Партійні з’їзди зафіксували міграцію політичних спонсорів

Після оприлюднення списку Партії регіонів стало зрозуміло, що і без того багатющі дони спромоглися викликати міграцію до себе кількох не останніх “донорів” Блоку Юлії Тимошенко...

Спостерігачі за вітчизняним політикумом, які досі впевнені у марксівському приматі матеріального базису над політичною надбудовою, шукали в розмаїтті з’їздів партій та блоків, які десятками прокотилися по Україні, починаючи з 2 серпня, певні сутнісні моменти. А саме – чи залишаться у виборчих списках політичних сил їхні спонсори. Адже хтось має платити ті десятки й сотні мільйонів доларів за агітацію та пропаганду, організацію масових заходів, утримання велелюдних штабів різного рівня, за так звану “роботу” з членами виборчкомів (від центрального до місцевих), яку незручно називати “підкупом” і багато інших пунктів того суперзатратного дійства, що зветься “виборча кампанія”. Та й після кампанії партійне життя не закінчується. Просто трохи менше коштує.

Рінат Ахметов

Звісно, є в політичному спонсорстві якісь “святі” константи. Зрозуміло, що ні Рінат Ахметов, ні Антон Пригодський, ні Борис Колесников не опиняться в жодному іншому списку, окрім як у “регіональному”. Скоріше Джордж Буш-менший запишеться в Демократичну партію США. І взагалі зі спонсорами в Партії регіонів такий надійний “запас міцності”, що боятися нестачі коштів не доводиться. Чого варте лише включення до списку “новачка” – керівника „Познякижилбуд” Нвера Мнацакановича Мхітаряна? Можна здогадуватися, що не один мільйон доларів.

А що розкрадають у місцевих штабах “не по чину”, то це вже не спонсорська проблема...

Володимир Бойко

Проте для деяких не настільки багатих сил спонсори без перебільшення – справа життя або смерті. Наприклад, без керівника величезного і багатого металургійного комбінату ім. Ілліча Володимира Бойка Соцпартія могла втратити останні (і без того доволі примарні) шанси на проходження до парламенту. Тим паче що союзники у правлячій коаліції намагалися переманити досвідченого “рожевого директора” до своїх лав. Адже Бойко – це не лише “спонсорська допомога”, а й великий вплив на електорат Маріуполя. Але минулося.

Хоча Олександр Мороз зазнав досить відчутного удару після відходу до Партії регіонів голови Держкоматому Андрія Деркача разом зі своїми капіталами й медіа-холдингом. Подейкують, що від керівництва соціалістами таких нібито “смачних” відомств, як МВС, Мінтрансзв’язку та Міносвіти великого зиску для партії немає. Не тому, що такі міністри порядні. Там такі заступники-“регіонали”, що й ложку до рота донести не дадуть, не те що фінансові потоки освоїти...

Михайло Бродським

4 серпня після оприлюднення списку Партії регіонів стало зрозуміло, що і без того багатющі дони спромоглися таки викликати міграцію до себе кількох не останніх “донорів” Блоку Юлії Тимошенко. Ідеться про Василя Хмельницького, відомого як лідера запорізького промислово-фінансового угруповання, та Олександра Єдіна, якого у ЗМІ характеризуютьяк “олігарха середньої руки”. З Михайлом Бродським вийшла доволі цікава історія: з інвестора БЮТ “денді” української політики, публічно викриваючи недавню “начальницю”, перетворився на попутника Партії регіонів.

Втрати для БЮТ були відчутними, але й залишилося в списку блоку досить інвесторів, щоб забезпечити широкомасштабну парламентську кампанію.

Олександр Фельдман

Аграрний магнат Богдан Губський, банкіри брати Буряки, автомобільний “король” Тарієл Васадзе, власник харківських ринків Олександр Фельдман, діяч шоу-бізнесу Микола Баграєв, власник мультипрофільного бізнес-холдингу Сергій Осика, київський підприємець Анатолій Семинога, одеський мільйонер Юрій Крук – це далеко не повний перелік олігархів, перевихованих Юлією Володимирівною на “воїнів світла” та на “чайок на ім’я Джонатан Лівінгстон”.

З точки зору грошей на кампанію це добре. А в аспекті електоральної привабливості списку – не дуже, оскільки багато хто з перелічених вище небідних осіб має вкрай своєрідну репутацію.

Те саме стосується і списку Партії регіонів: імена Бориса Колесникова, братів Клюєвих, Василя Джарти, Дмитра Сандлера, Василя Горбаля, Сергія Ківалова, Едуарда Прутніка та й самого Ріната Ахметова асоціюються не лише з великими грошима, але й з великими скандалами. Іноді кримінального штибу.

Петр Порошенко

На цьому тлі ситуація зі спонсорами та їхньою міграцією у блоці “Наша Україна” – “Народна самооборона” виглядає порівняно пристойною. НУ не включила до списку одного зі своїх головних спонсорів демонізованого Петра Порошенка, який, за його словами, сам відмовився від участі в кампанії. Подейкують, не без компенсації: у прохідній частині, мовляв, буде його батько, а самому Петрові Олексійовичу запропонують очолити Нацбанк.

Крім того, “нунсики” зуміли зробити так, щоб постаті нових великих інвесторів цього проекту тьмяно бовваніли десь на обрії, але не були представлені напряму у виборчому списку.

Верка Сердючка

“Електоральне щастя” політичних сил – не лише у грошах. Але й без них успіху – не бачити. Тому й цікавлять спостерігачів імена спонсорів та міграційні процеси в цій нечисленній категорії населення.

Наприклад, поговорюють, що “ідолиця” української естради Вєрка Сердючка при всій своїй шаленій розкрученості отримає якісь шанси зі своїм виборчим проектом, лише якщо знайде достойного спонсора. За чутками, така особа вже на підході. Звуть “благодійника” Віктор Михайлович, а відомий найбільше тим, що є зятем екс-президента України...

Микола Писарчук