У той час, як Янукович розповідав про демократію, журналістів не пускали в туалет

«У нас у Греції політики ходять за пресою, а не преса за політикою»... Ганна Герман не відповіла на запитання, скільки витратила Україна на «російськомовний» конгрес...

«У нас у Греції, якби журналістів у туалет не пустили, то президент мав би багато неприємностей». У це час Янукович розповідав про досягнення демократії в Україні...

У Києві відбувся міжнародний конгрес російськомовної преси.

Стою на лужку біля конгрес-холу «Президент-готелю», де проходить захід. Поряд красується щит з назвами російських компаній- спонсорів. Я прийшла поспілкуватися з російськомовними колегами (офіційну частину відписували інші журналісти для стрічки новин).

Набрала мобільний телефон редактора грецької російськомовної газети Інни Абгарової. У неї в газеті в Афінах працював мій старий друг, і я знала, що вона приїде до Києва на конгрес. Напівгрекиня-напіввірменка, вихована російською бабусею, більшу частину життя прожила в Грузії. Працюючи в Грузії, заробила славу відчайдушної і відважної журналістки,  була улюбленкою Шеварднадзе і проїздила з ним добру сотню маршрутів. А переїхавши до Афін, зробила популярну російськомовну газету. Інга вискочила мені на зустріч із конгрес-холу з доброзичливим сміхом.

– Уявляєш, – почала розповідати, – виступає ваш президент, усі виходи в коридорі перекрили. А ми хочемо в туалет... Стоїмо все в черзі, а нам говорять: почекайте, поки президент не виступить, нікого не впустимо і не випустимо.

У нас у Греції, якби журналістів у туалет не пустили, то президент мав би багато неприємностей.

У цей час пан Янукович розповідав про досягнення демократії в Україні, які вона отримала завдяки його діяльності.

– Інго, тут зібралося багато людей, які працюють у цивілізованих демократичних країнах. Як їм і вам особисто вдається суміщати любов до російської мови і ставлення до російської влади? Всі ці редактори російських видань – носії ідеї «русского міра» чи ні? Вони підтримують зовнішню політику РФ чи ні?

– Концепція будь-якого редактора, що видає російську газету, далеко не завжди одне і те саме, що офіційна лінія російської влади. Ми любимо Росію, без цього базового розуміння неможливо робити газету. Але, поживши в Європі і зрозумівши європейські цінності, ми не завжди поділяємо те, що відбувається в російських ЗМІ, і не завжди згодні з тим, що робиться в російській політиці. Розумієте, у нас у Греції політична журналістика не улеслива. У нас не буває так, що журналісти йдуть натовпом за президентом або прем'єром і чекають, чи зволить він дати брифінг. У нас політики ходять за пресою, а не преса за політикою. Хоча я розумію, що до президента будь-якої країни доступ обмежений.

– За часів Ющенка все було вільніше, – вставила я.

– Я знаю, мені розповіли про це українські колеги.

За хвилину до нас приєднався Любор Кукал, редактор російської редакції радіо Прага, і ми мимоволі повернулися до теми російського телебачення.

– Ми чеське радіо, просто російською мовою розповідаємо про події в Чехії. Хоча, звичайно, російські телеканали я дивлюся. І думаю, що технічно робота у них нескладна. Прийшов на роботу в Кремль або Будинок уряду. Сидить журналіст і слухає прем'єр-міністра або президента. Камера пише. Записали. А потім видають сюжет на п'ять хвилин. Цілих п'ять хвилин глядач бачить, що в кадрі сидить один з лідерів держави і, скажімо, міністр сільського господарства. Можливо, міністр прийшов до лідера із звітом. Але камери вихоплюють не звіт міністра, а  слова лідера. А він усе знає. І ми слухаємо, як президент (або прем'єр) вчить міністра копати картоплю. Лідер, виходить, у них все знає.

...– Чи переживаєте ви свою етичну безвихідь, якщо любите російську мову і ненавидите те, що робить російська влада?

Я одержувала різні відповіді на це питання. Хтось дипломатично відмовчувався, хтось говорив, що ніякої внутрішньої суперечності не відчуває. (Так відповідали люди, які роблять газети на гроші російських платників податків). Але мені здалася цікавою відповідь Сергія Тарутіна, видавця російськомовної газети з Ірландії.

– Етичної безвиході у мене немає. Я досить цинічно ставлюся до всього російського і до російської влади. Зараз вона не робить нічого поганого, але якщо говорити про історичну перспективу, то вона робить абсолютно страшні речі. Я, крім того, що роблю газету, займаюся паблік-рілейшнз для російських компаній. І вони іноді просять мене провести історичну аналогію. Так от візьміть Івана Грозного, Петра Першого, Йосипа Сталіна... Нічого поганого під час їх правління  ніби не було. Якщо не говорити про значні людські втрати. Можливо, вони зробили багато хорошого для країни. Але правління кожного з них кінчилося божевільною смутою. Іван Грозний привів державу до відомої смути ХVI століття. Петро Перший заклав основи розвалу Російської імперії, який відбувся в 1917 році. Сталін заклав основи розвалу СРСР. Мені страшно прогнозувати події в Росії через 20-30 років. Це моя етична позиція. Якщо говорити про мою газету, то я видаю її сам, це мій соціальний проект. Я можу знайти гроші на міський захід для російської громади, на російське свято, на освіту, на дослідження, на будь-який тип бізнесу, на поліпшення житлових умов. Але я не можу знайти грошей на російськомовну газету. Хто мої читачі? Чи є вони носіями «русского міра»? Ми ще в пошуку власної ідентичності. Але наші  читачі, перш за все – шукачі інформації. Хоча зараз концепція газети об'єднавча. Оскільки в Ірландії народжується подібність російської діаспори.

Спостерігаючи, як з-під «Президент-готелю» роз'їжджаються шикарні машини, я поцікавилася в колег, чи в кожній країні, де проводиться конгрес російськомовної преси, на нього приходять такі високі гості, президенти. У країнах колишнього Союзу на конгресі російськомовної преси представництво високе, почула я, а в країнах Європи на таких заходах присутній тільки депутат парламенту і максимум заступник міністра.

Тут же на галявині я помітила Ганну Герман, радника президента України.

– Ганно Миколаївно, ви не вважаєте, що представництво президента – це зависоко для конгресу емігрантської преси, тим більше не української, а російської? – запитала я.

– Не вважаю. Сюди приїхали триста журналістів зі всіх країн світу, яких запросив президент. Минулого року такий конгрес був у Тель-Авіві, і я запросила всіх цих журналістів від імені президента до України. І напередодні 20-річчя незалежності безрозсудно і непрагматично було б не скористатися такими потужними комунікаціями. Так, важливо, щоб у цій пресі звучала слово «Україна». Більш того, багато хто з цих видань робить українські вкладки, і вони допомагають зароджувати українську емігрантську пресу нової хвилі. Це дуже важлива подія. Навіть якщо сказати, що слово «Україна» вже сьогодні прозвучить з екранів радіо і телебачення на двохсотмільйонну аудиторію, на яку мають вплив присутні журналісти, це дуже важливо. Це пропаганда України, українських реформ і української незалежності. 

Ганна Герман не відповіла на запитання, скільки витратила Україна на «російськомовний» конгрес.

- Я не маю відношення до фінансів, це не моє питання, - сказала вона.

Маша Міщенко   

УНІАН в Google News