засоби "малого ППО" - те, у чому ми сильні. Але чи скористаємося ми цим шансом – то вже питання політичної волі.
Андрій Попов