Сербія каже «Раша, гудбай»?
Сербія каже «Раша, гудбай»?

Сербія каже «Раша, гудбай»?

16:33, 24.01.2008
9 хв.

Минулої неділі у Сербії відбулися президентські вибори. Навряд чи російсько-сербські відносини повернуться будь-коли на рівень панслов`янського романтизму...

Томислав Ніколіч. Фото AP
Минулої неділі в Сербії відбулися президентські вибори. Не перші після того, як скинули Мілошевіча, вони, проте, дали підстави багатьом оглядачам стверджувати, що сербське суспільство, як і раніше, не зробило свій вибір між ліберально-демократичною перспективою розвитку і націонал-патріотичним синдромом. Фаворити першого раунду президентських виборів яскраво продемонстрували цю тезу.

З дев`яти кандидатів, які брали участь в президентській гонці, перше місце зайняв лідер Сербської радикальної партії Томіслав Ніколіч, що набрав 39,96% голосів. Він є другою фігурою в партії, яка з початку 90-х відстоювала ідею Великої Сербії і об`єднання всіх сербів в одній державі. Відстоювала настільки послідовно, що її історичний лідер Воїслав Шешель зараз вимушений доводити свою непричетність до злочинів проти людства в Міжнародному трибуналі з колишньої Югославії в Гаазі.

Друге місце у представника Демократичної партії Сербії і діючого президента Бориса Тадіча, який забезпечив собі 35,42% голосів. Його можна охарактеризувати як політика, що відстоює європейську перспективу Сербії. Саме європейську, а не євроатлантичну. Казали, що свого часу НАТО навіть було готове надати Сербії перспективу членства в НАТО, чітко означивши при цьому заслуги Тадіча. Проте Тадіч, подумавши, відмовився. Отже, навіть ліберальні лідери Сербії не можуть відійти далеко від позицій націонал-патріотизму, бо ніхто в Сербії не пробачив би їм відмови від Косово або вступу в НАТО.

Відео дня

Борис Тадіч. Фото Reuters
Отже, в першому турі переможець не визначився. Другий тур відбудеться 3 лютого. Його результат, мабуть, вирішать ті виборці, які проголосували за інших кандидатів, або просто не з`явилися на перший тур виборів. Серед решти кандидатів, які набрали помітну кількість голосів, лідирує представник руху «Нова Сербія» Велімір Іліч. Аналітики, виходячи з політичного портрета прихильників цієї партії, припускають, що з 7,41% голосів Іліча дві третіх перейдуть до Тадіча, і одна третина – до Ніколіча.

Крім того, до Тадіча перейдуть 5,35% голосів представника Ліберально-демократичної партії Едоміра Йовановіча. Лідер Угорської коаліції Іштван Патер заявив, що він теж підтримає Тадіча у випадку, якщо той погодиться внести до своєї програми положення маніфесту коаліції. Після торгів, мабуть, так і станеться. Залишаються голоси ще однієї помітної фігури – Мілутіна Мрконіча. Представник Соціалістичної партії Сербії (СПС) заявив, що рішення про те, куди підуть близько 6% його голосів, прийме політбюро партії. Проте більшість аналітиків припускають, що СПС згідно з кращими традиціями соціал-націоналізму Слободана Мілошевіча, віддасть свої голоси радикалові Ніколічу. Той, до речі, вже зіграв на випередження і заявив, що голоси соціалістів перейдуть до нього.

Побудовані з цієї логіки попередні розрахунки показують, що обидва фіналісти йдуть практично корпус в корпус. Проте, залишається відкритим питання, як розподіляться голоси тих, хто не голосував в першому турі. Соціологічні опитування показують, що це, ймовірно, помірковані виборці, які, швидше за все, підтримають Тадіча. Мабуть, невикористаних передвиборних ресурсів у Тадіча більше. Так, наприклад, представники Демпартії дуже сподіваються на підтримку прем`єр-міністра Воїслава Коштуніци. Вони вже кілька разів закликали його підтримати Тадіча. І, ймовірно, він це зробить. На відміну від Тадіча, Ніколіч має інший козир – нестабільність в Косово, на тлі якого його радикальний патріотизм може бути затребуваний частиною населення, яка не визначилася  або й визначилася. І ситуація в Косово цьому може сприяти.

Прощання албанки, або Косово на закуску

Балкани відомі тим, що найнебажаніші події відбуваються тут в найневчасніше. Так само і з виборами президента Сербії. Вони проходять в обстановці загострених дискусій щодо статусу краю.

Доречно пригадати, що наприкінці листопада вибори відбулися і в Косово. Тоді офіційний Бєлград фактично закликав сербів краю не брати участі у виборах. Проте, в результаті цих виборів до влади прийшли представники  Демпартії Косово і Демократичної ліги Косово – двох албанських партій, які відверто заявляли, що готові проголосити незалежність краю. Тільки серйозний тиск ЄС на лідерів партій Хашима Тачі і Фатміра Сежду примусив албанських лідерів відкласти проголошення незалежності.

Проте, ситуація розвивається саме в цьому напрямі. Після того, як міжнародний посередник Косово, колишній фінський прем`єр Мааті Ахтісаарі представив свій план, який фактично передбачав незалежність краю, з цього питання було зламано багато списів. Більшість країн ЄС погодилася, що незалежність Косово повинна стати вирішенням всіх проблем краю і це поставить недавніх польових командирів перед необхідністю узяти на себе політичну відповідальність і почати будувати державу. З іншого боку, очевидно, що жоден сербський політик сьогодні не погодиться визнати незалежність Косово. Крім того, на останньому засіданні Ради Безпеки ООН з 25 членів цього найвищого органу 16 держав, серед них Росія і Китай, висловилися проти незалежності провінції.

Отже вирішення питання про статус Косово поки відкладається, але ненадовго. А дестабілізаційних чинників у провінції і без того вистачає. На півночі провінції, в районах компактного проживання сербів, з`явилася ще одна військова сила – Албанська національна армія, що ставить за мету не допустити розколу Косово. Почни ця армія діяти, дуже легко чекати радикалізації громадської думки в Сербії. А поки в столиці краю Пріштіні час від часу звучать вибухи. Яке вже тут врегулювання питання статусу краю. Тут би вибори пережити.

ЄС і Сербія: повість про незакінчену любов

Немає сумніву, що Брюссель, який небезпідставно вважає агресивний сербський націоналізм однією з причин балканських трагедій минулих двадцяти років, буде прагне нейтралізувати відродження цього явища в суспільному і політичному житті Сербії. Немає сумніву, що в цьому прагненні ЄС прагне використовувати всі можливі інструменти, щоб поставити Сербію на шлях європейського розвитку. Одним з найдієвіших інструментів на цьому шляху стала широка європейська присутність ЄС в Сербії в рамках найрізноманітніших програм допомоги.

Проте основною картою ЄС для Сербії залишається перспектива членства країни в ЄС. Треба сказати, що на відміну від угод про партнерство і співпрацю з Україною, Молдовою і Росією, на Балканах ЄС використовує інший вид договорів – Угоду про стабілізацію і асоціацію (УСА) з Європейським Союзом. Основною відмінністю документа є те, що в нім чітко прописана перспектива членства в ЄС. Так от про укладення УСА з Сербією говорилося багато, особливо напередодні виборів, як про реальну перспективу для Сербії.

Буквально напередодні виборів ЄС заявив про те, що серйозно розглядає питання введення безвізового режиму для Сербії. Після цього стало вже абсолютно ясно, що для ЄС перемога кандидата Ніколіча, буде найнебажанішим з можливих сценаріїв. Якщо залишиться при владі нинішній президент Борис Тадіч, то з ним можна буде вести спокійний діалог щодо цілого ряду гострих проблем, включаючи Косово. Відразу після виборів Верховний Представник ЄС з питань зовнішньої і оборонної політики Хав`єр Солана направив своє вітання Бєлграду з приводу проведення демократичних і прозорих виборів, підкресливши тверду європейську перспективу Сербії. Отже зусилля ЄС також очевидні.

Росія – «братская душа»?

Для Росії балканський досвід травматичний не тільки тому, що там розбилися всі ілюзії на рівноправне партнерство із Заходом, але ще і тому, що всього через рік після косовскої кризи серби зробили першу кольорову революцію в Європі і проголосували за людину, яка виступала за європейське майбутнє Сербії. Ще тоді в своєму листі Куштуніце президент Путін нагадав йому, що він бере на себе велику відповідальність за майбутнє країни. З тих пір стосунки, звичайно ж, вирівнялися. Два лідери спокійно спілкуються, тільки навряд чи російсько-сербські відносини повернуться коли-небудь на рівень панслов`янського романтизму.

Сьогодні Росія задоволена станом конфлікту в Косово. Бо чим гучніше звучать слова про незалежність Косово, тим жорсткіше повинні бєлградські політики наполягати на територіальній цілісності Сербії. Тим більше Сербія потребує Росії, особливо її вето в Раді Безпеки ООН. І Росія готова це використовувати в своїх прагматичних інтересах.

Це особливо добре розуміють в Бєлграді. Черговим яскравим доказом на цьому фоні став процес приватизації газотранспортної і переробної інфрастуктури Сербії – НІС. Два тижні тому російська сторона буквально напередодні розгляду косовського питання в Раді Безпеки ООН направила Бєлграду свою пропозицію щодо приватизації НІСа. Ціна була настільки низькою, що серби обурено назвали таку пропозицію принизливою і попросили російську сторону переглянути її. Поки питання не залагоджене, і сторони торгуватимуться. Проте, як вже мовилося, романтизму в цих відносинах все менше і менше. Про це говорить ще і той факт, що коли напередодні виборів Томіслав Ніколіч запропонував, щоб Сербія надала Росії територію для військової бази, – велика частина політичної еліти країни, м`яко кажучи, цю пропозицію проігнорувала, та і в суспільстві особливого розуміння не було.

Всеволод Самохвалов, науковий співробітник Грецького центру європейських досліджень, Афіни

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся