Ніколя Саркозі обіцяє захищати французьку незалежність

Новий французький президент офіційно перебуває при владі менш як одну добу. Але він уже не лише здійснив ритуальні входини до Єлісейського палацу, а й призначив прем’єра та здійснив перший зарубіжний візит...

Новий французький президент офіційно перебуває при владі менш як одну добу. Але він уже не лише здійснив ритуальні входини до Єлісейського палацу, де відтепер і працюватиме, і житиме як керівник держави, а й призначив нового прем’єра та здійснив свій перший зарубіжний візит.

Упродовж президентської кампанії Саркозі обіцяв французам „розірвати зі старою політичною практикою”. Отже, двадцять третій президент Французької Республіки намагається бути послідовним буквально з перших хвилин при владі, додавши навіть до розрахованого по хвилинах звичного протоколу інавгурації кілька персональних правок.

На відміну від попередників, Саркозі відразу після першої президентської промови пішки пішов покласти квіти до пам’ятника легендарному президентові де Голлю, відвідав монумент розстріляним студентам, які брали участь у русі Опору під час Другої світової війни та негайно за тим вирушив до Берліна – на зустріч з канцлером Ангелою Меркель.

Попередні французькі президенти обмежувалися менш амбіційною, класичною програмою з покладанням квітів до Вічного вогню під Тріумфальною аркою та неминучим, багатолюдним „класичним” прийомом на кілька сотень персон. Новий керівник держави очевидно прагне продемонструвати не лише зміну політичних поколінь та стилю влади, а й радикальну зміну темпу в політиці.

„Саркозі з перших кроків набирає таку космічну швидкість, яку до нього велика французька політика не бачила, – зазначає політолог Марсель Кані. – Він свідомо не в усьому наслідує традиції: взявся визначати прем’єра та реформувати уряд ще до того, як став до влади, запросив на ключові посади двох соціалістів – фактично своїх опонентів під час президентської кампанії... Саркозі зробив доволі ризикований крок: відмовився від головування у своїй партії Союз за Народний рух за два дні до інавгурації, незважаючи на те, що розпочалася коротка передвиборча парламентська кампанія і популярність лідера могла б додати голосів, а отже, й мандатів його однопартійцям”.

„Треба вміти ризикувати, треба усвідомлювати, що кожне запізнення в житті може виявитись фатальним – таким, що його вже ніколи не можна буде надолужити”, – заявив Ніколя Саркозі у своїй першій президентській промові. „Видається, цей вислів відбиває ставлення нового президента не лише до щойно набутих повноважень, а й загалом до життя,” – зазначив один з коментаторів французького телебачення.

Ніколя Саркозі та Ангела Меркель

Блискавичну поїздку до Берліна французька преса схарактеризувала як „дипломатичне хрещення” нового державного лідера. Саркозі повернувся з Німеччини щасливим переможцем: з фотографіями, де вони з Меркель усміхаються одне одному, та з домовленостями разом просувати реформу ЄС і залагодити конфлікт навколо виробництва літаків „Аеробус”. Французький та німецький лідери обговорили підготовку саміту Великої сімки (5–8 червня), зустрічі на рівні Ради Європейського Союзу (21–22 червня), пошук під час президентства Німеччини нового формату засадничої угоди ЄС, конфліктні відносини з Москвою напередодні енергетичного саміту в Самарі (17 та 18 травня)...

У команді Саркозі наголошують на певній співзвучності в поглядах французького та німецького лідерів. Обидва – і Саркозі, і Меркель – народилися після Другої світової війни, обидва на власному досвіді випробували „принади” соціалістичного табору, обидва не бажають, на рівні особистого бачення, вступу Туреччини до Європейського Союзу, пропонуючи натомість угоду зі Стамбулом про привілейоване партнерство.

„Ніколя Саркозі намагається в усьому відповідати іміджеві людини дії, –написала ліва щоденна газета „Монд”. – Побачимо, наскільки йому вдасться бути ефективним у царині зовнішньої політики – галузі, яка є, згідно з Конституцією Французької Республіки, однозначною прерогативою Президента країни”.

Провідні напрямки своєї зовнішньої політики Саркозі окреслив у першій президентській промові та у виступі після оголошення результатів другого туру виборів. Найпершим пріоритетом він назвав „відновлення дієздатності Європейського Союзу”. Перебуваючи нині в Берліні, новий президент намагався переконати Ангелу Меркель просунути під час німецького головування в ЄС ідею „міні-угоди”, до якої б увійшли всі положення, які не викликають суперечностей у жодної з країн ЄС. Німецька лідерка озвучила в середу дещо іншу позицію: вона воліла б зберегти від європейської Конституції, яку підтримали референдумом 18 країн-членів, „максимум корисного”. Відмінності французького й німецького підходів до проблеми в ідеалі мають бути знятими до саміту ЄС, який відбудеться за місяць.

Сильна, незалежна Франція в потужному ЄС – засадничий елемент президентської програми Саркозі. „Я захищатиму незалежність Франції, я захищатиму ідентичність Франції, бо Франція має свою ідентичність», – пообіцяв він в інавгураційній промові. Отже, відносини зі Росією обіцяють дещо змінитися порівняно з епохою Жака Ширака. Саркозі пропонує вимогливіший тон у спілкуванні з Москвою. Новий президент апелює до досвіду правого реформатора генерала де Голля та сподівається на рушійну силу волюнтаризму.

Франсуа Фійон

Поспішаючи керувати та жити, Ніколя Саркозі вже призначив нового прем’єр-міністра, яким став його близький колега Франсуа Фійон. Новий склад уряду має бути проголошено в п’ятницю, і кандидатура можливого майбутнього міністра закордонних справ соціаліста Бернара Кушнера стала справжнім сюрпризом як для правого, так і для лівого політичних таборів. Якщо призначення відбудеться, для України пан Кушнер не буде складним співбесідником: після Чорнобильської аварії він у статусі міністра екології відвідав Київ щонайменше чотири рази, а в підході до питання імовірного розширення ЄС за рахунок Грузії та України має близькі погляди до тих, які висловлював під час виборчої кампанії Саркозі.

„Робити - краще, ніж довго бути при владі”, – каже Ніколя Саркозі про себе. Якщо реформу буде втілено життя, при владі йому не випаде бути більше, ніж максимум десять років, а може й п’ять. „Я налаштований ніколи не зрадити даних мною обіцянок та ніколи не розчарувати тих, хто проголосував за мене”, – пообіцяв він, ставши до влади.

Загалом велика політика не терпить зависоко виставлених планок. Тож амбіційному Ніколя Саркозі, мабуть, не залишається іншого вибору, як довести власним прикладом право на існування винятків із правила.

Алла Лазарєва, для УНІАН, Париж