Виборча соціологія: як відрізнити правду від брехні

Серйозний центр ніколи не приховує своїх замовників... Є три принципи, за якими оцінюють соціологічні центри... Рейтинги впливають не на електорат, а на спонсорів...

Серйозний центр ніколи не приховує своїх замовників... Є три принципи, за якими оцінюють соціологічні центри... Рейтинги впливають не на електорат, а на спонсорів...

Колаж з cайту http://www.rate1.com.ua

Під час виборчих кампаній зростає попит на всілякі рейтинги та опитування. Політики борються за місце в трійках, десятках чи навіть сотнях. Попит на замовні соцопитування спричиняє виникнення фальшивих соціологічних центрів. Вони швидко з’являються і після оприлюднення сенсаційних даних так само швидко зникають. Ми з’ясовували, як розпізнати псевдосоціологію і яким соціологічним центрам довіряють українські політики й науковці.

ЗНОВУ ВИННА ПРЕСА?

Ірина Бекешкіна

– Перед кожними виборами починають збиратися соціологи і глибоко обурюватися виникненням “говорящих голов” (я б не називала їх фірмами), яких потім журналісти не можуть знайти, адже ніяких координат немає. Чому соціологи повинні нести за них відповідальність? – обурюється старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Ірина Бекешкіна. – Вибачте, якщо я дам прес-конференцію в УНІАН і скажу, що винайшла ліки від раку, то що, хіба за мене медики відповідатимуть?

Соціологічні фірми не йдуть на підробку своїх результатів, запевняють експерти, тому і виникають псевдоцентри, які за певну суму здатні оприлюднити будь-які результати.

– Коли я починаю своїм колегам з цивілізованих країн це розповідати, вони не розуміють, про що йдеться. Кажуть, у них соціологи теж можуть помилятися... Я пояснюю, вони не помиляються, вони просто “малюють” результати, – розповідає Бекешкіна.

Замовити соціологічне опитування сьогодні може хто завгодно, адже соціологічні центри – це комерційні структури. На Заході основним замовником соцопитувань, особливо електоральних, виступають засоби масової інформації. І їхні результати стають предметом публічного обговорення. У нас основні замовники – політичні штаби. Експерти з сумом відзначають, що українська преса практично не замовляє соцопитувань, за винятком екзит-полів. Але деякі соціологи знаходять тому просте пояснення – брак грошей.

– У Європі та США телеканал чи газета – це надзвичайно багата бізнес-структура, яка може дозволити собі замовляти соцопитування. Дуже часто соціологічні структури є підрозділами медіа-корпорацій, – констатує директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко. – Я впевнений, коли наші ЗМІ зароблятимуть достатньо грошей, вони обов’язково замовлятимуть соцдослідження.

ПОРАДИ ВІД ГОЛОВАХИ

Євген Головаха

Ми звернулися до заступника директора Інституту соціології Євгена Головахи, щоб з’ясувати, як відрізнити серйозні опитування від тих, які проводять квазі-центри для виконання певних політико-технологічних функцій.

– У світі прийнято, що серйозні центри реєструються при професійних організаціях. В Україні професійною організацією є Соціологічна асоціація України, – розповідає Євген Іванович. – Вони проходять спеціальну акредитацію. Якщо комісія бачить, що це серйозна організація, що вона має свою опитувальну мережу, що її співробітники мають кваліфікацію і досвід проведення досліджень, що керівники мають солідні публікації та підготовку в цій галузі, тоді їм видається спеціальний сертифікат, ліцензія, яка не є обов’язковою умовою проведення будь-яких опитувань, але принаймні Соціологічна асоціація бере на себе відповідальність за ці організації. Непрофесійним фірмам акредитацію професіонали не дадуть.

Тож на сьогодні акредитованими в Соціологічній асоціації України є: Інститут соціології НАН України, Київський міжнародний інститут соціології, Український інститут соціальних досліджень, Центр “Соціальний моніторинг”, Центр політичних досліджень “Соціс”, Центр соціальних експертиз і прогнозів (дочірнє підприємство Інституту соціології НАНУ), соціологічний факультет Харківського національного університету імені Каразіна, Східноукраїнський Фонд соціальних досліджень (Харків) та Служба соціологічних і маркетингових досліджень по Південно-Східній Україні “Соціо-Маркет” (Дніпропетровськ).

Щоб пересвідчитися в компетентності організації, Головаха також радить з’ясувати кілька питань. Дізнатися вибірку й тип вибірки, мережу (хто опитував), помилку репрезентативності.

– Непрофесіонали вже навчилися “визначати”: помилка – 2,5% або 2%. Але чим менший рейтинг у відсотках, тим меншою має бути помилка. Якщо у вас 2%, то помилка вибірки ніяк не може бути 2,5%. Помилка може становити, наприклад, 0,5%”, – ділиться експерт. – Обов’язково треба питати, хто замовив дослідження. Серйозний центр ніколи не приховує своїх замовників. Це правило діє в усьому світі. Якщо центр не хоче називати їх – такі дані не публікуються, не оприлюднюються. Це важливий принцип. Можна проводити так звані “закриті опитування”, але тоді вони не стають предметом обговорення.

Треба враховувати досвід роботи центру, професіоналізм керівника. У псевдоцентрах це, як правило, випадкові люди, котрі за гроші готові вигадати й оголосити будь-які цифри.

– Коли мова йде про КМІС, який існує майже 20 років, зрозуміло, що навряд чи тут можуть виникнути питання в їхній компетентності й добросовісності. А якщо йдеться про якийсь новоспечений центр, це насторожує, – зазначає пан Головаха. – Професійний соціолог, що має серйозні наукові публікації, ніколи не підставлятиме свою репутацію.

ПОРАДИ ВІД ТОМЕНКА

Микола Томенко

У віце-спікера Миколи Томенка, який свого часу створив Інститут політики, теж є критерії, за якими можна відрізнити справжню соціологічну організацію від фальшивки.

– Існує щонайменше три важливі принципи, якими треба послуговуватися, оцінюючи соціологічні центри. Перше – місце і статус соціологічної компанії на соціологічному ринку України. Скільки працює і як себе зарекомендувала, чи не була пов’язана зі скандалами, – розповідає Томенко. – Другий – персональний склад... Ідентифікація за прізвищем дуже важлива. Коли центр очолює людина, яка не має відношення до соціологічної спільноти, це одразу насторожує. І, по–третє, відповідність результату досліджень цієї фірми даним інших компаній. Якщо вони радикально відрізняються, такі результати треба піддавати сумніву. Зараз популярні замовні опитування, коли кандидата другого ешелону хочуть вивести в перший. І він різко виходить у трійку лідерів виборчої гонки. Це просто смішно. Але найбільше замовних опитувань, коли віртуальні кандидати з нульовими шансами, що мусять отримати статус реальних, долають 1-відсотковий бар’єр. Адже в майбутньому вони зможуть за цей 1 відсоток торгуватися з серйозними кандидатами.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ СОЦІОЛОГІЧНА ЗАКАЗУХА

Українська громадськість по-різному ставиться до соціологічних опитувань, тим паче електоральних. Але все ж таки результати досліджень і різноманітні рейтинги здатні вплинути на потенційних виборців, особливо на тих, хто ще не визначився: вони, керуючись стадним інстинктом, ймовірно голосуватимуть “як більшість”.

– На цю тему проводилися дослідження. 1–2% виборців можуть під впливом цих опитувань змінити свою думку, – розповідає Головаха. – Це стосується тих, хто не має стійкої думки і дуже цікавиться всілякими дослідженнями. Отже, замовні дані можуть здійснити вплив. Хоча вважати, що цей вплив може виявитися вирішальним, не варто.

– Політолог Дмитро Видрін (нині заступник секретаря РНБОУ. – Авт.) свого часу сказав, ці рейтинги не впливають на електорат, але впливають на спонсорів. Я б зараз сказала, що на спонсорів вони теж не впливають, – ділиться Бекешкіна. – Спонсори розгублені. Вони дивляться на рейтинги, які надають солідні компанії. Усі серйозні спонсори, які хочуть вкласти гроші, самі замовляють опитування.

Виконавчий директор центру соціально-політичних досліджень “Соціс” Олександр Стегній, вважає, що “так зване соціологічне супроводження виборчої кампанії є абсолютно нормальним”.

– Скажімо, у мене є капітал, є позиція, і я реально хочу зрозуміти, де знаходиться моя цільова група, мій виборець, мої реальні конкуренти, – каже він. – Другий варіант дуже кумедний – замовити цифри і з ними вийти до громадськості. Я б не радив цього робити. Витрачаються кошти, а ефект – майже нульовий.

А ще експерти зазначають, що серйозні соціологічні служби займаються не тільки виборами, а досліджують громадську думку з різних проблем, актуальних для суспільства.

КОМУ ДОВІРЯЮТЬ САМІ СОЦІОЛОГИ ТА ПОЛІТИКИ

Яким українським соціологічним центрам довіряють самі фахівці-соціологи та політики?

Євген Головаха довіряє всім акредитованим при Соціологічній асоціації України організаціям, оскільки ті “пройшли експертизу”. Биченко абсолютно довіряє Центру Разумкова (у якому сам працює). Проте діяльність колег коментувати відмовляється. Бекешкіна для себе визначила близько десятка українських соціологічних центрів, чиїм результатам довіряє, але різною мірою.

– КМІС, Центр Разумкова, Ukrainian sociology service – це ті центри, яким я абсолютно довіряю, – ділиться Бекешкіна. – Так само могла б довіряти “Соцісу” та “Соціальному моніторингу”, якби не підпсували собі репутацію у 2004 році. Компанії Research and Branding group довіряю з певними застереженнями, дивлюся, наскільки їхні результати збігаються з загальними тенденціями. Наприклад, у їхніх останніх опитуваннях 3% в Богословської мені видалися дивними. ФОМ-Україна – нормально... “Соціополіс” – трохи з підозрою. “Українське демократичне коло” – там працюють фахівці, міряють правильно, але як там формулюються питання – невідомо.

Політики діяльність соціологічних центрів оцінюють таким чином.

Микола Томенко, БЮТ:

Абсолютної довіри не маю ні до кого. Зі свого досвіду знаю, як складно проводити дослідження. Великий ступінь деморалізації суспільства, значний ступінь відмов брати участь у опитуванні – від третини до половини. Відносно довіряю КМІСу, Центру Разумкова, “Соцісу”, “Українському демократичному колу”.

Олександр Голуб, КПУ:

Соціологія сьогодні – це не дзеркало громадської думки, а один з елементів боротьби у виборчій кампанії. На жаль, навіть ті інститути, які мають ім’я, фактично займаються заробітчанством і під час цієї кампанії підправляють рейтинги: кому треба – занижують, кому треба – підвищують. Єдина структура, якій я особисто довіряю, – це КМІС. Я регулярно отримую їхні бюлетені, дивлюся, яким чином проводять опитування. Це професійно, ґрунтовно. Це дані, яким можна довіряти.

Василь Кисельов, ПР:

Скажу вам як політик із досвідом: коли мені кажуть “незалежне соціологічне опитування”, я тільки посміхаюся... Хто платить, той і музику замовляє…

Ксенія Ляпіна, НУ–НС:

Сьогодні здебільшого суспільству подаються не соціологічні дослідження, а PR–проекти. Це не дослідження громадської думки, а підгонка під певні потреби якихось кандидатів. Цього навіть не приховують. Звідси й недовіра до будь-якої соціології.

Треба довіряти тим, хто вже підтвердив свою репутацію, хто багато років проводить дослідження і чиї результати потім збігаються з реальними результатами... Я не називатиму їх, бо це буде реклама, але є 5–6 агенцій, котрі фахово і постійно цим займаються, їхнім результатами можна довіряти. А всілякі конторки, які народжуються, щоб оприлюднити сенсаційні результати на користь якогось кандидата, – це чистий піар.

Анна Ященко