Леонід Кучма: із трьох бід найменша - перевибори

“Наша Україна” вчинила правильно... Кремль розкладає яйця в різні кошики... Тимошенко дуже змінилася з часів попереднього прем’єрства... Інтерв’ю

“Наша Україна” вчинила правильно... Кремль розкладає яйця в різні кошики... Тимошенко дуже змінилася з часів попереднього прем’єрства...” Екс-Президент України відповів на запитання УНІАН.

Леоніде Даниловичу, днями Верховна Рада прийняла пакет законів, які спричинили вихід «Нашої України» з коаліції. Один з них – закон про тимчасові слідчі комісії, котрим спрощується механізм усунення від влади Президента. Цей закон розглядався ще під час Вашого президенства, Ви його ветували, і його часто витягала опозиція, коли у Вас з нею виникав конфлікт. Як Ви зараз оцінюєте прийняття закону?

Закон потрібен. Це передбачено Конституцією. Спеціальні слідчі комісії теж передбачені нею. Мені закидають, що я накладав на той закон вето. Але справа в тім, що повноваження слідчих комісій не повинні виходити за рамки законодавства. А от коли парламент бере на себе слідчі дії, то він забуває, вибачте, що в країні є правоохоронні органи. Зрозуміло: слідчі комісії мають існувати. Парламентський контроль – святе і велике діло. Без цього і парламент – не парламент. Парламентарі можуть вимагати матеріали від прокуратури, міліції. СБУ. Але щоб проводити власні розслідування – то це вже, вибачте, не лізе ні в які ворота.

Що стосується того, чи доречна була б зараз процедура імпічменту. Не треба бавитись у ці ігри! Не треба ганьбитися перед світом. Ми в глухому куті, виходу не видно, але щоб завершити політичну кризу процедурою імпічменту, це ж які злочини треба знайти! Або вигадати, пришити, як колись казали. Так, діючій президент багато разів порушував Конституцію. На превеликий жаль… Але давайте все ж таки зупинимось. Давайте залишимо це на його совісті та на розсуд історії.

Того ж дня були прийняті зміни до закону про СБУ та про Кабмін. Це фактичне перепідпорядкування СБУ Кабінетові Міністрів і парламенту…

Я стояв і стою на тому, що у парламентсько-президентській республіці має існувати одна гілка виконавчої влади. Це – Кабінет Міністрів, як і передбачено Конституцією. Не треба, знову ж таки, смішити світ. І те, що в парламенті закон про Кабмін знову «переграли» на користь Президента, не робить цим депутатам честі. Слід дотримуватися Основного Закону. Якщо Президент подає свої кандидатури міністрів (міністра оборони, міністра закордонних справ) чи голови СБУ, а парламент на них не погоджується, то він, Президент, повинен негайно погодити й подати нові кандидатури. Що тут такого неприйнятного, принизливого для глави держави? Те, що в нас відбувається, раціонально пояснити неможливо. Щось підліткове, інфантильне… Ну, напевне, для недолугих можна б розписати всю процедуру призначення великих посадовців, як по нотах: що робити, якщо хтось когось не подав, – скільки днів, годин, зранку чи по обіді, після прийняття їжі чи натщесерце… Чому в Європі не виникає такої штовханини навколо кандидатури прем,єра? Є політична сила, яка перемогла на виборах. Все! Кожному зрозуміло, що вона дає країні главу кабінету. Що, президент Польші був радий подавати кандидатуру Туска? Але він був зобов,язаний це зробити, і він це зробив.

Наші парламентські серіали із законами про Кабмін – це ганебне видовище, це торгівля там, де торгівлі не повинно бути. Звичайно, діючий закон про кабмін повинен відповідати Конституції. Ну, не може закон про Кабмін змінюватися залежно від конфігурації влади та чиїхось відносин із Президентом! Конституційний суд повинен криком кричати, що ви брутальні порушники Конституції. Щоби хоча б соромно стало… Уявіть, який прецедент ми створюємо для наступних поколінь політиків. Ми їм кажемо: нічого, хлопці, це звичайна справа, що кожна політична сила, потрапивши до парламенту і маючи перевагу, може залюбки переробляти закон «під себе»!

Зараз вимальовується неймовірний раніше альянс: БЮТ та Партія регіонів. Ви вірите в такий союз?

Я думаю, що Партія регіонів повинна задати собі це запитання і відповісти на нього устами своїх виборців. Тобто уявити, що вони скажуть. Чи хочуть вони союзу Януковича з Тимошенко… Чи пам’ятають вони, що Юлія Володимирівна неодноразово заявляла, що з “регіоналами” вона ніколи не матиме нічого спільного… Не думаю, що такий союз додасть рейтингу Партії регіонів та її лідеру. Але в Україні все можливо. Так само не уявляю я собі коаліції НУ–НС та Партії регіонів. Це різні люди, різні погляди. Так що і перший варіант коаліції – погано, і другий – погано, і дострокові вибори – погано, але із трьох бід я обрав би меншу.

Чи треба розжувати, що маю на увазі? Правильно: краще перевибори. Нехай суспільство розсудить ще раз.

Як Ви оцінюєте вихід «Нашої України» з коаліції?

Я вважаю, що вона правильно вчинила. Не будемо обговорювати мої особисті симпатії та переконання, але коли партнери демонструють такі серйозні розбіжності з головних, принципових, доленосних питань, то залишатись їм і далі в одному човні – це був би нонсенс. Таке поняття, як політична послідовність, – не пустий звук. Той, для кого це пустий звук, приречений на поразку, іноді – просто ганебну. «Нашоукраїнці» йшли на вибори як президентська сила. Раз так, вони мали підтримувати Президента. Але враховуючи “принциповість” нашої політики, не можна виключати, що вони як вийшли, так і повернуться.

Секретаріат Президента каже, Ви на Сардинії зустрічалися з Юлією Володимирівною, обговорювали, чим би Ви могли допомогти їй у її майбутньому штабі.

Я про це читав на відпочинку (сміється). У мене очі на лоба полізли від слів про зраду прем’єр-міністра. Не знаю, чи могли хлопці із Секретаріату вигадати щось більш абсурдне. Так і сказав журналістам, які почали з’ясовувати, що та як. Я кажу, що брєд не коментую. У тому числі і про мою зустріч із Юлією Володимирівною. Цього не могло бути за визначенням, враховуючи нашу давню з нею «любов». Це «ляп» Секретаріату. Я вже не кажу про те, що не справа чиновника Секретаріату коментувати дії прем’єр-міністра країни. Нехай би Служба безпеки це робила, якщо справді знайдені докази зради.

В українській політиці з’явився третій суб’єкт – рука Кремля. Вона нібито розвалює коаліцію та обіцяє фінансувати вибори Юлії Тимошенко. Чи міг Кремль поставити на Тимошенко?

У мене до вас зустрічне запитання: а Вашингтон ставить на когось? Ви ж не будете заперечувати, що так, на когось ставить, правда? Усі завжди і скрізь, скільки існує світ, на когось ставлять. Тож і Кремль на когось ставить. У Кремля більше інтересів в Україні, ніж у США. Вашингтон тільки періодично згадує, що є така країна – Україна. І що, дуже він нам допоміг за 17 років нашої незалежності? А для Москви Україна становить справжній інтерес, і який не менший за наш інтерес до Росії, подобається це комусь чи не подобається. Ось Москва й дивиться на Україну, аналізує. Ющенко – її ідеологічний противник. Тож залишаються два головних кандидати на підтримку: Тимошенко та Янукович. І я думаю, Москва свідомо не відштовхує ані того, ані другого. Вона ні в якому разі не ставить на когось одного. Мені здається, вона розкладає яйця в різні кошики. Так роблять усі. І будуть робити, доки існують країни і міжнародні стосунки, міжнародна політика.

Ви думаєте, Тимошенко змінилася з часів першого прем’єрства?

Це так. Раніше вона була просто червоною революціонеркою. Перша її відставка, діяльність в опозиції дали їй нагоду усвідомити помилки. Я думаю, вона зрозуміла, що не можна ламати країну. Коли її ламаєш, ці надломи не загоюються. Це позначається на економіці. Думаю, що Юлія Володимирівна вже більш практично підходить до існуючих проблем. Головне, вона зрозуміла, що не варто різати по живому.

А як би змінився за Тимошенко зовнішній курс?

Мені здається, сьогодні вона зовсім по-іншому дивиться на Росію. Вона розуміє, що Америка вирішує не все. За океаном – це далеко. А Росія – близько. Тимошенко розуміє, що економіка України не здатна розвиватися ефективно без співпраці з Росією. Напевне, розуміє… Візьміть її поведінку щодо Грузії, Чорноморського флоту. Пані Тимошенко показала, що вона тверезий політик, який не боїться засмутити США.

Нещодавно в ЗМІ спливла тема приватизації НАК «Нафтогаз» і спільного з росіянами консорціуму з управління нашою газотранспортною мережею. Недоцільність створення консорціуму і приватизації Нафтогазу було свого часу улюбленою фішкою опозиції. Це трактувалося виключно як зрада національних інтересів. Зараз про це кажуть як про щось цілком імовірне. Цікаво, чому за Кучми це було недоцільно, а за Тимошенко може бути доцільно?

Я колись разом із Шредером та Путіним підписував цей договір. Мова йшла про передачу в управління, а не про приватизацію труби. Це були взаємні зобов’язання щодо розширення можливостей і підвищення ефективності газотранспортної мережі. Я переконаний: якби консорціум було створено, а політика нашої держави не стала зовсім однобокою, то жодних трубопроводів по дну Балтійського моря не знадобилося б. Наші втрати зараз страшні. Обладнання спрацьоване, зношене, йому багато-багато років. Трубою слід займатися щодня. Потрібні кошти. А наш Нафтогаз ледве-ледве жевріє, преса пише про можливість його банкрутства. Ну, Юля в газі – провідний фахівець. Тут вона прекрасно розуміє все. Зверніть увагу: її нинішні радники свого часу були перші противники консорціуму, вони гучніше за всіх кричали: який консорціум, який консорціум – це ж втрата незалежності! А зараз мовчать. Усі мовчать! Бо всі розуміють!

Нам зараз будувати відносини із Росією значно складніше, ніж у 90-ті роки. Їм зараз треба більше…

Так вони ж накачали м’язи нафтою та газом і поводяться відповідно. Росія почувається впевнено. Європа залежить від газу, ринок російський потрібний Європі. Ось ми й бачимо виважену позицію ЄС щодо подій в Грузії.

Як би, по-Вашому, мав реагувати на події в Грузії Президент України?

Ми, звичайно, повинні були зразу заявити свою позицію. Але єдиною вигідною для держави, а значить, і правильною позицією було б спробувати стати посередником у цьому конфлікті. У жодному разі не ставати на бік Грузії. Ці події показали: однополярний світ наказав довго жити. Росія продемонструвала, що вона – гравець на світовій арені. І попри всі клекотання західних партнерів, вони змушені зважати на Росію. Європейці – не такі недолугі. Вони ж розуміють, що Грузія напала на Південну Осетію. І що, Росія повинна була мовчати? Тим більше, що Захід зламав міжнародне право, визнавши Косово.

Запитання про Росію. Мені здається, що зараз існує два підходи до вибудовування відносин з Росією. Перша, назвемо, ідеологічна, яку сповідують, наприклад, дипломати й сам Президент. Якщо коротко: Росія має зрозуміти, що Україна пішла від неї назавжди, нам потрібно терміново ПДЧ, ми мусимо створити помісну церкву і таке інше. Друга концепція – економічна. Вона полягає в тому, щоб не педалювати гострих тем, не говорити багато про виведення флоту, можливо, не говорити про ПДЧ. Бо ми зараз не обійдемося без російських ринків збуту, нам потрібне м’яке, а не раптове зростання ціни на газ. Як по-Вашому, який підхід кращий, що первинно для стратегічного розвитку України: ідеологія чи оці економічні підходи у відносинах з Росією?

Так, ідеологія важлива. Без ідеології незалежності й українства ми ніщо. А з іншого боку, подивіться на ідеологію ЄС. Вони ж не пішли шляхом наших дипломатів. І Саркозі, і Баррозу. Вони ж знайшли цілком виважену позицію. Остання зустріч у Москві показала: ніяких європейських санкцій щодо Москви не буде, бо від них програв би європеєць. А це – виборець, від якого вони безпосередньо залежать – і Саркозі, і Баррозу, і всі інші дійові особи європейського політичного світу. Отож і я стою на позиції здорового глузду.

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News