Вадим Карасьов: Путіна вмонтували у владу як шуруп, Ющенко прийшов з командою

Ющенко дзвонив і чекав, коли Балога прийде обговорити форми розлучення... Він не кинув Тимошенко, і це свідчить про його політичну етику... Російські ціннісні принципи – зло плюс бабло...

Політолог Вадим Карасев вміє виправдовувати президентів. Коли слухаєш його, здається, що Ющенко не такий вже самотній і безнадійний в плані політичного майбутнього. І що, можливо, все зроблене Ющенком люди оцінять. Оцінять пізніше.

ЮЩЕНКО НЕ ЧЕКІСТ, ЙОМУ БОЛЯЧЕ УСУВАТИ ВЧОРАШНІХ СОРАТНИКІВ

Вадиме Юрійовичу, нещодавно прочитала в популярному російському журналі колонку прем`єр-міністра Росії Володимира Путіна про кадри. У ній він пише, що людей завжди звільняє особисто. Запрошує в кабінет, дивиться в очі. І мимоволі подумала, що наш Президент втрачав багатьох своїх друзів і соратників саме тому, що не хотів зустрічатися і пояснювати їм причини звільнення. Чому наш моральний Ющенко не вміє прощатися з людьми?

Що стосується Путіна, то не все так ідеально і морально, не все так гладко, як він змальовує. Були розставання з Березовським. І де тепер Березовський? Я не думаю, що їх розставанню передувала зустріч, коли Путін дивився йому в очі. Є ще жорсткіший і безсторонній приклад, не пов`язаний з політичною дружбою. Це – Ходорковський. Людину демонстративно з ОМОНом заарештовували в літаку, а потім просто відправили на вісім років далеко від Москви. Можливо, у Ходорковського були гріхи, але якщо вже була проголошена політика рівновіддаленості олігархів від Москви, тоді треба було відправити до Читинської області весь олігархічний кагал. Але чомусь один в Читі, інший в Лондоні, а третій – Абрамович – будує найдорожчу яхту в світі.

Є й суто психологічні і професійні моменти. Путін – оперативний працівник спецслужб. Ця робота передбачає безпосередній контакт і заглядання в душу людини, вивертання її зсередини. Оперпрацівник завжди ставить завдання випатрати людину. Це – спецпідготовка, спеціальні технології і робота віч на віч... Коли особи і не треба бачити, треба вловити таємні струни, вичавити і викинути. А Ющенко банкір, це робота з фінансами. У фінансів немає душ. Вони крутяться.

Нацбанк проводить операції, комбанки підвищують або знижують процентні ставки. Резерви, активи, авуари... Гроші – це анонімний, машинний, а не людський механізм.

У Ющенка немає досвіду оперативного працівника в спілкуванні з людьми. У нього досвід роботи з грошима. І така річ, як звільнення, відчуження людей викликає у нього психологічний дискомфорт. Думаю, що йому боляче, коли він розлучається з кимось. Тому що це шматок життя, прожитий разом. Можливо, це потаємна причина небажання часто зустрічатися з відставленцями.

Хоча приклади такі є. Віктор Ющенко дзвонив і чекав, коли Балога прийде на бесіду, щоб обговорити остаточні форми відставки і розлучення...

А загалом, подивімося, чому багато друзів, ті, кого називали «любими друзями», стали ворогами. Більш того, на них побудували цілу стратегію і технологію дроблення, фрагментації і пониження ставок президентської команди.

ПУТІНА ВМОНТУВАЛИ В ПОЛІТИКУ ЯК ШУРУП ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕХНОЛОГІЙ

Порівняймо Ющенка з тим таки Володимиром Путіним. Путіна у владу вмонтували як шуруп. Його за допомогою кремлівських технологій вкрутили в кремлівську машину, інформаційно-кілерська машина Березовського привела його до влади, при цьому відбомбивши за повною програмою Лужкова і Примакова. Це один шлях до влади. І тут у Путіна не немає ніяких зобов`язань, у Путіна не було соратників з боротьби. Хіба що Березовській, якому це не допомогло і який тепер у Лондоні. Ющенко прийшов у владу за допомогою великої команди. Ця досить різношерста команда, куди ввійшли люди з різними мотивами, збиралася протягом кількох років. Там були люди і з ідейними мотивами, і кар`єрними, і з грошовими, і зі змішаними. Це люди, які інвестували в Ющенка перш за все себе, не кажу вже про гроші. Вони інстинктивно чекали якихось форм обміну, чекали прибутку, бонусів і преференцій на вкладені інвестиції. Але коли виходить, що завищені очікування не виправдовуються, що зазор між очікуваннями і готівкою дуже великий, то виникає перший дискомфорт.

Що стосується Ющенка, то він вчинив ювелірно точно. Він дав усій своїй команді посади. І я уявляю, як йому було важко призначити Юлію Тимошенко прем`єром.

ТЕ, ЩО ВІН НЕ КИНУВ ТИМОШЕНКО, СВІДЧИТЬ ПРО ЙОГО ПОЛІТИЧНУ ЕТИКУ

А що поробиш, якщо у неї в сейфі лежать папери з письмовою обіцянкою такого призначення?

Та, даруйте, можна було кинути. Народ стоїть на Майдані і кричить «Ющенко – так», на Заході – ейфорія. Рейтинг зашкалює. Письмова обіцянка прем`єрства документ, який не настільки зобов`язує, щоб його виконувати. У цій ситуації можна було просто порвати цей папір, і ніхто б довго не засмучувався. Те, що він її призначив, свідчить про те, що Ющенко не позбавлений відчуття політичної етики і необхідності виконання зобов`язань. Він відійшов від особистих флюїдів і перед від`їздом до Москви сказав готувати наказ на призначення Юлії Тимошенко прем`єр-міністром, що поселило іншим соратникам не найрадісніші відчуття.

А коли виникла драчка на тему, хто ближчий до головного керма країни, Ющенко зробив тактично програшний, але історично правильний крок – всіх відправив у відставки. Він вважає, що нікому нічого не винен. Бізнесмен вважає, що Ющенко йому винен, оскільки він його робив. А Ющенко вважає, що він нічого не винен. Бо прийшов би в той рік до влади Янукович – він уже не був би бізнесменом. Інвестуючи в Ющенка, бізнесмени інвестували в інституції економічної свободи, свободи слова, демократичних процедур, які дають бізнесменові можливість відстояти свою позицію.

Для бізнесу головне: конкурентні вільні правила гри. Якщо великий підприємець розраховує, що через «капіталізм друзів» він стане багатим, він ніколи не стане багатим надовго. Тому що сьогодні при владі – його друзі, а завтра – друзі його конкурентів. Він зможе тільки накопичити активи і розкіш, але бізнесменом, здатним розвивати системний бізнес, він ніколи не стане.

ВЕЛИКА ЧАСТИНА ПРОВИНИ ЗА ПОГІРШЕННЯ ВІДНОСИН ЛЕЖИТЬ НА РОСІЙСЬКОМУ КЕРІВНИЦТВІ

Наші відносини з Росією в останні роки зіпсувалися як ніколи. І хай для цього були об`єктивні причини... Але були ситуації, коли незадоволення можна було уникнути. Наприклад, коли Ющенко не поїхав на похорон Єльцина. Або коли під час конфлікту Грузії він демонстративно узяв до Артеку дітлахів Саакашвілі...

Я пам`ятаю, як вирішувалося питання про те, чи їхати Ющенку чи ні на похорони. З одного боку, сплановано графік його поїздок, який довелося б ламати. З іншого – Ющенко з Єльциним ніколи не контактував. Віктор Андрійович був прем`єр-міністром з кінця 1999 року, коли прем`єр-міністром Росії і фактичним наступником Єльцина був Путін. Тому тоді вирішили, що якщо будуть Кучма, Кравчук, то такого представництва України цілком достатньо.

Що стосується дітей Саакашвілі, то тоді російські війська стояли за двадцять кілометрів від Тбілісі. Ще невідомо, чим би це закінчилося, оскільки була установка взяти Тбілісі. І лише тиск західної дипломатії, солідарні дії Ющенка, Адамкуса, Квасневського відвернули це публічне «взяття Берліна» і полонення Саакашвілі. Російська Федерація планувала «добити гада в лігві ворога». Я думаю, що взяти дітей до Артеку, і взагалі поїхати в Тбілісі було для Ющенка мужнім вчинком.

Але подібні рішення не впливають на тип відносин між Росією і Україною. А ці відносини атипові. Велика частина провини за погіршення відносин лежить на нинішньому російському керівництві. Росія розглядає Україну, як частину своєї національної ідентичності.

Перед виборами загострюватиметься проблема мови, нам знову нав`язуватимуть тему лінгвістичної війни. Але не може бути країни, держави і нації без лінгвістичної ідентичності. А без нації не буде демократії. Українська мова – це мова української держави...

Росіяни узяли на озброєння модель: Росія там, де є мова. Вони думають, що це і Крим, і Схід України.

У боротьбі мов офіційна політика Києва більш цивілізована, більш відповідає європейським зразкам, ніж російська...

П`ЯТИРІЧКА ПОЗИТИВНОГО НЕРОЗВИТКУ – КРАЩЕ, НІЖ НАВПРОСТЕЦЬ У «СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ» ЗА РОСІЙСЬКИМ ЗРАЗКОМ

Немає проблеми у відносинах України і Росії. Є відносини нинішнього керівництва України і нинішнього керівництва Росії. Один режим авторитарний, керованої суверенної демократії, а другий – демократія без берегів. Російський режим будує свою легітимність на антизахідництві, закритості, відході від міждержавних компромісів і стабільних альянсів, на забороні глобалізації, НАТО. Україна будується, орієнтуючись на Захід.

Коли Янукович каже, що нам без Росії нікуди, що економіку ми без Росії не побудуємо, ми повинні розуміти, що наша економіка тоді стане продовженням російської економіки, а політика буде продовженням російської політики. І я не певен, що люди захотіли б такий політичний устрій, як в Росії.

Або ми включаємося в Захід, а Захід – це західний спосіб життя. Хай не такий, як у Бельгії або у Франції, але все одно цивілізованіший, не такий свинячий, не такий жлобський і не такий мерзенний і в моральному, і людському сенсі.

У чому проблема цих п’яти років? Це п’ятирічка позитивного нерозвитку. Ми лягли в історичний дрейф, це свого роду історична пробуксовка. Це краще ніж навпростець у “світле майбутнє” за російським зразком. До Європи навпростець теж важко, бо не можна всіх одразу затягти до раю. Треба перетравити конфлікт, треба визріти. Вважаймо, що це була п’ятирічка визрівання, стиглості.

З 2004 року пройшла велика електоральна епоха, демократія розвивалася. Але держава ще не стала нормуючою адмініструючою інстанцією. Держава – це зокрема, коли є стандарт, є ліміт. Це коли в одинадцять годин немає ніякої музики, тому що вона людям заважає відпочивати. Знаєте, чому літак нашого прем`єр-міністра так довго не хотіли приймати в Люксембурзі? Тому, що закон в Європі береже людей від шуму, вночі ніяких зльотів і прильотів в аеропортах Європи немає.

ЧИ МОЖУТЬ РОЗВИВАТИСЯ НОРМАЛЬНО ВІДНОСИНИ, ЯКЩО ТУТ ДЕМОКРАТІЯ, А ТАМ АВТОРИТАРИЗМ?

Або чому не відбувся практично узгоджений візит прем`єр-міністра Путіна до Кембріджу... Там, як відомо, відмовилися на півдня перекривати рух транспорту...

Держава служить людям. А квазідержава спирається на якусь сервільну лояльність людей, які приймають як даність те, що перекривають дороги, що не витримуються стандарти шуму, загазованості.

І, закінчуючи про Росію і Україну... Хіба можуть розвиватися нормально відносини з Росією, якщо Росія сприймає Україну як частина своєї ідентичності? Чи можуть розвиватися нормально відносини, якщо тут демократія, а там авторитаризм? Якщо там антизахідна орієнтація, а Україна – прозахідна, європооріентована країна.

ПУТІН ПОЄДНУЄ КОЖЕН СВІЙ КРОК З НАСЛІДКАМИ ДЛЯ СВОГО РЕЙТИНГУ

Відносини Президента і мислячого електорату можна охарактеризувати як драму обдуреної довіри... Будівництва століття з їхньою спонсорською підтримкою – Батурин, Хортиця, Мистецький арсенал, Лікарня майбутнього – вже давно вважаються формою респектабельного хабаря для президентської сім`ї...

Це не хабар, це оплата по історичних векселях. Країна, яка не має історії, завжди залишатиметься територією. Вона ніколи не буде державою, не матиме майбутнього.

Як усі ці проекти подаються в засобах масової інформації? Як чудасія, як особисте захоплення Президента, а не осмислена політика. І питання про пам`ять можна розглядати як питання про довіру до Президента. У Президента є елемент елітарного снобізму. Мовляв, не розуміють люди, ну і гаразд. Але є проблема і в самій нинішній моделі президентства. Є модель «рейтингового» президентства, як в Росії. Путін поєднував кожен крок і вчинок з наслідками для свого рейтингу. Будь-яка ситуація вичавлювалася на рейтинг. Там кожна акція президента піариться, там не допускається альтернативна думка, зверху нав`язується отака точка зору. Суспільство там усьому вірить, бо немає альтернативної точки зору. Якби у нас президентом був Путін, якому б захотілося відродити Батурин, то при ОРТ, НТВ і НТН усі б уже давно казали – як це добре. Усі б говорили, який клас, яка велика країна Україна.

Але така модель у нас могла реалізуватися, якби була група українських чекістів, яка б узяла владу і чітко реалізовувала цю політику, незважаючи на демократичні або недемократичні норми. Ця модель могла б реалізуватися, якби не було боротьби, конкуренції і не вступила в дію реформа 2006 року. Але пройшли вибори, запрацювала парламентська партійна машина, запустився дуалізм виконавчої влади. І все: ніяких вертикалей, ніякої жорсткої політики, ніякого жорсткого пресингу для реалізації поставлених завдань, у тому числі і в галузі історії. І слава Богу.

ЦЕ ПОВИННО БУТИ СПРАВОЮ ГРОМАДЯН, ЯКЩО ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ БУТИ ЧОРНОЮ ДІРКОЮ ЄВРАЗІЇ

Україна може дозріти до розуміння цього через демократичні процедури, через мізки. І це не повинно бути тільки справою Ющенка. Це повинно бути справою громадян. Якщо вони хочуть бути не білою плямою або чорною діркою Євразії.

Думаю, 2006 року, коли не вийшло з Універсалом, Ющенко зрозумів, що йому не вдасться вирішити всіх поставлених перед собою завдань. Йому їх просто не під силу вирішувати самому. Напевно, є образа, що не розуміє народ його задумів у царині історичної пам`яті. Він дещо закрився і став авангардистським Президентом.

Вважаю, він міркує десь так: гаразд, ви рийтеся в рейтингах, а я думаю про історію. Але його політика дала результати. Незалежно від того, чи буде Ющенко переобраний, наступний Президент муситиме закінчувати його проекти. Можливо, знехочу, можливо без драйву, натхнення та немов би релігійного осяяння, але муситиме дороблювати все і щодо Батурина, і Мистецького арсеналу і Голодомору. Це ж не тільки історична легітимація нації, це історична легітимація влади. Бо якщо народ любить свою історію, він просто не вибиратиме чужу. Мазепа йому буде цікавіший за Петра Першого. Історія формує громадян.

ЮЩЕНКО – НАЦІОНАЛІЗАТОР, ЯКИЙ ДУМАЄ, ЯК ВМОНТУВАТИ ЦЮ ДИВНУ КРАЇНУ ДО ЄВРОПИ

Неможливо переоцінити, скільки Президент зробив для української історії, української мови, української геополітики. За Еріком Хосбаумом, нація – це винахід традиції. Ющенко – типовий націоналізатор, будівничий нації, який думає, як вмонтувати цю дивну країну до Європи. І тепер він думає, як іти на вибори, як донести це все до людей. У нього було таке: сподіваюся на прозріння людей. Але люди не сліпі, коли вони не думають, то відчувають серцем. Можна дискутувати, хто краще бореться з кризою – Тимошенко чи Янукович. Але Україні потрібний направитель, той, хто створює карту, вибирає маршрут.

Якого Президента захоче народ? Такого, що наведе порядок. Що таке порядок, при цьому ніхто не знає.

У чому помилка Ющенка? Треба було поєднати модель рейтингового і авангардного президента.

БЮТ, ПР, НУ – ОДНІ ПРАЦЮЮТЬ ПО ТЕМНИКАХ, В ІНШИХ У ГОЛОВАХ КАША

Авжеж, не так вже погано піарити свої проекти...

Ті ідеологічні сенси, з якими працює Президент Ющенко, могли бути трансльовані в товщу маси тільки через добру партійну роботу. Не потрібна пропаганда. Але «Наша Україна» посунула, розповзлася, її порвали на шматки. Ви подивіться ефіри, там БЮТ відстоює свою позицію, «Регіони» – теж, а «Наша Україна» критикує Секретаріат Президента. Одні працюють по темниках, а в інших в головах каша.

Щоб працювала модель історичного президентства, необхідна була інша партійно-політична машина – ретрансляції сенсів, які продукує Президент.

ПОКИ ЩО У ЯЦЕНЮКА НЕМАЄ СТРУНКОЇ СИСТЕМИ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ

За спиною нашого Президента стоїть молода надія Яценюк. Йому не зарано в Президенти? У нього є відчуття відповідальності за країну чи тільки амбіції?

Він поки що не продемонстрував своїх поглядів. Але він думає так: «Я в політиці. Я повинен щось месиджувати, робити якийсь посил електоратові». Поки що в нього немає стрункої системи поглядів. Політичних поглядів. Він свідомо уникає відповідей на гострі запитання, щоб не потрапити в антирейтингову авангардистську пастку. Якби навіть він хотів представити систему поглядів, то просто не зміг би цього зробити. Такі погляди швидко не приходять. Незважаючи на талановитість і інтелектуальну харизматичність.

Нещодавно бачив Януковича на ICTV, то потягло майже забутим 2003–2004 роками – нічого не навчилися і, напевно, не хочуть вчитися. Боюся, що уроки 2004 року для наших політиків так і залишилися невивченими уроками.

А хто з технічних кандидатів вам цікавий? Ось Тігіпко будує кампанію – як антиЮщенко. Кажуть, що на недавньому економічному саміті в Петербурзі не було більш проросійського виступу, ніж його...

Це флірт з російськими настроями.

ЯКЩО ЗАКІНЧИТЬСЯ ШАРОВАРЩИНА, ТО ДАЛІ ЩО – СТАЛІНСЬКЕ ГАЛІФЕ?

Ви називаєте це фліртом? Він каже: піде Ющенко – закінчиться ця шароварщина...

З флірту починається те, що у політиків часто закінчується панеллю. Казати щодо шароварщини легко. Ну, закінчиться шароващина, а що почнеться? Сталінське галіфе і френч?

Кожен думає, що він розумний, а потім виявляється, що банківська система просіла, що в нас лише метал експортний. Бракує нашим кандидатам чуття, адже вони з радянського минулого. Вони комсомольці-добровольці, які ввібрали в себе такі ж фільми. Експерти їм на телеефірах підіграли, радники змайстрували виступ, і він думає, що політик. На жаль, це не технічні кандидати, це реалістичні кандидати. Вони сподіваються, що зможуть набрати відсоток (хоча Тігіпко справді йде назло Яценюкові), щоб потім спробувати потрапити на посаду прем`єра. Між першим і другим туром буде велика боротьба за те, в якій конфігурації “президент–прем’єр” кандидати вийдуть в другий тур.

У НАС НЕ ПРОСТО ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ПРЕЗИДЕНТА, А ВИБОРУ ВЗАГАЛІ – ДЕ МИ І ХТО МИ?

Якою буде ця президентська кампанія?

Боюся, щоб ці вибори не пройшли в таких термінах, хто кращий управлінець.

Припускаю, що основним сперечальником буде Азаров, який говоритиме, що за Віктора Федоровича економіка розвивалася, а Тимошенко говоритиме, що Партія регіонів не бореться з кризою. Обидва говоритимуть, що треба відродити економічний добробут. А що це таке? Дати двадцять гривень народу, а інші продовжать виводити гроші в офшори? А Яценюк говоритиме: чума на обох, ми зробимо це краще.

І це не президентські вибори. Були б ми стабільною країною, яка вирішила всі проблеми, пов`язані з інтеграцією до міжнародних європейських структур, із способом життя, тоді я розумію. В цьому випадку боротьба йде на рівні – хто з політиків зробить трохи краще. У нас проблема не тільки вибору Президента, у нас взагалі проблема вибору. Де ми? З ким ми? Хто ми? Будь-який маленький історичний факт стає елементом розколу. Нас лякають, що це вносить розкол. Отже, не говорити про це?

РОСІЙСЬКІ ЦІННІСНІ ПРИНЦИПИ МИ ДОБРЕ ЗНАЄМО – ЗЛО ПЛЮС БАБЛО

Є гасло: давайте об`єднувати Захід і Схід України. Як? Механічно об`єднувати? Захід і Схід України можуть бути об`єднані або під Росією, або під Європою. Або на європейських ціннісних, або на російських ціннісних принципах. А які там ціннісні принципи ми добре знаємо, бабло, зло плюс бабло.

Я не хочу, щоб Україна так жила. Вибори 2010 року – це вибори в умовах кризи виборів, кризи президентства. Ми ж не знаємо, яка буде у Президента конституційна ідентичність. Країна обговорюватиме деталі, важливі, але дрібні деталі, а не цілі. Єдиний, хто може внести до порядку виборів цільову історично масштабну тематику, – це Ющенко. Але поки є проблеми, як організувати кампанію. Як зробити, щоб авангардне президентство було сприйняте рядовим українцем, далеким від високих стратегем.

Ющенко дещо відірвався від низів, а інші політики пасуться в хвості настрою низів. Але це теж не політика, коли всі кожен свій крок порівнюють з тим, як тембр їх голосу вплине на рейтинг. Потрібні люди, які б підносили виборця на рівень історичних завдань, допомагаючи розглянути, що чекає, якщо не за горизонтом, то хоч би за наступним поворотом. Справжній політик працює на перетині глибинних історичних сенсів і людських очікувань. Якби такий був, то ціни б не було такому політикові, особливо для України, яка болісно шукає свій шлях в двох декадах ХХІ століття.

Розмовляла Лана Самохвалова