Чому Табачник не робить того, що велить Янукович?
Чому Табачник не робить того, що велить Янукович?

Чому Табачник не робить того, що велить Янукович?

16:47, 10.06.2011
6 хв.

Без найменшого натяку на жарт вузам заборонили проводити семінари і конференції за державний кошт. При тому, що вся наука цьогоріч фінансується в нас на  рівні бюджету одного Єльского університету, а глава  держави бачить у ній «ключовий інструмент...»

Демонстративне русофільство й українофобство Дмитра Табачника на посаді міністра нагадує червону ганчірку, якою матадор дезорієнтує бика, маскуючи справжні рухи. Розрахунок на емоції – вони традиційно гасять логіку. При цьому вгадування його цілей і реальної мотивації – так само як і нейтралізація шкоди, якої він завдає, – критично важливі для громади. Не до сміху – ніхто не знає, скільки відновлювати доведеться науку й освіту після господарювання такого міністра. І чи вдасться відновити їх повною мірою?

«Не корысти ради, а токмо волею пославшей меня жены …»

Відео дня

Дмитро Табачник на тренажері у спортзалі гімназії-інтернату - школи мистецтв ”Пролісок” Табачнику завжди імпонувала роль ідеологічного провокатора. З одного боку, він безпрограшно грав на електоральних симпатіях шовіністів, які вимагали  від глави держави радикальних кроків зі зближення з РФ. З іншого боку, мовні та релігійні питання з успіхом відволікали увагу громади від інших рішень, кроків і  розпоряджень міністра.

Але будь-якому випадку і за будь-яких обставин Табачник грав винятково за  себе.

Наступного ж дня після власного призначення, міністр зрозумів, що не може чиновник такого рівня сидіти в обшарпаній будівлі без височенного паркану. Дарма, що економити треба, в казні грошей нема і владу  не можна дискредитувати – а ректори нащо? А сам процес вибивання коштів із ректорівна пластикові вікна і кондиціонери не лише сподобався, але й розкрив очі на дуже неприємний факт: не всі ректори виявилися лояльними до нового керівника.

Від того часу «зачистка» ректорського корпусутісно перепліталася з розширенням і поповненням електоральних ресурсів міністра. Не вік же йому співпрацювати з ПР і мати в начальниках Президента. Він і сам хлопець – хоч куди. Тобто готовий зайняти будь-яке крісло.

Михайло Зурабов і Дмитро Табачник перед початком Всеукраїнської благодійної акції «Всім світом»За «добровільними» внесками на ремонт приміщення Міносвіти намалювалися видавничі кошти, густо замішані на відмові від 12-річної освіти і бракуванні «неправильних» підручників. Нові умови прийому 2010 відновили корупційні механізми при вступі до вузів, а літо-осінь цього ж року відзначилися дивовижними диспропорціями в обсягах держзамовлень вузів у прямій залежності від міри лояльності їх ректорів до міністра. При цьому інформацію про зміни в обсягах бюджетних місць було засекречено на рівні найбільшої державної таємниці – лише півроку потому виявилося, що місця додавалися ректорам закладів, які й близько не входять до топ-10 кращих вітчизняних вузів. Тоді як Києво-Могилянська академія не лише здобула,  але й втратила в держзамовленні.

У 2011 році міністр так само не дрімав. Завдяки бізнес-проектуз упровадження підсумкових контрольних робіт для учнів 5-8 класів, який будувався на монополізації їх видання силами чотирьох придворних видавництв, відсутності впродовж двох місяців їх текстів на офіційному веб-порталі Міносвіти та неймовірному авралі, бо народ дізнався про контрольні роботи лише за три місяці до їх проведення. Лише в цьому проекті прибуток зацікавлених осіб склав близько 180-200 млн. грн. Не менш вишукано Міносвіти примушувало керівників вищих навчальних закладів до укладання договорівіз комерційною структурою («Імперія.info»), яка належить синові одного з підлеглих Дмитра  Володимировича.

Невже і справді хтось повірив, нібито чиновник зі стажем, якого навіть колеги по партії свого часу кваліфікували як «казнокрада»,змінить власну ментальність і ставлення до державної служби?

«Дружба дружбой, а табачок врозь»

Перефразовуючи вислів одного з героїв «Кавказької полонянки», Дмитро Табачник завжди плутав «державну вовну» із власною і не надто тим переймався. Навіть якщо його плани прямо суперечили  завданням, які йому ставив прямий начальник – глава  держави.

Найбільш рельєфно це виявлялося в сфері реформування вищої освіти.

Судіть самі. З одного боку, Президент закликає забезпечити гарантії прозорого вступу і рівного доступу до вищої освіти всім  громадянам. У щорічному посланні до народу України глава  держави, зокрема, велить Міносвіти підтримувати ЗНО і «законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ». А Табачник натомість щороку додає до Умов прийому нові винятки і схеми, які дозволяють обійти вступникам ЗНО і замінити незалежне оцінювання сумнозвісними вступними іспитами. При цьому цілеспрямовано лобіює проект закону, в якому бал ЗНО нівелюється надто високим балом шкільного атестату і «балом ВНЗ».

Невже міністр не чує, не читає, не керується? Чи йому все це не в голові? А може звітувати звик перед главами інших держав, а про нашого політичного лідера не завжди згадує?

З іншого боку, Президент України невтомно пропонує нинішньому керівнику Міносвіти гарантувати впровадження широкої вузівської автономії (у першу чергу, кадрову й адміністративну) з метою підвищення конкурентноздатності вітчизняних ВНЗ і виведення кращих із них у топ-500 світового університетського рейтингу. Реагує на це завдання керівник Міносвіти так само своєрідно: наміром   централізувати управління галуззю і тотально підпорядкувати вузи  міністерству. Принаймні, вже згаданий проект міністерстване лише спрощує властиву  міністерству координаційну функцію до репресивної, але й збільшує  перелік  повноважень міністерства з 20 до 100.

Отака вузівська  автономізація a-la Табачник.

З найбільш свіжих прикладів адекватності дій міністерства під керівництвом Дмитра Володимировича –  цікавий документ(лист №1/9-417 від 31.05.2011), візований його заступником П.Куликовим. Без найменшого натяку на жарт чиновник забороняє вузам усіх чотирьох рівнів акредитації проводити семінари і конференції за державний кошт. При тому, що вся наука цьогоріч  зусиллями того ж Табачника  фінансується в нас на  рівні бюджету одного Єльского університету, а глава  держави бачить у ній «ключовий інструмент подальшої модернізації нашої держави, зміцнення її конкурентоспроможності».

Якщо Табачник не робить того, що велить глава  держави – виникає логічне запитання: чому? Очевидно, не тому, що не  знає, як робити правильно – просто правильно робити йому не вигідно.

Навіщо йому прозорий вступ і потужні, але незалежні від нього вищі навчальні заклади? Яка з того користь йому особисто?

Леся Оробець, спеціально для УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся