Трудовий кодекс від ПР – повернення у рабство?

"Людину можна загнати працювати в формат 7 днів по 24 години. І це буде законно. Це і дух, і буква цього кодексу..." Інтерв`ю з профспілковим  лідером Григорієм Кабанченком

Сьогодні в країні готуються прийняти нове трудове законодавство. Нагадаємо, що Україна живе за кодексом законів про працю від 1971 року, втім за останні двадцять років у нього було внесено змін, один перелік яких займає три сторінки. Новий Трудовий кодекс потребує формалізації та оформлення. Над проектом кодексу з 2008 року працювали спільно і представники незалежних профспілок, і народні депутати, втім остання його редакція, яку планується вносити у сесійний зал для прийняття в цілому викликала дуже гарячу дискусію.  Голова Федерації профспілок України Василь Хара, який є членом парламентської коаліції та співавтором закону, вважає проект Трудового Кодексу балансом інтересів між роботодавцем та найманим працівником. Представники незалежних профспілок звинуватили авторів – нардепів-регіоналів у тому, що вони вилучили з кодексу всі демократичні норми, назвали його здачею інтересів трудового народу. Ми попросили прокоментувати Трудовий кодекс співавтора попередніх редакцій цього закону, представника незалежних профспілок, заступника голови Національного форуму профспілок України Григорія Кабанченка.

Григорію Володимировичу, Трудовий кодекс - це нова тема для українського найманого працівника. Якою є головна концепція у трудових законодавствах Європи? Як там визначається баланс інтересів між роботодавцем та найманим працівником?

В усьому світі трудове право ґрунтується на тому, щоб надати найманому робітнику такі права та преференції, щоб він хоч трохи піднявся до рівня роботодавця. Тому що він апріорі у значно гіршому становищі, ніж роботодавець. Саме тому створюються профспілки. Саме тому надаються преференції найманому працівнику. Він не може сам себе захистити, тому існує трудове право. Воно бодай якось може зберегти баланс інтересів. Нам, щоб цей баланс зберегти, необхідно ратифікувати міжнародні конвенції, які містять відповідні запобіжники.

Але керівництво Федерації профспілок у особі Василя Хари (який до того ж є співавтором проекту Трудового кодексу) висловлюється у такому дусі, що якщо раніше українське трудове законодавство містило  перекіс у бік інтересів найманого працівника, то тепер існує баланс інтересів між інтересами роботодавця та його найманця.

Це – туфта. Ці слова, які мають служити виправданням здачі інтересів працівників, передбаченої новим Трудовим кодексом. Найманий працівник та роботодавець - завжди у нерівній ситуації. Бо у роботодавця є все. У нього є кошти, є юридична служба, є можливість звільнити та покарати найманого працівника. У найманого працівника є можливість працювати зранку до ночі, створювати об’єднання та звертатися до суду.  При цьому ефективність звернення до судів мінімальна. Ще існує комісія по трудових спорах, куди входили роботодавці та представники профспілок. Зараз після ймовірного прийняття Трудового кодексу її роль нівелюється.

Я пропоную: якщо ми країна перехідного періоду, де будується такий не дуже цивілізований капіталізм, то давайте поставимо такий перевірений шлагбаум – ратифікуємо Європейську соціальну хартію. Там права працівника виписані на європейському рівні.

Що нового запроваджується Трудовим кодексом при формуванні трудових відносин?

Якщо зараз все регулюється колективним договором за участю профспілок, то у новому кодексі колективний договір не обов’язковий. Роботодавець має вибір. Або укладається колективний договір, або нормативний акт. Нормативний акт - це договір, яким роботодавець сам регулює всі сфери робочого процесу та взаємовідносин із працівником. У частині другій статті 13 проекту Трудового кодексу написано, що роботодавець може сам приймати нормативні акти, ні з ким їх не погоджуючи.  І звичайно, роботодавець буде діяти,  виходячи з того, що “аз єсмь цар”.

Але Василь Хара каже, що Трудовий кодекс не повинен містити дозвільні норми, він повинен встановлювати норми, які містять заборони.

Вибачте, що цей Трудовий кодекс забороняє? Нічого. Втім, він дуже багато дозволяє. На сьогодні все трудове законодавство світу забороняє відеонагляд за працівниками. Тому що є міжнародна конвенція, яка каже про право на приватне життя. А 28 стаття Кодексу прямо передбачає, що роботодавець може здійснювати відеоспостереження за працівником. Причому, якщо раніше це було заборонено іншими законами та відповідно не могло регулюватися КЗОТом, то зараз це узаконюється. Ми категорично проти цього. Людина на робочому місце виконує норми праці, пише статті, точить деталі, але вона не раб. Вона може встати. Повинна мати право передихнути. А це спостереження зможе використовуватися проти працівника та слугувати шантажем.

Йдемо далі. Тривалість робочого часу. Всі міжнародні конвенції стверджують, що якби там не було: більше ніж 60 годин людина не може працювати.

Але Трудовий кодекс містить відповідну заборону. Регіонали, як творці кодексу, посилаються на статті 143 та 137, які кажуть, що звичайний робочий час не повинен перевищувати 48 годин на тиждень.

Повторю ще раз: Кодекс не містить жодної заборони, якщо читати його уважно та до кінця. Кодекс каже, що максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не повинен перевищувати 12 годин.

Але Василь Хара каже, що дальнобійник не може зійти з дистанції через те, що у нього 8-годинний робочий день...

Хара не знає, що таке дальнобійник та європейські конвенції, де виставляються параметри для такої діяльності. Дальнобійник не лише не може працювати більше 8 годин, він не повинен цього робити. Давайте, ще й водієві маршрутки дамо дозвіл працювати по 12 годин. Чи у нас на дорогах мало трупів?

Але існують так звані нетипові види діяльності, які потребують окремого регулювання та які не завжди вкладаються у восьмигодинний робочий день.

При всіх нетипових нормах діяльності не можна працювати більше 60 годин на тиждень. Ми не ратифікували міжнародну конвенцію, яка це проголошує і таким чином даємо можливість працювати безкінечно. Люди і без того працюють цілодобово.

Наскільки я зрозуміла з тексту кодексу, якщо людина працює більше, ніж 8 годин на добу протягом тижня, то наступний тиждень вона може працювати менше, взяти вихідні або грошову компенсацію...

Про яку грошову компенсацію ви говорити, якщо у нас мільярд чотириста гривень – заборгованість по зарплаті?! Ми ж хочемо узаконити сорок вісім годин. З яких коштів це буде виплачуватися? Ви вірите, що щось буде виплачуватися?

Але я читала – новий кодекс зберігає заборону працювати більше 48 годин...

Неправда. Давайте читати разом кодекс (відкриває роздрукований законопроект - авт) – 143 стаття каже, що максимальна тривалість робочого тижня  за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати сорок вісім годин. Але, більша тривалість роботи може встановлюватися колективним договором. Ви розумієте, що це означає? Що за “бажанням колективу” робочий тиждень може тривати сім днів по 24 години.  А якщо такий договір не укладався, то це може бути встановлено нормативним актом роботодавця за наявності достатніх підстав. А тепер давайте почитаємо про “достатні підстави”. “Достатні підстави” це - “при вахтовому методі організації роботи, при виконанні робіт, які залежать від кліматичних умов, тощо”. “Тощо”, це геніальне уточнення, яке дозволить  ввести будь-які “достатні підстави”, щоб змусити людину працювати цілодобово. Весь кодекс виписаний так. Перша частина якоїсь статті забороняє, а додаткові частини цієї ж статті дозволяють цю заборону обходити у законному порядку.

Повертаючись до тривалості робочого процесу... Запам’ятайте, “підсумованого облікованого робочого часу” в Україні немає. Хто веде облік? Хто веде табель? Хто слідкує за графіком 8 годин?. Ми живемо у реальному часі.  І треба ж дивитися всі розділи кодексу. Є нормативний акт (зроблений роботодавцем) та є колективний договір (який може укладатися, але який вже не має відповідної сили). Як ви думаєте, який з цих документів буде стояти вище? Однозначно, документ, який введений роботодавцем. Нормативний акт дає можливість узаконити все, що завгодно. Навіть безкінечно довгий робочий тиждень. Міжнародні норми кажуть, що людина не може працювати 60 годин на тиждень. Давайте введемо хоча би цю заборону. Чому не хочемо? Поясніть - чому? Чому нами не ратифікована міжнародна хартія, яка містить прямі заборони працювати більше 60 годин. Чому? Замість цього автори так гарно сформулювали статті кодексу, що і філологи і юристи скажуть, що співставляючи його різні норми, робочий тиждень може бути розтягнений настільки, наскільки схоче роботодавець. Людину можна загнати працювати в формат 7 днів по 24 години. І це буде законно. Це і дух і буква цього кодексу. Так, цим новим кодексом ми даємо змогу експлуатувати людину, але давайте хоча би впишемо, що не більше 60 годин на тиждень.  

Які ще місця Трудового Кодексу ви вважаєте найпроблемнішими?

Всіх людей зазвичай звільняють, попереджаючи за два місяці. Але, якщо підприємство мале, до двадцяти людей, то за новим законом, про це можна попередити за два тижні. Тобто це – дискримінація за місцем праці. Причому, ми, члени незалежних профспілок, разом із ФПУ та парламентарями вибрали кілька норм, які запроваджувати не можна, які за гранню людяності, права та здорового глузду. Це підписали всі профспілки, які є в Україні. Ми хотіли залишити права профспілок при погодженні та звільненні з роботи, внести туди статті про гарантії діяльності прав профспілок на підприємстві, викинути норму про порушення прав людей, які працюють на малих та середніх підприємствах та статті про відеонагляд та матеріальну відповідальність. Крім того,  стаття 200 проекту дає можливість роботодавцю відправляти людей у відпустку без збереження заробітної плати. І зараз є норма, яка дозволяє відправляти людей у відпустку, але при цьому людині слід щось платити за простої, її слід попереджувати. А тут просто із сьогодні на завтра людину можуть відправити у відпустку без збереження зарплати і все.

Той же Хара каже, що новий кодекс дає людям право на страйк. ФПУ, вихваляючи кодекс, також каже, що робітникові дається право на додаткову відпустку.

Право на страйк у людей було і без Трудового кодексу. Це конституційне право, яке обмежене іншими нормативними актами. Але його не можна реалізувати. Процедурний легальний нормальний страйк неможливо провести, бо немає регламенту його проведення.

Про відпустки.  Знаєте, в Україні є діючий закон про відпустки, який теж дає право на додаткову відпустку. Якщо мене пам’ять не зраджує, всі редакції цього закону, починаючи від 1996 року, давали це право. Це навіть смішно коментувати. Трудовий кодекс дає права, які ми і так маємо, згідно Конституції, але скромно мовчить про те, що вони відбирають у найманого працівника. Трудовий кодекс зараз захищає права роботодавця.

Ще Хара хоче кодексом поділити профспілки на "кошерні" та "некошерні". Це голуба мрія усіх голів офіційної федерації профспілок. Серед авторів закону – його попередник Стоян.

Представники правлячої коаліції за сумісництвом колишній та нинішній голови офіційного профспілкового руху вважають, що їхня профспілка найбільш репрезентативна.

На Заході деякі профспілки теж співпрацюють із владою, але сором’язливо, це не вип’ячується. Такі лідери точно не є членами правлячої партії, членами президії. Але на сьогодні головна проблема, що Трудовий кодекс, по якому повинні жити всі люди, офіційні профспілки разом із роботодавцями приймають тихо, без обговорення, без національної дискусії, без врахування інтересів простої людини. Я вважаю, що хоча б рік повинні проходити всеукраїнські дебати.

Маша Міщенко