ОБМЕЖЕНА СИЛА ГАРНИХ НАМІРІВ

Верховна Рада в першому читанні посилила відповідальність за розпалювання ворожнечі. Кілька днів в усіх ЗМІ, включаючи іноземні, писали про благородні наміри взятися за злочини на ґрунті ненависті. Проте, проблема з гарними намірами полягає в тому, що рано чи пізно вони наштовхуються на реальність.

Freedom’s just another word for nothing left to lose,

                                                                                                                                                                                                                                Nothing ain’t worth nothing, but it’s free …

(Свобода означає тільки, що нам нічого втрачати.

                                                                                                                                                                                                                                       Ніщо нічого не варто, але й нічого не коштує)

                                                            (з пісні)

В англійській підземці повісили ось таку фотографію: вулицею біжать двоє чоловіків, попереду чорношкірий у джинсах, а за ним типовий англійський «боббі» – поліцейський у формі. Не звернула б увагу, якби не підпис: «Черговий приклад поліцейських упереджень, чи приклад твоїх?»  Читаю вже уважно… Виявляється, що це дійсно погоня, але обидва кинулись навздогін за підозрюваним, і чорношкірий, що біжить попереду, є начальником відділу дізнання, якому допомагає рядовий поліцейський. А Ви як гадали? Я теж. 

Реклама проти стереотипів і  вимушений сеанс самоаналізу запам’ятались. Дуже хотілось би сказати те саме про рекламну акцію, спрямовану на боротьбу з расизмом, що розпочалася в Києві кілька днів тому. 

Минулого тижня в деяких ЗМІ повідомили, що Верховна Рада посилила відповідальність за розпалювання ворожнечі.  Згодом виявилось, що законопроект ухвалили лише в першому читанні, хоча за основу.  Чи за інерцією, чи заради гарних слів, не можу сказати, але ще кілька днів в усіх ЗМІ писали про благородні наміри всерйоз взятися за боротьбу зі злочинами на ґрунті ненависті.  Писали, до речі, і в іноземних ЗМІ.  Приємно, що й казати, щось позитивного почитати про українську владу.

Влада як в Україні, так і в Англії виступає проти ксенофобії та нетолерантності.  В Англії, з огляду на законодавче закріплення, державні органи з протидії дискримінації та неминучі скандали з приводу будь-яких проявів расизму з боку політиків, зірок або ЗМІ, можна припустити, що радикальним угрупуванням буде важко істотно збільшити кількість прихильників.

Що буде в Україні – складніше прогнозувати, бо реакція органів влади на очевидні загрози занадто часто лишається на рівні гарних намірів. А проблема з гарними намірами полягає в тому, що рано чи пізно вони наштовхуються на реальність.

Цього разу довго чекати на неминуче зіткнення не доведеться, оскільки законопроект, хоча додає декілька нових колізій, жодних проблем у чинному законодавстві так і не усуває. Гіпнотизують повтори фрази «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості», і дійсно складається враження, що законодавець нарешті усвідомив проблему. 

Проте ст. 67 ККУ вже передбачає як обтяжуючу обставину при вчиненні будь-якого злочину  мотив расової, національної чи релігійної. Не можна вважати принциповою й заміну в законі визначення «громадянин» на слово «людина», оскільки прокуратура жодного разу не відмовлялась порушити кримінальну справу за ст. 161 через громадянство потерпілого. 

А починати краще з того, чому закон практично не застосовують! 

Прийнятний рівень захисту суспільства від розпалювання ворожнечі без надмірного обмеження свободи слова завжди складно знайти.  Але ж відомо, що статтю 161 фактично не застосовують, оскільки вельми складно довести умисність дій. Прокурор частіше за все не вбачає расову мотивацію навіть там, де не розгледіти її вимагає значних зусиль.  Слідство часто не хоче порушити справу по статті 161, бо занадто важко довести її до справедливого вироку в суді.

Правозахисник В’ячеслав Якубенко називає «мертвою» ст. 161. Але не лише українські правозахисники вказують на проблеми зі застосуванням цієї статті. Багато спостерігачів, зокрема й іноземних, вже ставляться з недовірою, коли їх запевняють, що невідомі залишаються невідомими, але напевно не расистами.

У своїй третій доповіді по Україні Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) повторила всі зауваження з попередньої доповіді і ставиться явно без розуміння до відсутності в Україні дієвих спроб удосконалити законодавство. На тлі росту ксенофобії та безсумнівної активізації різних радикальних угрупувань, вперте небажання змінити положення закону, яке захищає хіба що від тугодумів та одиниць, які самі покаялись, абсолютно незрозуміле. ЄКРН рекомендує українській владі «під час внесення поправок до Кримінального кодексу спиратися на параграф 18 її, ЄКРН, «Загальнополітичної рекомендації №7». Ця рекомендація підкреслює необхідність карати умисні заклики до насильства, ненависті та дискримінації за умови їх публічного висловлювання. Уточнюється, що публічними можна вважати висловлювання під час зборів неонацистських організацій та висловлювання на інтернет-форумах. 

Тут слід нагадати, що на сьогодні в Україні точаться затяті дискусії щодо реєстрації інтернет-видань. Багатьох насторожує будь-яка участь СБУ або збільшення контролю взагалі.  Але не має логіки в ситуації, де друковані ЗМІ теоретично несуть відповідальність за неправдиву інформацію, за розпалювання ворожнечі, натомість, аналогічні засоби, що знайдуться в інтернет, можуть написати, що заманеться. 

При цьому, ні чинний закон, ні вищезгаданий законопроект, не передбачають реального захисту від матеріалів, які розпалюють ворожнечу.

Так, наприклад, у квітні виповниться рік від опублікування в газеті  «Крымская правда» сумнозвісної статті Наталки Астахової «Принесенные ветром».  Здавалося б, не так важко довести, що авторка умисно розпалює ворожнечу проти кримськотатарського народу. Але стаття і досі висить на сайті газети. 

Можна пригадати й інші аналогічні випадки - сайти «Патріоти України», «Народний оглядач» та інші, що абсолютно безкарно поширюють свою отруту.  Сайт «Народний оглядач», наприклад, нахабно передруковуючи повідомлення інформагентств, своїми токсичними заголовками та малюнками спотворює інформацію.

У цьому контексті доречно згадати, що 26 лютого на засіданні Міжвідомчої робочої групи з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості було ухвалено рішення звернутись до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (НЕК) та Мін’юсту з пропозицією внести на розгляд КМУ узгоджені пропозиції щодо включення НЕК до переліку державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність за фактом розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями». 

Доречно було б також організувати публічне обговорення вищезгаданого законопроекту за участю представників ЗМІ, Інтернет Асоціації України, громадських та правозахисних організацій.

Тільки пора вже перейти від круглих столів до робочої зустрічі, яка б узгодила та розробила пропозиції щодо поправок до кримінального законодавства у сфері протидії ксенофобії, треба встановити реальні санкції проти тих, хто сповідує ідеї насильства та ненависті, а також використовує засоби масової інформації для пропаганди своїх людоненавистницьких ідеалів.

У противному випадку – свобода кожної людини, що живе чи перебуває в України, залишатиметься під загрозою. Та й терпимість міжнародних органів до недотримання Україною своїх зобов’язань в сфері протидії ксенофобії теж не є необмеженою.

УНІАН в Google News