Білоруси своїм “дивом” зманюють українських фахівців

Потьомкінські села сусідньої держави свідчать про зростання, щастя і добробут... Але українцям є чого повчитися у раціональних сябрів... Репортаж

Поки українська влада не може поділити владу і спихає економічні проблеми України на своїх політичних опонентів або на форс-мажори, економічні експерти розповідають про економічне диво Китаю та економіку Білорусі, яка за динамікою розвитку переплюнула вусі країни Європи.

Соціалістичні принципи не завжають бацьке будувати міцну економіку

Українським журналістам надали можливість побачити соціалізм Білорусі з державно-капіталістичним нахилом та зразково-показовий ансамбль підприємств. Треба, звісно, робити поправку на потьомкінські села – влада Білорусі багато в чому живе за радянськими принципами. Але головне, що білоруська влада змогла те, чого не змогла українська (на такому рівні):

А радянські лозунги досі допомагають працювати

- зберегти стратегічні підприємства в державній власності й допомогти їм стати прибутковими;

- зберегти вільні економічні зоні й отримати від них зиск для держави;

- підтримати вітчизняного виробника та збільшити обсяги експорту;

- запобігти дерибанові землі;

- розвинути соціальну інфраструктуру за рахунок промисловості;

- збільшити обсяги валового продукту.

Перші спостереження – у білоруських містах майже не видно реклами й вивісок з іноземними брендами. Усе переважно своє, рідне. Та ні, кажуть білоруси, подивіться – у нас багато іноземних компаній! Але порівняно з їх кількістю в Україні, тут їх практично немає.

Розумієте, можна зробити так, щоб іноземні компанії не приходили, ділиться зі мною пошепки один чиновник. Бо це не вигідно нашому ринку. Але треба діяти з обережністю, бо якщо виставимо високе мито на західну продукцію, нам перекриють ввезення, скажімо, хімволокна. Тоді наша галузь просто впаде.

Білоруська влада справді надзвичайно обережно ставиться до імпорту капіталізму на свою територію. Можна не забороняти, але й не дозволяти, каже співбесідник.

Іноземні інвестиції в білоруську економіку потрапляють за тим самим принципом. Стратегічні підприємства, хоча й мають означення ВАТ, усі перебувають у державній власності. Вони можуть продаватися іноземним компаніям, але контрольний пакет має залишатися в держави. Це обов’язково – держава Білорусь хоче контролювати всі процеси у промисловості. Є в Білорусі таке поняття, як аукціонні торги. Є процедура, що передбачає при продажу підприємства й відсутності конкуренції на аукціоні адресний продаж. Але держава не дозволила “роздерибанити” заводи, як це трапилося в Україні. Білорусь взагалі неохоче виставляє під молоток свою промисловість.

Не забороняє, але й не дуже дозволяє.

Ми спілкуємося з іноземним капіталом, каже інший місцевий чиновник. У Білорусі це питання ніколи не гальмувалося. Але ми в цьому плані “помярковани”.

У Європі мене партнери запитують, як я ставлюся до того, що білоруські підприємства перебувають у державній власності, каже гендиректор Білоруського металургійного заводу Микола Андріанов. По-перше, навіть у Японії і Австрії збереглися підприємства державної власності. По-друге, мені як директорові немає різниці, де працювати. Я не був власником і не стану ним. Наше підприємство може витрачати гроші на колектив. А власник витрачатиметься тільки на себе.

Українські журналісти вражені масштабами соціального будівництва

Наче на підтвердження цього представники заводу демонструють величезний спортивний комплекс – із басейном, льодовим палацом і аквапарком. Цілком сучасний спортивний центр, що вилився заводуові в 30 млн. доларів, підприємство подарувало маленькому містечку Жлобін, у якому воно розташоване.

Підприємство пишається своїми експортними показниками: постачає продукцію у 50 країн світу, успішно конкурує зі світовими виробниками металопродукції. Тепер обсяги виробництва заводу у 2,5 раза перевищує проектну потужність.

При мімінумі імпорту – сировини з Росії та України – намагаються імпортувати дещо цінніше – людські ресурси. Перекуповують металургів з Дніпропетровська, у яких зарплата нижча приблизно удвічі. А тут ще й житло пільгове... До слова, середня зарплата на підприємстві – 750 дол.

Чимало підприємств скаржаться на те, що держава не дуже їх і підтримує. Але це лиш означає, що вони не отримують дотацій. Насправді державний банк, а фактично держава, видає своїм підприємствам пільгові кредити. Якщо повна банківська ставка становить 13% у національній валюті, виробники отримують кошти під 6% річних. Але строго під бізнес-проекти, що розглядаються на урядовому рівні. При цьому всі керівники чудово знають: такий кредит важко не повернути. Усі чудово пам’ятають показові випадки, коли їхні колеги думали, що неповернення кредиту зійде з рук...

Крім того, держава надає пільги на ввезення устаткування для заводів – вони не сплачують ввізного мита. Видає поручительства перед західними банками, в окремих випадках надає знижку на енергоносії – 15%.

Мозирський НПЗ – одне з потужних підприємств, що дозволить Республіці пережити будь-яку енергетичну кризу

З газом при підвищених Росією цінах білоруській промисловості нині нелегко, але керівники підприємств оптимістично кажуть: вистоїмо. Приміром, на заводі “Гомельскло” лише одна потужна піч для плавки скла споживає 5,5 тис. тонн газу на годину, працюючи цілодобово. Піч функціонує беззупинно вже 11 років – технологічний процес не дозволяє її охолоджувати. Зі зростанням ціни на газ енерговитрати підприємства зросли на 25%. Рентабельність відповідно скоротилася на 30%. Керівник підприємства каже, що витримають...

Підприємство “Белшина” якщо і продадуть – лише так, що його контролюватиме держава

Бензин у країні трохи дорожчий за український: 95-й коштує близько 1 долара за літр. Нафтопереробних заводів тут лише 2 (в Україні їх 6), але палива вистачає не лише на всю країну, а й на експорт. Заправки в Білорусі переважно вітчизняні, російських компаній практично не видно. І парадокс – Україна при всіх своїх потужностях споживає переважно російський бензин, неякісний, а ціну ледь вдається регулювати. А сябри гордо згадують 2005 рік, бензинову кризу в Україні, коли вони змогли допомогти братній державі збільшити резерви палива для врегулювання ціни.

Вільні економічні зони в Україні працювали лише на користь великому бізнесу. Після чого українська влада не придумала нічого кращого, ніж прикрити лавочку. Білорусам не довелося цього робити. Жорсткі, як і в будь-якій галузі, правила функціонування та контроль дають можливість білоруським ВЕЗам працювати ефективно для всіх. По оффшору в кожній області. Усього 6. тут працюють лише іноземні підприємства і лише на експорт – у країні має залишатися не більш як 50% їхньої продукції. Закон РБ “Про вільні економічні зони” передбачає, що “види податків, котрі діють на території ВЕЗ, ставки податків та особливості пільгового оподаткування встановлюються Президентом РБ або за його дорученням – Радою Міністрів РБ”.

Тільки у ВЕЗ Могильовської області працює 14 підприємств, які 100% продукції відвантажують на експорт. Сукупний обсяг їхнього виробництва – 100 млрд. дол. на рік.

При цьому – робочі місця, розвиток інфраструктури, мінімальні податки, що лишаються державі. Не так багато, але всі керівники задоволені діяльністю оффшорів.

Білоруси порівнюють свою економіку з китайською: “Покажіть, де ще є такі темпи зростання обсягів валового продукту. Ми зростаємо, як Китай. А про Китай кажуть, що це – економічне диво”, – пафосно заявляє Олександр Якобсон, голова Гомельського облвиконкому.

І хвалиться: жодне велике чи середнє підприємство в державі не загнулося. Маленькі – було... Та й чорт з ними, чиновники не дуже переживають. Головне – промисловість не стоїть на місці.

І видно, налаштовані сябри дуже оптимістично – кажуть: ось коли зміцніємо, ваших фахівців перетягнемо до себе.

Дмитро Стаховський

Фото автора

УНІАН в Google News