Верховна Рада після зірваного путчу: як з гуся вода

"Ми повинні дякувати Януковичу", - сказав Доній... Мені так хотілося побачити депутатське розкаяння... Репортаж

До парламенту я сьогодні йшла не з порожніми руками. В одній руці я несла кілька лаврових вінків – для депутатів, які пристойно поводилися під час українського ГКЧП, у другій - течку із стенограмою засідання Верховної Ради п`ятирічної давності (12 грудня 2003 року) і виступами, де обранці таврують вибори президента в парламенті. Хотіла помахати нею перед тими бютівцями, які, повторюючи слова їх лідера, наступили на горло власній пісні, і погодилися на союз, який так і не відбувся, з Регіонами, і внесення змін до Конституції. Помахати стенограмою – освіжити пам`ять, і запитати, задля якої такої великої мети вони так обійшлися зі своєю піснею. 

Наперед застережмо: ми не оцінюємо сам варіант переходу в парламентську республіку, і не тавруємо саму парламентську форму правління. Ми тільки говоримо, що не вірим у те, ніби парламентаризм був єдиною метою договірних сторін, по-друге, вважаємо, що не можна було усувати від цього процесу народ, і по-третє, несправедливо було робити це бігом і потай, не повідомивши людей про всі загрози, які несе подібний політичний союз і пропонований сценарій.   

Про всяк випадок нагадаю, що після ГКЧП долі його головних «героїв» склалися по-різному. Борис Пуго – застрелився, Володимир Крючков сімнадцять місяців відсидів у “Матроській тиші”, відсидів і Дмитро Язов, Геннадій Янаєв був на три роки засуджений, а потім займав непомітні посади в держслужбі і працював в системі освіти. Вся «вісімка» ГКЧП тією чи іншою мірою відповіла за витівки. Я не до того, що в нас треба когось садити. Офіційно - нема за що. Я також не вірила, що хтось застрелиться. Це ж треба якусь офіцерську честь мати. Мені здається, що у нас в депутати йдуть ті, кого взагалі служити не беруть. Але мені хотілося побачити депутатське розкаяння. Я б їх розкаяння вшанувала і знайшла форму, як передати це читачам. Люблю людей, здатних вибачатися. Яке там розкаяння?  Стоїть в кулуарах Шуфрич – красень, спілкується з колегами. Все йому ніпочім. Гаразд, мова не про нього, вважатимемо, що Юлію Володимирівну він завжди підтримував і підтримує в силу, так би мовити, основного інстинкту.

Володимир Яворівський і Ярослав Сухий

Тут я роздивилася бютівця Володимира Яворівського.

- Володимире Олександровичу, - звернулася я до Яворівського і далі процитувала йому його виступ 2003 року, - ви п`ять років тому говорили, що якщо президента вибиратимуть в маленькому парламентському залі, то прем`єром стане Медведчук, а влада замкнеться раз і назавжди. А нещодавно прем`єр дякувала вам за те, що ви прийняли переговори і наступили на горло власній пісні.

- Я залишився на своїй позиції. І повірте, результативного голосування за створення коаліції “Литвин - частина НУ-НС – Блок Тимошенко і Регіони” в БЮТі не було. Було одне невелике контрольне голосування, в якому я утримався, саме тому, що вважаю, що вибори президента в парламенті абсолютно недемократичні. А те, що Юлія подякувала, то вона дякувала за те, що ми не піднімали політичного скандалу, не хряскали дверима і не виходили із засідання. У цьому не було потреби, тому що і рішення такого не приймалося. І остаточно рішення про коаліцію в БЮТі не ухвалювалося ніколи, я це підкреслюю. 

Далі Володимир Олександрович відмовився коментувати чутки про повну домовленість і наполягав на тому, що він завжди декларував: ідеологічно БЮТ і Регіони несумісні, і союз неможливий.

Гаразд, нам залишається тільки зберегти диктофонний запис цього коментаря, щоб пред`явити його, скажімо, в наступному парламенті.

Олесь Доній

А ось і з`явився народний самооборонець Олесь Доній.

Єдиний з Самооборони, у кого напередодні тижня, коли мала презентуватися "ширка" з її конституцією, відповідав мобільний телефон. Доній - єдиний, хто чітко висловив свою позиціющодо пропонованої Конституції.

- Олесе, журналісти не повинні відкрито демонструвати доброго ставлення. Але я ось не можу утриматися (я подумки таки надягла лавровий вінок), ви напередодні «ширки» розкритикували всі позиції, пропоновані проектом Конституції від БЮТ і Регіонів. Адже ви розуміли, що особисто для вас це кінець кар`єри?

- Я розумів, що це швидше за все - кінець депутатству. Які проблеми? Я велику частину життя не був депутатом. Але мені не потрібне депутатство, якщо я не можу обстоювати свою думку. І коли ще тільки формувався партійний список Народної самооборони на вибори, попередив колег, що не здаватиму картку для голосування.

- Сім`ї депутатів звикли жити добре. Ви попередили близьких, що із закінченням цього скликання, ви, швидше за все, не потрапите до списку, і їх життя буде скромнішим?

- У мене бойова дружина, вона проводила прес-конференцію, коли я сидів в Лук’янівській в`язниці. Взагалі, вся ця ситуація – перевірка на вшивість для українських політиків, можна зрозуміти, хто чого вартий. І краще залишитися в меншості, але знати, на кого можна спиратися. Взагалі, в цій ситуації, ми повинні дякувати Януковичу, що він не дав відбутися цим змінам. Адже інших способів, крім відмови одного з учасників переговорів, не було.

З цими словами Олесь Доній пішов.

Я оглянула напівпорожні парламентські кулуари і зрозуміла, як можна змалювати парламентську обстановку. Це було таке загальне розслаблення, ніби нічого не відбулося. Кожен депутат говорив про своє – про псевдопутч ніхто і не згадував. Економісти говорять про рефінансування банків, Анатолій Гриценко – про кандидата на посаду міністра оборони, Микола Томенко – теж...

До речі, про Томенка. Я знову зазирнула в стару стенограму.

Справді, так і є, бувши в опозиції, він теж свято охороняв право народу обирати президента. На відміну від сьогоднішнього дня. Що час робить з людьми... Я влаштувалася до мікрофону біля пресс-пойнту, щоб запитати Миколу Володимировича про таку кардинальну зміну поглядів.

Миколай Томенко

- Миколо Володимировичу, п`ять років тому ви попереджали виборців, що депутатам хочуть дати хабар у вигляді продовження повноважень, за те, щоб вони забрали у народу право обиратися в парламенті. Тоді ви були проти обрання президента в парламенті. Сьогодні Юлія Володимирівна дякує вам за те, що ви наступили на горло власній пісні. Тоді ви говорили, що вам, у разі таких нововведень, буде соромно заходити в аудиторію до своїх студентів, а нині ви мовчки на це погоджуєтеся. Ви що вже не викладаєте? Або вам вже не соромно?

Здається, я зіпсувала настрій віце-спікерові. Ну нічого, цей в кишеню за словом не полізе. Зможе «відмазатись». 

- Дискусія у фракції велася в площини, яку посадову функцію матиме Президент. Якби головою виконавчої влади став прем`єр-міністр, то тоді логічним було б делегування такого права парламенту. Але останні події показали, що дискусія на тему: пройдуть або не пройдуть прямі вибори, закінчилася.

Далі Микола Володимирович повторив свої колишні тези про те, навколо яких окремих позицій щодо Конституції можуть об`єднатися дві великі політсили. 

Цікаво, що коли ми говорили з регіоналами офф-рекордс, практично ніхто не став заперечувати, що Віктор Янукович, оголосивши, що йде на прямі вибори, нехтував бажанням Ахметова – Колесникова і Клюєва обирати його в парламенті. Він, нібито, зрозумів, що його соратники  просто хочуть його почесно працевлаштувати, щоб вирішувати проблеми, пов`язані з бізнесом. У кулуарних розмовах ніхто не став заперечувати, що Янукович напередодні свого оголошення літав до Москви, не заперечували також, що він зустрічався з українським Президентом. Чула також думку, що Москва була далеко не в захваті від приготовленого тандему і що їм краще розкласти яйця по двох різних кошиках, ніж поставити на такий дивний союз. Не перебільшуватимемо ціну всьому сказаному, але мені, наприклад, здається невипадковим, що керівником передвиборного штабу Віктора Януковича став не Андрій Клюєв, а Микола Азаров. 

Ярослав Сухий

- Ярославе Михайловичу, - звернулися ми до регіонала Ярослава Сухого. - Ви ніколи не вірили в те, що Янукович піде на союз з Тимошенко, і обиратиметься в Раді. Наче в воду дивилися... 

- Ви, нарешті, повірили, що Янукович – самостійний політик?

- Відсотків так на сімдесят...

- Хочете мій власний політичний анекдот? Тільки він старий.

- Хочемо.

- Запитали мене, чи вірите ви в коаліцію БЮТ і ПР. А я кажу: не вірю, поки і один, і другий визнають тільки одну позу – я зверху. Компроміс - це коли обидва незадоволені. А коли задоволений тільки один, це обман.

- Ви наступного разу попереджайте не про те, що анекдот старий, а то, що він вульгарний.

- Добре, але цього разу поставте все як є.

Отакий собі був день. Цікаво, що політики всіх фракцій сьогодні так чи інакше проводили думку про те, що навіть після виборів домовлятися доведеться. І дуже можливо, що домовлятися будуть дві згадані фракції. Але, цитуючи Олеся Донія, є надія, що тепер у цьому випадку всі продуковані ними ідеї будуть підконтрольні суспільству. І що не призведуть до цементування номенклатури і відходу від демократії.

Маша Міщенко