Мати й донька: перерізати пуповину складно, але необхідно

Стати по-справжньому дорослою - для дочки це означає зуміти перерізати символічну пуповину емоційної залежності від своєї матері...

У ранньому дитинстві майже повне злиття з матір`ю дитині необхідно для того, щоб вижити. Але стати по-справжньому дорослою - для дочки це означає зуміти перерізати символічну пуповину емоційної залежності від своєї матері. Операція життєво важлива, часом украй складна, проте місія здійсненна.
Почуття безпеки, яке виникає внаслідок такого симбіозу, допомагає рости, дорослішати і поступово почати самостійне життя. Але якщо такої близькості не було, бажання злитися з матір`ю, відчути її безумовну любов може так і залишитися самим важливим, головним.
Саме тому так багато дорослих людей дивляться на світ очима своєї матері, надходять так, як вчинила б вона, сподіваються на її схвалення і вдячність.
Для дівчинки мати досконала всемогутня істота однієї з нею статі.
Це пізніше (приблизно з трьох до шести років) вона починає конкурувати з нею за любов батька. Дівчаткам легше дистанціюватися від матері (порівняно з хлопчиками, для яких мати стає "об`єктом любові"), але якщо цього не відбувається, злиття може перетворитися в залежність: вони бачать один в одному тільки схожість.
Залишаючись в тісних відносинах з матір`ю, дівчинка перестає дорослішати, адже вона не відчуває себе окремою людиною.
Лише віддалившись, можна виявити відмінності: "чим я відрізняюся від неї?, "хто я?", "хто я як жінка?" Утримуючи дочку близько себе, мати заважає їй знайти відповіді на ці питання.
Поступова сепарація (відділення від батьків) створює усередині нас психічний простір, необхідний для того, щоб відчути свої особливості та бажання, в тому числі свою жіночність. Це здатність розрізняти, що належить мені, а що - іншому.
Порівнювати себе можна з тим, хто перебуває з нами на рівних або майже рівних позиціях. Однак для дитини мати - істота, позбавлена недоліків. Щоб побачити в ній реальну жінку, потрібно скинути її з уявного п`єдесталу.
Досить згадати загострення пристрастей між підлітками і батьками, щоб зрозуміти, як болісно відбувається ця деідеалізація.
Коли підліток бачить в батьках реальних людей, градус ворожості зазвичай знижується. А дорослий чоловік, який продовжує боротися зі своїми батьками, швидше за все так і не відокремився від них.
Але і на цьому сепарація не закінчується, і дівчині, яка стає жінкою, матір`ю, щоразу доводиться встановлювати нову дистанцію з власною матір`ю.
Третій не зайвий
Протиріччя і конфлікти (явні або приховані) завжди присутні у відносинах матері та дочки.
Мати може болісно переживати втрату безумовної любові дочки, коли та в едіповій фазі розвитку переносить свою любов на батька. На відміну від дівчаток, хлопчик в цьому віці продовжує любити матір. Тому у відносинах матерів з синами менше конфліктів і більше гармонії. А у відносинах матері та дочки можуть бути більш суперечливі почуття: крім любові тут присутні ревнощі, заздрість і суперництво.
У зв`язку з цим виразно просвічує образ тієї маленької дівчинки, яка була колись сама мати. Цей образ повертає її до спогадів про власне дитинство, про стосунки з власною матір`ю, про досвід любові та болю.
Для дочки однаково небезпечні обидва полюси материнської любові, її недолік і надлишок. Але відносини матері та дочки - це відносини не двох, а завжди трьох осіб.
Батько розділяє їх і повідомляє дочці: "я чоловік і коханець твоєї матері". Одночасно він підтримує дочку, захоплюючись її жіночністю і дає зрозуміти, що пізніше вона зустріне людину, яка подарує їй бажану любов.
Таким третім, хто допомагає матері і дочці відокремитися один від одного, може бути не тільки батько (або партнер матері).
Ідея, захоплення, робота - те, що здатне цілком захопити думки жінки, щоб на цей час вона забула про дитину, відчула себе "відокремленою" від нього.
У цій ролі може, звичайно, виступити і психотерапевт. З одним "але", який в мрії і плани часто не враховується. Будь-якій третій - тимчасова фігура: виконавши свою роль, він повинен відійти на другий план, звільняючи місце для розвитку відносин.
Далеко і близько
Де проходить межа між хорошими, довірчими відносинами і повною залежністю від бажань і настроїв матері? Не завжди легко знайти відповідь на це питання. Особливо зараз, коли дружні відносини з матір`ю ("мати-подружка") стають ідеалом багатьох жінок.
Але найчастіше вони приховують відсутність дистанції, ту саму "не перерізану пуповину". Щоденні дзвінки, звернення за порадою, інтимні подробиці - так це виглядає в житті. Але і постійні конфлікти і, навіть, розрив між матір’ю та донькою не говорять про те, що між ними немає емоційного зв`язку. Відстань теж не показник.
Дочка може бути вкрай залежною від матері, незважаючи на те, що їх розділяють тисячі кілометрів, або жити з нею в одному будинку і бути незалежною.
Природному прагненню жінки стати самостійною може перешкодити бажання матері утримати її поруч із собою, часто не усвідомлене.
Іноді вона сприймає відділення дитини як свідоцтво того, що її більше не люблять і кидають - можливо, це пов`язано з її власним досвідом раптової розлуки. Вона може бути не впевнена у власній жіночності і ревнувати до краси дочки. Або вважає, що має право керувати її життям, тому що бачить в ній своє продовження. Самотня жінка може шукати в дитині заступника чоловіка або власної матері.
У відповідь, у дочки проявляються тривоги - страх втратити любов матері, невпевненість у собі, боязнь чоловіків... Одні матері хочуть утримати дочку будь-якою ціною, інші, навпаки, прагнуть якомога швидше від неї "позбутися".
При перших підліткових спробах оголосити про самостійність вони кажуть: "добре, ти повністю вільна і незалежна, можеш жити як хочеш". Але за цим ховається відкидання.
Дорослі діти теж потребують підтримки. І якщо батьки дозволяють їм бути вільними, але готові підтримати при необхідності, то відділення, швидше за все, відбудеться мирно і хороші відносини збережуться.
Шлях до свободи
Справжня незалежність настає тоді, коли жінка критично оцінює установки, способи поведінки, життєві сценарії, що дісталися їй у спадок від матері. Неможливо повністю відмовитися від них, оскільки так вона виявиться ізольованою від власної жіночності. Але і взяти їх цілком означає, що вона, залишившись копією матері, так і не стане собою.
Зазвичай, просунутися в напрямку начебто бажаної, але все ніяк не наступаючої незалежності вдається тим, хто зміг в односторонньому порядку "відкликати позови" і перестати годувати тяжкі відносини своїми надіями, образами або розігруванням ролі ідеальної матері або дочки. Дуже близькі відносини взаємні.
Часто тільки здається, що мама "не відпускає", - перейти в нову фазу відносин не готові обидві, але відповідальність за це зазвичай покладається на старшу.
Якщо ми дійсно хочемо змін, починати треба з кількох жорстких питань до себе: "Що я від себе приховую, пояснюючи всі проблеми свого життя тиском, впливом, втручанням і необхідністю піклуватися про ту, іншу? Може бути, саме я заповнюю емоційну порожнечу грою в боротьбу за незалежність?
Може бути, світ за моєю спиною мене лякає настільки, що це мені простіше залишатися в дивній суміші поєдинку, танцю та обіймів з тією, іншою жінкою? На що я сподіваюся, продовжуючи з`ясовувати стосунки, миритися, сваритися, дорікати - або ж балуючи і догоджаючи? Може бути, у глибині душі я все ще вірю, що вдасться щось довести, що "вона" погодиться, візьме, схвалить...
Як зрозуміти, чи дійсно ми зуміли стати самостійними і розірвали материнську пуповину?
Це так, якщо нас більше не роздирають суперечливі почуття, не мучать внутрішні конфлікти. Якщо ми самі регулюємо ступінь довіри і дистанцію у відносинах з матір`ю, не відчуваючи при цьому почуття провини.
Можемо об`єктивно оцінити, чим ми схожі, а чим відрізняємось один від одного. І нарешті, якщо ми відчуваємо, що пов`язані з матір`ю певними узами, але не прив`язані до неї намертво.

dytyna.info

УНІАН в Google News