У спектаклі Табачника грають кум міністра і депутати

Бал ВНЗ як був, так і залишився в новій редакції однією з трьох умов зарахування на бюджет. Так само як і «надважкі» 200 балів шкільного атестату... Плату за навчання підвищуй коли хочеш і скільки хочеш...

Ситуація навколо реформування вищої освіти все більше нагадує лялькову виставу, режисовану Дмитром Табачником задля вдоволення власних амбіцій – чи то електоральних, чи то номенклатурних. Йому все легше знаходити ролі як для підлеглих, так і для безпосередніх керівників – і не  завжди з їх відома. Хитромудрому міністрові пробачають усе: і деградацію галузі, і втрати рейтингу. Хоча остання репліка у його грі, схоже, достеменно не відома нікому.

Дія перша: а раптом пройде?

Новоявлений керівник Міносвіти починає реформу вищої школи із ревізії доробку Івана Вакарчука.

Проект попередника він доповнює низкою змін, орієнтованих на відновлення корупційних схем у галузі – бал ВНЗ, зняття обмежень на збільшення розміру плати за навчання і таке інше. Потім адресує проект власному куму – колишньому проректору НАУ Максиму Луцькому. А той, у свою чергу, підмовляє поважних колег-депутатів зареєструвати його від власного імені як альтернативний (№7486-1) до вже зареєстрованого в Раді проекту Юрія Мірошниченка (№7486). У такий нескладний спосіб роль «громовідводів» і лобістів непопулярних новацій у парламенті несподівано отримують Єфремов, Ківалов і Зарубінський. І дійсно, навіщо Табачнику «палитися» в очах громади особисто?

Коли ж проект 7486-1 детально досліджують «на зуб» студенти й експерти, визнавши його особливу небезпеку для галузі, керівник Міносвіти в ефірі «Великої політики» на Інтері публічно відхрещується від нього, приписавши недолугості народним депутатам. Й уточнює: мовляв, справжній, «міністерський» проект ще ніхто не бачив, отже немає сенсу  про нього передчасно згадувати. Але він обов’язково влаштує всіх – і ректорів, і студентів.

У підсумку Максим Луцький «раптово» втрачає інтерес до «власного дітища». Якщо спочатку він не гребує підробкою документів на користь проекту 7486-1, то насамкінець просто ігнорує засідання профільного комітету, де його мають розглядати за участі кількох десятків експертів і представників зацікавлених відомств.

Дія друга: єднаймося, бо ми того варті

З огляду на відсутність кворуму і, відтак, позитивного рішення профільного комітету не може потрапити до сесійної зали й альтернативний проект Юрія Мірошниченка (7486). Хоча його очевидні переваги над проектом Табачника-Луцького (7486-1) не викликають в експертів жодного сумніву. Тим часом як самого Мірошниченка колеги переконують у необхідності поступитися амбіціями й об’єднати законотворчі зусилля із командою Табачника.

Несподівана обачливість Мірошниченка відверто заважає Табачнику перейти до наступної дії. Адже спільний проект «від влади» може бути зареєстрований винятково за  умови відкликання обох нині зареєстрованих проектів. А довіряти високопосадовцю народний депутат не поспішає, хоча й докладає помітних зусиль до поліпшення власного проекту відповідно до найбільш суттєвих експертних зауважень.

Дія третя: стрибок із даху за командою

Початку третьої дії передує масштабне інформаційне зомбування громадськості: гряде найкращий проект реформування вищої школи – справжній, «біло-пухнастий», міністерський. Такий, що – ой!

При цьому задовго до оприлюднення тексту проекту на сайті Міносвіти широко анонсується кілька тез. З одного боку, нібито в проекті враховано всі без винятку зауваження студентів, у тому числі застереження щодо зняття обмежень на зростання розміру плати на  навчання. З іншого – до роботи над ним залучено його найбільших опонентів, у тому числі ректора Могилянки Сергія Квіта.

Особливу роль у  «розігріві публіки» перед появою нового документу відводять урочистій заяві Максима Луцького про відкликання проекту 7486-1 «на користь» реєстрації міністерського. «Передача ініціативи в цьому питанні Міносвіти є нормальним процесом, оскільки депутатські законопроекти щодо реформування вищої освіти не знаходять 100% підтримки ні в депутатському корпусі, ні серед студентства», – дипломатично зауважує повпред Дмитра  Табачника у парламенті.

Не секрет, що заява нардепа адресується й автору проекту 7486 Мірошниченку – мовляв, роби так само, не гальмуй, звільняй дорогу. Адже доки обидва проекти не відкличуть – новий не мають права реєструвати відповідно до закону. Тим часом як журналістам уже пообіцяно, що до кінця поточної сесії закон «Про вищу освіту» має бути ухвалений в новій редакції.

Дія четверта: і що?

Оприлюднення тексту «нового» міністерського проекту  вкотре переконало в тому, що керівникові Міносвіти «на слово» краще не вірити. Запевнення щодо «безконфліктності» й «ідеальності» проекту виявилися не чим іншим як мильною бульбашкою.

«Бал вищого навчального закладу» як був, так і залишився в новому тексті однією з трьох умов зарахування на бюджет. Так само як і «надважкі» 200 балів шкільного атестату. Тим часом як гарантій захисту студентів від безконтрольного зростання розміру плати за навчання не лише не побільшало, а й поменшало. Навіть у порівнянні з проектом Табачника-Луцького, котрий виводив обурених студентів під стіни Кабміну.

Судіть самі. З одного боку, на сьогодні чинне законодавство (стаття 64 діючого Закону України «Про вищу освіту») прямо забороняє змінювати розмір плати за навчання, встановлений у договорі, «протягом усього строку навчання» і тим самим надійно захищає контрактників від спроб латати бюджетні дірки вищої школи за рахунок студентських і батьківських кишень. З іншого боку, ст. 66 проекту Табачника-Луцького (7486-1) пропонує легалізувати дозвіл щорічної корекції розміру  плати за  навчання з урахуванням інфляції – без  жодних гарантій того, що ця корекція не перевищуватиме індекс інфляції.

У свою чергу, ст. 66 нового проекту Дмитра Табачника, оприлюдненого нині на сайті Міносвіти для громадського обговорення, не містить ані застережень проти змін розміру плати впродовж навчання, ані згадки про щорічну корекцію з урахуванням інфляції. Коли хочеш і скільки хочеш підвищуй – хоч щодня! Жодних обмежень і пересторог.

Ми вже бачили реакцію студентів  на подібні провокації. Вона очікувана.

Питання в іншому – яку мету цим переслідує Табачник і під яким наперстком майбутнє української вищої школи опиниться наступного разу?

Леся Оробець, спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News