Сергій Фазульянов: Сотні тисяч людей, які повертаються з фронту, є новою шляхтою, новим дворянством. Адже історично дворянство сформувалося з лицарства – людей, які платили данину кров'ю

Генеалог Сергій Фазульянов розповів УНІАН, як створити генеалогічне дерево, скільки коштує ДНК-тест на етнічне походження, та чому знайдена у родоводі польська шляхта не допоможе отримати карту поляка.

Як не варто досліджувати родовід? Назвіть головні проблеми початківців.

Основна проблема початківців – нерозуміння тривалості дослідження. Більшість вважає, що все робиться за кілька секунд. Але після усвідомлення повільності процесу, як правило, значних проблем не буває. Все інше приходить з досвідом.

Наприклад, спостерігав у початківців невміння працювати з історичними документами. Часто не замислюються про шкоду спалаху, що не можна писати на покладеному на документ аркуші. Людині, яка вперше прийшла в архів, це треба пояснювати. Працівники архівів мали б проводити бесіди, тим самим запобігати пошкодженню документів.

Якщо людина хоче самостійно дослідити родовід, але знає, наприклад, лише ім’я прадідуся чи прабабусі. Який буде правильний наступний крок?

Повернутися на покоління ближче до себе та відштовхуватися від дідів. Тобто, людей, чиє прізвище, ім’я, по батькові, приблизну дату та місце народження знає. Ця інформація дозволить знайти, наприклад, документи про народження діда та побачити відомості про батька та матір (прадіда, прабабу). Далі шукати документ про їхній шлюб, щоб дізнатися дівоче прізвище прабаби. Необхідно шукати та аналізувати на кожному поколінні основні акти цивільного стану – народження, шлюб, смерть. Для заглиблення в історію роду смерть дає мало додаткової інформації. Але коли немає свідоцтва про народження чи шлюб, документ про смерть дозволяє хоча б встановити вік людини.

Що треба знати про роботу генеалога, щоб з його допомогою створити генеалогічне дерево?

Генеалогічне дерево формується з масиву інформації. А в нашій роботі є три обмеження. Що людина хоче дізнатися? Що людина може з фінансової точки зору? Що є в архівах (багато документів втрачено в різних катаклізмах та війнах)? Виходячи з цих обмежень, для кожного випадку будується дорожня карта роботи. Хоча, взагалі, генеалогія – процес, який неможливо закінчити. На кожному поколінні додаються роди та цікаві «гілочки», часто це стає справою життя.

Зауважу, що генеалогічне дослідження – те, що було. А не те, що є. Пошук сучасників – не є класичною генеалогією. Це вже детективна діяльність, яка законодавчо регулюються, потребує відповідної освіти та ліцензії. У своїй роботі генеалоги обмежені двома основними законами «Про захист персональних даних» та «Про національний архівний фонд та архівні установи». Другий встановлює обмеження на доступ до документів з конфіденційною інформацією – сімдесят п’ять років від часу створення документа. Тобто, можна сміливо звертатися до генеалога щодо давніших документів, і дослідник може працювати в архівах. А от знайти документи, яким менше 75-ти років, людина має сама або оформлювати на генеалога довіреність. Ці документи зберігаються в РАЦСах.

Скільки коштує створення генеалогічного дерева?

Найменші за обсягом робіт кейси коштуватимуть триста-п’ятсот доларів у професійного дослідника. Ці дослідження не потребують багато часу, бо збереглися інформативні документи. Це можуть бути ревізійні казки (акти обліку податного населення в Російській Імперії). Їх почали укладати з 1719 року, але для більшої території України – з 1795 до 1858 року. Також щороку на Великдень церкви складали сповідальні відомості з вказанням причини, якщо хтось не йшов до сповіді. Є метричні книги (церковні документи, де записувалося хрещення, вінчання, поховання).

В середньому, в дослідженні родоводу на території правобережної України можна пройти сім-вісім поколінь – дійти до кінця 18-го початку 19-го століття. Середній бюджет дослідження тривалістю в рік – дві-три тисячі доларів. Великі дослідження можуть коштувати від кількох тисяч доларів до десятків тисяч, бо тривають роками.

А як щодо лівобережної України?

Плюс-мінус, ходимо навколо термінів кінець 18-го початок 19-го століття. Але лівобережна Україна досить різноманітна щодо часу створення джерел. У слобідської України одні джерела. Південь України -  інша історія. Ця частина за обліком Російської імперії почала активно заселятися в кінці 18-го століття. Від конкретного регіону залежить місце збереження документів. Бо якісь місця на сьогодні є далеким закордоном, з ними працювати складно. Наприклад, Росія.

Документи треба шукати саме в архівах тих регіонів, де ймовірно жили пращури?

Переважна більшість документів національного архівного фонду зберігається в державних архівних установах. Але є різні ситуації. Наприклад, в музеї Шевченка в Києві зберігається метрична книга з записом про народження Тараса Григоровича. У Вінниці є музей Коцюбинського з метричною книгою з записом про народження Михайла Коцюбинського. Багато музеїв зберігають документи генеалогічного характеру, хоча вони мали б зберігатися в архівах. Просто на певному етапі документи не потрапили до поля зору архівів, бо зберігалися в парафії чи приватних руках.

На території Галичини, Волині, Буковини та Закарпаття чимало документів у приватних руках досі, періодично з’являються на аукціонах. Також є документи, які зберігаються на парафіях, в сільських радах. Для Волині нормальна практика зберігати метричні церковні книги з кінця 19-го століття до 1960 років в органах РАЦСу, бо останні записи в них не досягли сімдесяти п’яти років.

Фаховий генеалог може знайти пращурів, які емігрували?

Якщо є зачіпка щодо міграції в документі, звичайно, географія пошуку змінюється. Наприклад, в 1830-х роках в моєму родоводі відбулася умовна міграція – одна гілка роду була переселена за сто кілометрів західніше і розвивалася самостійно. Наразі спілкуємося з кузеном з цієї гілки, обидва, зрештою, опинилися в Донецьку і переїхали до Вінниці.

Якщо говорити про міграцію на захід, в Америку, то є купа онлайн-документів, де можна побачити, хто і коли приїздив, якими кораблями та в які порти. Але часто географія розмита. Пишуть: «Одеса, Росія». А люди насправді були з Кишинева. Втім, загалом міграцію можна простежити.

В Україні немає лабораторій для ДНК-тестів

Скількох осіб включає ваше родове дерево?

Понад дві тисячі, включаючи сучасників, бокові гілки, пращурів родичів за шлюбом. Хоча, за обсягом моє дерево менше середнього. У колег є по десять тисяч людей. А якщо казати про найбільшу глибину мого родоводу, то знайшов корені на початку п’ятнадцятого століття. Дослідив вже двадцять два покоління разом з моїми дітьми.

В останні роки в Україні набирає популярності ДНК-тест на етнічне походження. Як думаєте, чому?

З точки зору генеалогії, є два аспекти ДНК-тестів, доступних для замовлення (в Україні немає лабораторій, які проводять таку експертизу. Тести замовляють, переважно, в США, - УНІАН).

Перший – це так звана візуалізація карти етнічності. Отримаєте повний перелік етнічних груп, до яких належите, групи ще будуть поділені по регіонах. Це можна використовувати для розуміння, чи є сенс шукати підтвердження походження за документами (наприклад, єврейства). Але, загалом, карта – це більше забавка та маркетингова частина.

Другий аспект – категорія збігів результатів вашого тесту з даними інших протестованих. І це справді генеалогічний інструмент. Бо програма може знайти збіги, які передбачають, наприклад, ступінь троюрідного рідства. Можете написати людині листа, або навіть без особистого спілкування побачити, в якій країні вона живе, чи є у вашому родинному дереві спільні прізвища (якщо інформація відкрита), ще якісь моменти. Часто ці троюрідні чи чотириюрідні родичі залишаються ДНК-кузенами, не підтвердженими документально. Однак, це стимул більше працювати з архівами, більше дізнаватися про родовід.

Скільки коштує ДНК-тест?

Базова вартість – десь сімдесят дев’ять доларів. Плюс, всі доставлення – виходить до дев’яноста-ста доларів. Але весь час проходять якісь акції та розпродажі, тому базову вартість побачити навіть складно. Днями закінчилася акція, вартість тесту була найдешевшою в році – сорок дев’ять доларів.

Скільки триває весь процес, від тестування до отримання результатів?

Від двох з половиною до трьох з половиною місяців. Набір для взяття зразка приходить за два-три тижні після замовлення. Якщо відразу зробили тест та відправили, то ще три-чотири тижні на зворотне доставлення, десь місяць-півтора лабораторія опрацьовує.

Суб'єктивно, пересічні українці знають своїх предків до якого покоління?

Багато людей не можуть назвати пращурів далі дідів-бабів. Але чимало знають сьоме-восьме покоління родової лінії. Більшість може щось дізнатися про прадідів чи прапрадідів (четверте-п'яте покоління), просто поспілкувавшись з родичами. Однак, як правило, збережені на руках документи тільки дідів-прадідів (третє-четверте покоління).

Читала, що в 90-ті «нові росіяни» шукали у родоводі дворянство. Чи популярний запит сьогодні?

Дворянство відійшло на периферію, запитів практично немає. Їх замінили прикладні питання – пошук пращурів для підтвердження національності та походження. Люди шукають єврейську, польську, чеську, угорську кров.

Якщо розібратися, то в п'ятому-шостому поколінні хоча б одна шляхетська гілка буде у будь-кого на правому березі України. У нас дуже багато людей належать до різноманітних польських гербів, дворянство не є унікальним. До третього розподілу Речі Посполитої в 1795 році на цих територіях було багато шляхти. А потім велася системна політика Російської імперії по декласації шляхти (переведення з дворянського стану в міщанський, селянський), шляхта протягом двохсот років одружувалася з селянами, нащадків чимало. У мене також є умовне дворянство по лінії татар. Бо в роді були служиві татари – фактично, те саме, що шляхта.

За шість років війни з Росією у нас формується новий шляхетський стан. Сотні тисяч людей, які повертаються з фронту, є новою шляхтою, новим дворянством. Адже історично дворянство сформувалося з лицарства –  людей, які платили данину кров'ю.

Щодо запитів на пошук польського чи єврейського походження... Чи потрібні якісь документи, які б пояснювали та підтверджували такий запит до генеалога?

Досліднику документи потрібні, щоб побачити інформацію. Йому не потрібно щось підтверджувати. Але нам потрібно розуміти, генеалогічний чи практичний запит у клієнта. Адже від цього залежить, які документи підіймати. Наприклад, знайдена в родоводі польська шляхта немає ніякого стосунку до карти поляка та карти сталого побиту. В Польщі в цьому питанні зважають на три-чотири покоління. Якщо в них немає прямої вказівки на польську національність – решта немає сенсу. Відповідно, якщо цікавитесь картою поляка, немає сенсу підіймати документи глибше прадіда. А от для Ізраїлю не мають сенсу прадіди євреї, а прабабусі – мають. Для підтвердження єврейства потрібно працювати із документами радянського і дорадянського періоду.

Так само, приналежність пращурів до римо-католицької церкви не є приводом для отримання карти поляки чи карти сталого побиту. Вони вимагають підтвердження національності. А Ізраїль розглядає видані синагогою документи і документи радянського періоду, видані цивільним органом реєстрації. В кожній країні різні підходи.

Читала про чорні візитки у професійних генеалогів, які означають: «Всі ваші сімейні секрети залишаються у таємниці, як за могильною плитою». Ви щось таке чули? Чи це абсолютний фейк?

Не чув, але конфіденційність ціниться. Навіть без додаткових угод про нерозголошення не маємо права щось особливо розповсюджувати. Інше питання – відомості, старші за сімдесят п’ять років. Якщо знаходжу таку сповідну відомість, де записане ціле село, можу її розповсюджувати навіть без дозволу замовника, для якого робив дослідження та знайшов документ. При цьому, ніколи не кажу ім’я замовника, зв’язок з його родоводом. Також в генеалогії є інший підхід – якщо конфіденційність замовлення не було обговорено, опис роботи без згадування імені замовника може бути вільно опублікованим.

Українські архіви застрягли у позавчорашньому дні, каже Фазульянов

Ще одне питання з категорії «прочитала, прокоментуйте». Знайшла цікаву статистику, мовляв, 85% досліджень генеалогії доводять, що пращури наших батьків жили недалеко один від одного.

Всі ми походимо від обмеженої кількості пращурів. Дивіться, у кожної людини є двоє батьків. І кожне покоління помножується на два. Відповідно, дідусів-бабусь (4), прадідусів-прабабусь (8). Якщо візьмемо два в двадцятому ступені, то отримаємо неймовірну кількість людей, якої в ті часи ніколи не існувало в природі.

Тому існує таке наукове поняття, як редукція предків (зменшення можливої кількості предків у нащадка, чиї батьки мають один з одним родинні зв'язки, –  УНІАН). Вона є практично в кожному родоводі. Це коли пращури по лінії батька і матері мають між собою спільного пращура на якомусь поколінні. Причому, одна людина може займати декілька місць в одному генеалогічному дереві. Одна людина може бути пра пра пра прадідом по лінії батька, а по маминій – прадідом на одне покоління ближче. Церква суворо слідкувала, щоб не брали шлюб ближчі чотириюрідних. Але чотириюрідні могли одружуватися. А для Закарпаття шлюби троюрідних – досі нормальна практика.

Загалом, за останні роки виріс запит на вивчення родоводу?

Запит на дослідження родоводу зростає щороку. Причому, все більше людей починають  системно підходити до вивчення не тільки своєї родової гілки чи кількох родів з одного села, а до родоводу окремих населених пунктів. Інтерес до сімейної історії трансформується від просто знань про дідів-прадідів до серйозних генеалого-географічних проектів.

Чому цікавість зростає?

Це відповідь на утворений за часів радянської влади вакуум, коли через репресії та переслідування знання про родовід «вибілювалися» з сімейної історії. Тому, відколи в 2015 році прийняли пакет декомунізаційних законів, один з яких відкрив доступ до архівів репресивних органів, щороку зростають запити на ознайомлення та роботу зі справами та документами репресованих.

Знову ж таки, стимулюють прикладні моменти, пов'язані з підтвердженням національності для набуття українцями іноземного громадянства чи пільг для виїзду. Іноземці з країн колишнього СНД (Казахстан, Росія, Білорусь) також мають запит на отримання українського громадянства. І не завжди це політичні вигнанці. Переважно, люди справді цікавляться українським корінням.

Цікавість до свого походження наразі в світовому тренді. В США генеалогія – друге за чисельністю та популярністю хобі після спорту. Є чимало генеалогічного медійного контенту, зокрема, в сегменті відеоблогерів. Багато професійного контенту від фахових дослідників про роботу з документами та даними клієнтів. Пригадую цікавий кейс, коли американський дослідник знайшов інформацію про родину, яку побачив у відео хроніці. Американці роблять ДНК-тести, працюють над родоводом.

В генеалогічних дослідженнях там активно використовують переписи населення, які проводились кожні десять років, деякі доступні онлайн. Якщо не помиляюся, останній опублікований онлайнрік  – це 1950-й. Мають вже 1960-й чи навіть 1970-й опублікувати. А це об’ємні документи, де повністю вказані склади родин, вік, місце народження та проживання. Архіви в Америці – це не закрита шкаралупа. Вони медійні, йдуть в ногу з часом. Нам в цьому плані є куди зростати.

Розкажіть детальніше про стан справ у нас.

Через недостатнє кадрове комплектування та фінансування наші архіви застрягли в позавчорашньому дні, а нерідко – в радянських часах. Стагнація архівної системи, фінансування за залишковим принципом – погіршення тривало до звільнення з посади голови Державної архівної служби Тетяни Баранової. Новий голова Анатолій Хромов працює кілька місяців, тому не можемо релевантно оцінювати роботу. Але певні зрушення відбуваються. Скасований одіозний наказ Мінюсту, який забороняв копіювання та роботу з документами, багато документів викладають онлайн.

Переконаний, що головні акценти мали б зміщуватися в бік формування адекватної архівної політики в усіх напрямках (фінансування галузі, комплектування, розвиток матеріально-технічної і кадрової бази). Працівники архівів мають отримувати належну зарплату, яка дозволить займатися науковою роботою. Бо через низьку оплату праці нині спостерігаємо багато халатного ставлення до роботи. 

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News