"У Міноборони були б щоденні тортури, на розрив – між забаганками Президента і прожектами прем’єра, які до того ж ворогують між собою..." Інтерв`ю, частина друга
Анатолій Гриценко, голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони ВР, відповів на запитання УНІАН
Продовження. Частину першу читайте тут
“ДІЯЛЬНІСТЬ НАШИХ СПЕЦСЛУЖБ НАДТО ПОЛІТИЗОВАНА, ДЕПРОФЕСІОНАЛІЗОВАНА”...
Нещодавно Президент Ющенко заявив, що Росія прагне дестабілізувати ситуацію у Криму шляхом підтримки кримських сепаратистів. Наскільки обґрунтовані такі заяви?
Зараз не заяви потрібно робити. В Криму слід проводити щоденну системну роботу по підйому економіки і соціальної сфери, по реалізації програм розвитку автономії. Щоб люди, які живуть у Криму, відчували, що вони – громадяни української держави і гордилися тим.
Яку позицію було би правильно Україні заявити під час грузино-російсько-осетинської війни?
На другий день війни я перервав відпустку, провів зустрічі з керівниками посольств Грузії, Росії, США, офісу НАТО і вже на четвертий день війни оприлюднив свою позицію. Дав оцінку неприйнятним діям грузинської сторони, як президента, так і військових, які застосували реактивні системи залпового вогню. Так само відзначив неприпустимість акту агресії з боку Російської Федерації. Назвав причини і дав прогноз наслідків цієї війни. Заявив про неприпустимість для України визнання двох самопроголошених республік. Приємно відзначити, що нинішні оцінки міжнародної спільноти, в тому числі країн західного світу, після першої, переважно односторонньої реакції, все більше співпадають з тим, про що я говорив 12 серпня.
Щоб мати чітку і виважену позицію України як держави, щоб заявляти лише те, що можеш виконати, не поглиблюючи конфлікт, Президент мав би невідкладно скликати засідання РНБО, вийти самому і відкликати з відпустки міністрів і членів РНБО. Треба було налагодити роботу Антикризового центру у цілодобовому режимі, з чіткою координацією на міжвідомчому рівні. Президент цього не зробив, а ніхто інший не міг за нього зробити, бо не має відповідних повноважень. До речі, засідання РНБО з цього питання так і не відбулося: його постійно переносили – на тиждень, на два, потім на 29 серпня, на 5 вересня. Врешті-решт тему «заговорили».
Ви повторюєте непопулярну у наших політиків національного спрямування річ про відкликання заявки на ПДЧ. Але не вийде так, що оця вся попередня праця, оці всі євроатлантичні зусилля будуть викинутими у кошик?
Моя позиція щодо ЄС і НАТО відома і вона не змінилася. А згадану Вами заяву я зробив свідомо, щоб спонукати нашу владу до дій. Перейти від пустих розмов, від намагань перекласти відповідальність за свою неспроможність на інші держави до реального підняття стандартів життя в Україні. План дій щодо набуття членства в НАТО – це документ, який потрібний не НАТО, а Україні. Нам потрібна сильна армія, яка є в американців, нам потрібна сильна демократія, яка є у британців, нам потрібна сильна економіка, яка є у французів і німців. Нам треба створювати нормальні умови для ведення малого і середнього бізнесу. Нам треба вирішувати питання, які важливі з точки зору якості життя і безпеки простої людини. Це все і є змістом ПДЧ. І хто нам заважає це робити? Ніхто. Окрім власної неспроможності, безсистемності і відповідальності. Якщо ПДЧ розколов Верховну Раду, владу по всій вертикалі, аж до місцевої влади у Криму, якщо це питання ускладнило відносини з Росією, поставило НАТО перед необхідністю прийняття рішення, до якого країни НАТО не готові, то для чого наполягати на формальному старті ПДЧ? Працюйте. І коли до рішення дозріють усі – наше суспільство, наша влада, країни-члени Альянсу, тоді рішення щодо НАТО буде реалізоване. А якщо не дозріють, то воно не буде реалізоване, навіть якби нам дали ПДЧ у Бухаресті.
“ПРЕЗИДЕНТ РОЗГУБИВ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЩИРО ХОТІЛИ РАЗОМ З НИМ РУХАТИ КРАЇНУ ВПЕРЕД...”
Президент з вами свого часу обійшовся, м`яко кажучи, не по-джентельменськи. Не ви – перший. Але, чи є обставини, за яких ви б повернулися у команду Президента?
Вам тоді з Президентом забракло улесливості та слухняності у проведенні для його оточення сумнівних угод і землевідведенні?
Мені нецікаві причини, які рухали Президентом. Чи він хотів вирішувати питання надлишкового військового майна, чи шукав слухняного міністра для виконання армією певних завдань на випадок загострення політичної ситуації? – Не має значення. Знаю одне: визначальними факторами не були ні професійність, ні порядність, ні патріотизм, ні врешті-решт результати роботи. Сьогодні я радий, що працюю у парламенті, а не в міністерстві оборони. Попри всі проблеми у Раді, тут я можу принести більше користі. А в Міноборони були б щоденні тортури, на розрив – між забаганками Президента і прожектами прем’єра, які до того ж ворогують між собою. Юрію Єханурову не позаздриш.
Чи вірите ви у можливість переходу на контракту армію з 1 січня, тепер уже 2009-го року, як каже Тимошенко?
Не можна перейти на професійну армію, як у тому анекдоті: «Товаришу прапорщик, зупиніть потяг!». «Потяг стій, раз-два!». Так не буває. Нам потрібна не просто контрактна, а професійна контрактна армія. Контрактників треба не лише призвати, а створити умови для повноцінної бойової підготовки, для життя, для їх тривалої служби у Збройних Силах. Це процес, який потребує певних технологічних етапів, відповідних ресурсів і часу. Президент сьогодні заявляє, що контрактною наша армія стане через 27 років. Прем’єр обіцяє з 1 січня. У проекті бюджету, який ми отримали за підписом прем’єра, написано, що армія стане контрактною до кінця 2009 року. Щоб зупинити цю какофонію і не морочити голову ні військовим, ні суспільству, я вніс пропозицію – щоб Президент невідкладно скликав засідання РНБО, після якого буде названий єдиний термін переходу армії на контракт. Який не ставитиме під сумнів ніхто, ні Президент, ні урядовці. І під який уряд спільно з Президентом внесуть до парламенту єдиний проект військового бюджету.
“ПІД ЧАС ПОВЕНІ, ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ СІДАТИ ЗА КЕРМО БЕТОНОВОЗА, МІНІСТР ОБОРОНИ МАВ БИ ПРИЗВАТИ РЕЗЕРВІСТІВ І ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ” ...
Чи вдалося нинішньому міністру оборони Юрію Єханурову зберегти курс на реформи, які ви розпочали?
На тих напрямах, де ми встигли з моєю командою довести реформи до точки незворотності і де запрацювали механізми, які підтримують самі себе, – там усе в порядку. На тих напрямах, де ми не встигли цього зробити, сьогодні йде відкат назад.
У Юрія Івановича непогана менеджерська біографія. Він дещо зробив для становлення українського бізнесу, зокрема у сфері малої приватизації. Невже людина із таким стажем управління не зможе справитися із міністерством оборони, якщо у нього є нормальні військові радники?
Ви самі частково відповіли на запитання. Єхануров - дійсно досвідчений фахівець у сфері економіки. І йому як людині, яка обіймала відповідальні посади в різних урядах, є за що подякувати. Але абсолютно очевидно, він не знає і не розуміє армію. Армія - це інститут, який за своїм укладом, за природою свого життя, звик до чіткої постановки завдань, до контролю за їх виконанням. Якщо міністр не може сформулювати завдання, тоді все перекладається на військових і тоді виникають проблеми...
Під час повені у західних областях ми побачили міністра оборони за кермом бетоновоза. Я думаю, що в цьому пориві душі Юрій Іванович був щирим, бо він просто не знав, що йому треба було робити. І ніхто йому не сказав. Замість того, щоб сідати за кермо бетоновоза, міністру оборони треба було негайно видати наказ і призвати резервістів, які б доукомплектували інженерні підрозділи і швидко допомагали людям. У міністра оборони є таке право, але рішення прийняте не було. Треба було завчасно, бо повінь прогнозувалася, а якщо вже пропустили момент, то відразу з початком повені, розгорнути визначені у бойових формулярах підрозділи Збройних Сил для надання допомоги постраждалим. Цього теж не було зроблено. Міністр, мабуть, формулярів не читав, а тому не знає, які завдання може і повинна (!) виконувати армія в таких випадках. А як би допомогли в зоні лиха 16 армійських вертольотів типу Мі-8МТ, яким за рішенням Єханурова і за вказівкою Президента дозволили літати за межами України в інтересах приватної фірми, на збиткових для держави умовах. Скільком людям можна було вчасно допомогти…
Коли Збройні Сили завершать ключові етапи реформування і перейдуть у режим сталого розвитку, тоді міністром оборони зможе бути людина, яка має загальні менеджерські якості. А в ситуації, коли треба проводити кардинальні зміни і коли, з урахуванням кадрових проблем у Збройних Силах, треба «продавлювати» зміни аж до рівня командира бригади чи полку, то це можна робити лише тоді, коли міністр чітко розуміє і стратегію реформ, і механізми функціонування Збройних Сил, щоб каналізувати свій управлінський вплив саме на той рівень, який спрацює. А просто менеджеру з загальним широким кругозором, який, безумовно, у Єханурова присутній, цього на даному етапі недостатньо. І команду заступників теж треба формувати не з фахівців, які мають досвід роботи у Фонді держмайна, а які щось знають про армію.
“ЧИ ПРИЙМАТИМУ РІШЕННЯ НА ЧИЮСЬ КОРИСТЬ: СПИТАЙТЕ ЛЮДЕЙ З МОЄЇ ЛЕЙТЕНАНТСЬКОЇ ЮНОСТІ...”
Нещодавно ви казали про створення своєї партії. Яким ви бачите її ідеологію, хто її ймовірні прихильники...
Я не казав про створення партії, я говорив про те, що думаю над створенням політичної сили, яка не буде вузькопартійною за жодних умов. Зараз треба об’єднувати людей, які небайдужі до того, що робиться в Україні, які є професіоналами у різних сферах, які довели, що вони спроможні вирішувати серйозні завдання, які є порядними людьми і патріотами своєї країни. Цей колективний розум і відповідальність людей «однієї групи крові» треба об’єднувати, незалежно до якої партії вони належать чи є безпартійними. Безумовно, якщо люди, об’єднані для виконання дійсно стратегічних завдань, досягнуть певного позитивного результату, тоді це може завершитися створенням нової, справжньої партії. І тоді це буде природний рух – знизу догори, а не навпаки.
Ніхто не сумнівається, що під ваш проект принесли би гроші. Але політичним інвесторам у випадку вашого успіху потрібна була б віддача, а це компроміси із совістю. Ви думаєте, що ви б змогли найти межу цього компромісу?
Розмовляла Лана Самохвалова