Легендарний роман, який майбутній король жахів написав ще в 19 років, нарешті отримав довгоочікувану екранізацію.
"Чим довше йдеш мовчки, тим складніше порушити тишу", – ця цитата якнайкраще відображає головну ідею роману-антиутопії "Довга хода" (The Long Walk), екранізація якого виходить в кінотеатрах України вже 11 вересня 2025 року.
Студія Lionsgate вже зняла ембарго на відгуки у соціальних мережах після преспоказу в США, й Інтернет заполонили сотні точок зору, які зводились до однієї думки: "Фільм вдалий, сильний, але непростий для перегляду".
Тож УНІАН разом із українським дистрибутором стрічки, компанією Adastra Cinema, розповідає, що варто знати про цей фільм, який жорстко препарує ідею тоталітаризму і суспільної покори.
Події розгортаються в альтернативному світі, де уряд тоталітарних США щороку збирає хлопців-підлітків з усієї країни на жорстоке змагання під назвою "Довга хода": учасники під наглядом військових мусять іти не знижуючи швидкість маршрутом, який не має фінішної лінії. У цій грі на виснаження буде лише один переможець, який в кінці отримає значну суму грошей і приз на власний вибір. А на кожного, хто не витримає, чекає розстріл.
"Довга хода" була вперше опублікована 1979 року. Автором книги значився Річард Бахман, але під цим псевдонімом ховався ніхто інший, як Стівен Кінг.
Ба більше: ця книга була найпершим романом, що він написав. На час написання "Довгої ходи" Кінгу було лише 19 років. Він закінчив твір 1967 року, будучи студентом Університету штату Мен, а почав його писати ще у старших класах школи. У цей час вирувала війна у В'єтнамі, котра забрала життя десятків тисяч молодих американських юнаків, і "Довга хода" стала своєрідним протестом молодого автора проти цього.
Згадуючи ті часи, Кінг каже, що не мав наміру писати політичну алегорію, але його футуристична фантазія про військового лідера, відомого як Майор, який відправляє справжній взвод здорових молодих чоловіків на смерть заради розваги, утім мала очевидну паралель із реальним життям.
"Ти пишеш про час, у якому живеш, тому, звісно, це було в моїй голові. Але я тоді не думав про це свідомо, – пригадує Кінг. – Я просто писав щось жорстоке і безнадійне. І це саме те, що ти пишеш, коли тобі 19, і ти сповнений енергії і цинізму".
"Довга хода" мала довгий шлях на екрани. Вперше про екранізацію роману заговорили 1988 року і тоді в якості режисера розглядався майстер жахів Джордж А. Ромеро, але проєкт так і не був реалізований. 2007-го року права на екранізацію отримав Френк Дарабонт, один із улюблених режисерів Кінга, який зокрема зняв "Зелену милю" та "Втечу з Шоушенка", але й тут не склалося. Далі 2018-го за екранізацію взялася компанія New Line Cinema із режисером Андре Овредалом, і знову – нічого.
Та ось, нарешті, наприкінці 2023-го студія Lionsgate оголосила, що невдовзі все-таки перенесе роман на великий екран – за допомогою режисера Френсіса Лоуренса, котрий, напевно, є найкращою кандидатурою для цієї історії. Річ у тім, що саме Лоуренс є режисером усіх (крім першої) частин мегауспішної кінофраншизи "Голодні ігри": історії, також заснованій на книжковому першоджерелі в жанрі антиутопії – зі змаганнями підлітків не на життя, а на смерть як рушієм сюжету.
Між "Довгою ходою" та цими фільмами, заснованими на серії романів Сюзанни Коллінз, є очевидна схожість. Але Лоуренса привабила перспектива розповісти ще більш напружену та жахливу історію.
"Будь-яке змагання, де на кону стоїть смерть, а за перемогу обіцяють великий приз, можна з чимось пов'язати, – каже режисер. – Але в "Голодних іграх" всі змагаються зовсім по-іншому. Там є союзи, і ви намагаєтеся вбити одне одного. А в "Довгій ході" учасники насправді не намагаються вбити одне одного. Це зовсім інша динаміка у стосунках".
Хлопці в "Довгій ході" відчайдушно прагнуть вижити, але іноді допомагають своїм товаришам. Кожен учасник отримує до трьох попереджень, якщо сповільнюється або зупиняється. Четверте попередження – це куля в голову: не від іншого учасника, а від солдатів, які супроводжують і контролюють Ходу.
За сюжетом роману, в змаганнях від початку беруть участь 100 хлопців. Тож "Довга хода" має великий акторський склад, який поступово зменшується. Але в центрі уваги – лише двоє хлопців із сотні: Рей Гарраті (його грає Купер Гоффман з "Лакричної піци"), який, можливо, не найсильніший з учасників, але, безперечно, найбільш великодушний; та Пітер Маквріс (Девід Джонссон з "Чужий: Ромулус"), стрункий, вродливий і харизматичний лідер із філософським складом розуму. Постійно перебуваючи в русі, вони розвивають таку міцну дружбу, яка часто виникає між двома солдатами на війні.
"Для мене весь фільм саме про це. Про те, як ці двоє зближуються і, у певному сенсі, закохуються одне в одного, – каже Френсіс Лоуренс. – Конфлікт між тим, заради чого вони тут, і того, через що вони пройшли в минулому, лише зближує їх. Жертви, на які вони йдуть одне заради одного, на мою думку, і є головною суттю фільму".
Також у фільмі задіяні Бен Ван ("Карате Кід: Легенди"), Роман Гріффін Девіс ("Кролик Джоджо") та Джуді Грір ("Світ Юрського періоду", "Людина-мураха").
Є у касті "Довгої ходи" і справжня легенда кіно – Марк Гемміл, культовий Люк Скайвокер із "Зоряних війн" (і заразом один із найзавзятіших амбасадорів UNITED24). Але цього разу Гемміл виступає не на Світлій, а на Темній стороні, адже він грає жорстокого і безжального Майора – головного наглядача за учасниками Ходи.
"Це дуже похмура історія. Моєю початковою реакцією на пропозицію зіграти в цьому фільмі було: "Я не тільки не можу в цьому зніматися – я думаю, що не зможу це навіть дивитися", – зізнається актор. Але, за його словами, саме те, що стрічку зніматиме Френсіс Лоуренс змусило його передумати. "Я справді захоплююся ним як режисером, – каже Марк Гемміл. – Ми з ним зідзвонилися, і вже під час розмови з Френсісом я змінив свою думку. Ще до кінця відеодзвінка я сказав йому: "Ну що ж, я мушу це зробити!". Мій Майор – крутий хлопець, але справжніми зірками фільму є молоді актори, учасники Ходи. Мене вразила їх робота, і я впевнений, що на цих молодих акторів чекає велике майбутнє. А я… Я в цьому фільмі просто виконую свою роботу – я їх мучу".
Та у "Довгій ході" є не лише учасники і військові, але й глядачі. Прості люди, які добровільно шикуються вздовж маршруту, щоб на власні очі побачити це жорстоке змагання.
"Вони спостерігали за ним. Натовп спостерігав. Радісні вигуки стихли до приглушеного, мало не муркотіння. Вони чекали, поки він упаде", – так описує Стівен Кінг простих обивателів цього тоталітарного суспільства.
А Френсіс Лоуренс, своєю чергою, каже наступне: "Жорстокість та безнадійність світу "Довгої ходи" відчувається на кожній сторінці роману, написаного Стівеном у дуже бунтарському та юному віці. Було дуже важливо ризикнути та зняти фільм так, щоб не приховати антигуманність тоталітаризму, який завжди знищує молодь, особливо ту, яка може виступити проти режиму".
За текстом роману, сама Хода наче має в своїй основі високу ідею – надихнути поранену націю, демонструючи безстрашність і силу її молодих людей. Та водночас є й прихована мета – заради збереження контролю і влади задовольнити жагу крові розлюченого знедоленого населення, так само, як гладіаторські бої в давніх цивілізаціях. Та чи вдасться це?