Яценюк стає в один ряд з Кучмою, Медведчуком, Януковичем та Тимошенко

Арсеній Петрович теж вирішив попіаритися на темі всеукраїнського референдуму... Ідея виглядає цілком пристойно, але є одна заковика...

Йдеться не про політичний калібр, впливовість, харизму або управлінські навички. Просто Арсеній Петрович теж вирішив попіаритися на темі всеукраїнського референдуму. Як і всі перераховані у заголовку діячі – кожен свого часу. Учора очолювана Яценюком громадська організація „Фронт змін”ініціювала проведення всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції.

Олігархи, стоп! Раз, два...

Мета у зверненні екс-спікера ВР декларована благородна – зупинити безіменних, але підступних „олігархів”, які збилися у „групи”, хочуть маніпулювати Конституцією, „узурпувати владу” в Україні і поділити її на „зони впливу”. Перша спроба у них зірвалася, але доблесний „фронтовик” Яценюк своїм референдумом перекриє всі лазівки для маніпуляцій Конституцією і  „захистить право народу формувати владу та впливати на неї”. Чомусь одразу стає зрозуміло, що під „неправильними олігархами” Арсеній Петрович не має на увазі ні Дмитра Фірташа, ні Віктора Пінчука, ні Леоніда Юрушева.

Якщо вірити прес-службі “Фронту змін”, 15 серпня у понад 300 населених пунктах всіх регіонів України пройшли збори ініціативних груп, які й дали старт процесу всеукраїнського референдуму. У зборах нібито взяли участь близько 100 000 осіб, які, звісно, одностайно схвалили питання, які буде винесено на референдум.

Цих доленосних питань – три.

1. Чи затверджуєте (схвалюєте) ви нову редакцію частини першої статті 71 Конституції України наступного змісту: «Вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, голів та депутатів місцевих рад є вільними й відбуваються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування»?

2. Чи затверджуєте (схвалюєте) ви частину першу статті 90 Конституції України наступного змісту: «Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Строк повноважень Верховної Ради України може бути продовжений лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану»?

3. Чи затверджуєте (схвалюєте) ви частину другу статті 154 Конституції України наступного змісту: «Зміни та доповнення до Конституції України можуть бути затверджені безпосередньо на всеукраїнському референдумі. Зміни та доповнення до Конституції України, затверджені на такому референдумі, є загальнообов’язковими і не потребують прийняття будь-яких рішень чи здійснення дій органами державної влади або їх посадовими особами»?

Тобто, у ч. 1 ст. 71 Основного Закону старе формулювання „вибори  до  органів  державної  влади  та  органів місцевого самоврядування” розшифрували з тим, щоб не дати ніяких можливостей для обрання Президента у парламенті. Тільки „загальним, рівним та прямим голосуванням”. У ч. 1 ст. 90 додали друге речення, щоб позбавитися ризику безкінечного сидіння у ВР депутатів старого скликання. До ст. 154 додано частину другу, яка покликана доконечно позбавити необхідності затверджувати результати всеукраїнського референдуму на засіданні Верховної Ради.

Томас Мор, Томазо Кампанелла, Арсеній Яценюк

Загалом зміни виглядають цілком пристойно. Одна заковика: всі ці чудові пропозиції є нічим іншим ніж елементарним виборчим піаром, намаганням сподобатися виборцям. Грамотний юрист Арсеній Яценюк не може не знати, що чинне законодавство блокує всі реальні можливості довести всеукраїнський референдум до кінця.

На основі чинного Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми", прийнятого ще в далекому 1991 році, легітимне затвердження нової Конституції України просто неможливе. Візьмемо для прикладу ст. 11: „Підготовка  і    проведення    всеукраїнського    референдуму здійснюється  за  рахунок  республіканського  бюджету”. Це якої республіки бюджет? У тексті закону згадується лише Автономна республіка Крим. То що, за рахунок кримчан будемо референдум проводити, чи як?

А стаття 20 діючого Закону передбачає що „може доручити  вибіркову  або повну перевірку одержаних документів  народним  депутатам  України та відповідним  місцевим  Радам  народних  депутатів,  після  чого виносить питання про  проведення  всеукраїнського  референдуму  на розгляд сесії Верховної Ради України” давно вже неіснуюча „Президія Верховної Ради України”. Ні, звичайно, автор із утіхою б подивився, як Литвин, Лаврінович і Томенко втрьох дружно виносять на розгляд сесії ці класні пропозиції Яценюка, підтримані необхідною кількістю вибірково перевірених голосів. Але це неможливо, оскільки дана трійця лише номінально є „президією ВР”, а юридично – аж ніяк.

Залишимо за дужками проблему суперечностей між згаданим вище „Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми” та Конституцією України. Це тема окремої спеціалізованої статті. А суперечності дуже серйозні, торкаються вони визначення предмету проведення референдуму, суб’єктів його ініціювання та призначення (проголошення), важливих процедурних питань (зокрема, реєстрації ініціативних груп).

Нашої теми торкається інша законодавча проблема – невизначеність із імперативністю (обов’язковістю) рішень, прийнятих на референдумі. Конституційний Суд України в пункті 4-му резолютивної частини свого Рішення № 6:-рп/2008 від 16.04.2008 р. зазначив, що результати всеукраїнського референдуму за народною ініціативою мають імперативний характер і не потребують подальшого затвердження Верховною Радою України. Президент України підписує та оприлюднює закони, прийняті на референдумі у такому ж порядку, як і закони, прийняті Верховною Радою України (стаття 44 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"). Здається, все зрозуміло? Не все так просто.

Далі Конституційний Суд визнав, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Основним законом України, але (увага!) лише в порядку, визначеному в розділі XIII. А цей порядок був недвозначно розтлумачений Конституційним Судом ще у пам’ятному „референдумному” 2000 р. (рішення N3-рп/2000 від 27.03.2000 р.). Відповідно до нього (пункт 4.2), "Внесення змін до Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України, які здійснюються в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України".

Таким чином, більшість суддів КС фактично знехтували статтю 1 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Там говориться, що рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу стосовно законодавчих актів Верховної Ради України, а закони та інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами й можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому цим Законом.

І тепер навіть у разі внесення якихось змін до Конституції України (що саме по собі є неймовірним з огляду на застарілий Закон), всеукраїнський референдум все одно матиме, по суті, лише консультативний характер, а його результати потребуватимуть затвердження у Верховній Раді України. Таким чином, парламент ніяк не обійти.

У лавах когорти „ініціаторів”

У 2000 році навіть Леонід Кучма, який мав тоді у найвищому законодавчому органі стійку, але неконституційну більшість, „уперся” у затвердження результатів референдуму у ВР, так і не змігши дібрати голосів до заповітної цифри 300+1. Дивно, на що розраховує Арсеній Петрович, який має у парламенті аж 1 (прописом – один) депутатський голос? Нонсенс якийсь з практичної точки зору.

Після того фіаско Леоніда Даниловича всі наступні референдуми свідомо ініціювалися як засоби піару певної політичної сили та її лідера. Про реальні результати навіть не йшлося. Пригадується, як у 2005 р. Медведчук-СДПУ(о) гучно збирали та передавали до ЦВК підписи на підтримку проведення всеукраїнського референдуму з питань вступу України до НАТО та ЄЕП.  У 2007 р. Янукович-Партія регіонів демонстративно виносила на всенародне голосування три питання: надання російській мові статусу другої державної; виборність голів обласних і районних адміністрацій; позаблоковий статус України. У тому ж 2007 р. Тимошенко-БЮТ пропіарилися на ініціюванні проведення всеукраїнського конституційного референдуму, на який виносилася „збірна солянка” з 9 різнорідних  питань (форма правління в Україні; всенародне обрання суддів; скасування недоторканності для керівництва держави, суддів та народних депутатів; посилення боротьби з корупцією тощо). Спільними зусиллями наші топ-політики сприйняття у суспільній свідомості такого важливого інституту, як „всенародний референдум”. опустили нижче плінтуса.

А тепер до гурту ініціаторів примарних „всеукраїнських референдумів” у складі Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, Віктора Януковича та Юлії Тимошенко долучився і Арсеній Яценюк. З чим його немає ніякого бажання вітати. Немало людей (чого гріха таїти – і автор) пов’язували з цим молодим, розумним політиком надію на відмову від нав’язлих у зубах популістських пустушок і утопічної риторики. І так уже одна „працює”, а при другому і поготів „країна запрацює”.

Але перебіг виборчої кампанії темно-смугастого „фронтмена” ці надії поступово вбиває.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News