Прощальне слово справжньому Генералові

Доля безпомильно прибирає найкращих. Але справжнього патріота і справжнього Генерала Олега Черноусенка вже нікому не дано викреслити з новітньої історії України. 28 квітня безглузда дорожньо-транспортна пригода обірвала його життя...

Олег Черноусенко

Сьогодні в родині генерал-майора Олега Черноусенка мало бути свято – главі сімейства сповнюється 54 роки. Пора розквіту для справжнього чоловіка і справжнього генерала. Натомість у сім’ї Олега Івановича страшне горе. 28 квітня безглузда дорожньо-транспортна пригода обірвала життя колишнього начальника контррозвідки СБУ та колишнього начальника Управління СБУ в Київській області.

Авто Черноусенка біля села Козин, що на Рівненщині, на великій швидкості врізалося в ЗІЛ.

Залишилася світла пам’ять і світлі спогади. Рідних і близьких Олега Черноусенка, його соратників і співробітників. Зрештою і автора, якому пощастило спілкуватися з цією непересічною людиною.

Олег Іванович був представником інтелектуальної еліти вітчизняних спецслужб. Сказати б, свого роду запобіжником від їх деградації. А цей процес є надзвичайно небезпечним для національної безпеки: без якісних спецслужб не буває якісної держави. Такі люди, як Черноусенко, втілювали в собі найкращі традиції офіцерів розвідки – гострий розум, сталеву волю, налаштованість на забезпечення безпеки держави та її громадян.

Олег Іванович був справді немов викутий із криці. Незворушно спокійний у будь-якій, навіть критичній, ситуації, він ніколи і ні на кого не підвищував голосу. Навіть у буремному Мукачевому 2004 року, коли йому довелося обеззброювати бандита, який уже схопився за пістолет. «Якщо буде спроба використати цю зброю, я встигну вистрелити першим, ясно?!» – дуже спокійно, за свідченнями очевидців, сказав тоді генерал. Але в цьому спокої була сила й упевненість. І бандити мусили відступитися.

Черноусенко був відкритим для спілкування, і співбесідником був чудовим. Широка ерудиція, природна дотепність, миттєва реакція на репліки. Але безглуздо було торкатися тем чи інформації, яка була для Олега Івановича секретною чи службовою. Тихо й тактовно розмова переводилася на щось інше.

Ніколи й нікому не скаржився Черноусенко на свої проблеми. Ніхто не почув від нього скарг на очевидну несправедливість його звільнення з посади начальника Управління СБУ в Київській області, яке сталося з явно політичних мотивів. Лише мимохіть дізнавалися навіть близькі його друзі про майже одночасну смерть матері та брата на рідній Рівненщині. Ніхто й ніколи не бачив Черноусенка ні у відчаї, ані в розпачі.

Черноусенко зробив чудову кар’єру – уже в 46 років став генерал-майором. Очолював і службу військової контррозвідки СБУ, і управління апарату РНБОУ, був обраний народним депутатом України, обіймав високу посаду в Національному центрі євроатлантичної інтеграції. На всіх посадах відзначався істинним працелюбством, менш як 14–16 годин на добу працювати не вмів і не міг. Мав надзвичайну внутрішню дисципліну й послідовність у думках та вчинках. Навряд чи хтось зможе згадати якусь справу, яку Олег Черноусенко розпочав і не довів до кінця.

Олег Іванович був людиною високих моральних якостей, які він зберіг навіть у відомстві, яке славиться своїм цинізмом і частими, нібито вимушеними компромісами з совістю. Мовляв, „така специфіка”... Життєві принципи не дозволяли Черноусенку йти на такі компроміси. Він не зміг терпіти насадження при Кучмі в структурах СБУ функцій політичного розшуку й нагляду, участі „службистів” у бізнесових розборах, роздачі конвертів з „чорним налом” „особливим” співробітникам. Саме тому у 2004 році він зробив єдино можливий для себе вибір і очолив службу безпеки штабу кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. Чудово знаючи, що перемогу в боротьбі з жорстоким і безпринципним противником не гарантовано. Що в разі поразки його службову кар’єру буде закінчено, що його піддадуть репресіям.

Черноусенко не знав страху, коли відчував правоту своєї справи.

При цьому Олег Іванович був людиною дуже тонкої, навіть ліричної душевної організації, хоча ці якості демонстрував дуже рідко. Лише близькі люди знали, що він неабиякий знавець і цінитель класичної музики та поезії.

Доля безпомильно прибирає найкращих. Але справжнього патріота і справжнього Генерала Олега Черноусенка вже нікому не дано викреслити з новітньої історії України.

Микола Писарчук

Фото з сайту From-ua