Те, що цей зонд передав на Землю - це майже всі дані про поверхню Венери, якими володіє людство.
У березні 1982 року радянський посадковий модуль протримався на поверхні Венери майже вчетверо довше, ніж було передбачено проектом. І йому навіть вдалося надіслати на Землю знімки, перш ніж згоріти.
Як пише Space Daily, 44 роки тому радянський зонд "Венера-13" здійснив посадку на поверхню Венери. Згідно з архівами NASA, посадковий модуль працював 127 хвилин, замість запланованих 32 хвилин.
Він працював в умовах, які згодом його знищили: температура на Венері становить 457 градусів Цельсія, а атмосферний тиск – 89 атмосфер Землі.
Відзначається, що при 457 градусах Цельсія плавиться свинець, цинк, олово та вісмут. На поверхні Землі немає нічого подібного. Для порівняння, найвища температура повітря на Землі була зареєстрована в пустелі і становила близько 50 градусів.
А 89 атмосфер – це тиск, який можна відчути лише, спустившись у глибини океану на 900 м
Щоб витримати цей тиск протягом двох годин, зонд "Венера-13" був побудований скоріше як глибоководний апарат високого тиску, ніж як марсіанські та місячні посадкові модулі, що передували йому та йшли за ним, зазначило видання.
Поєднання цих двох умов – постійного нагрівання та неймовірного тиску – робить поверхню Венери найбільш руйнівним середовищем, в якому коли-небудь працювали космічні апарати. Марс і Титан холодні, Місяць коливається між крайнощами, але знаходиться у вакуумі, а Венера активно "підсмажує" і стискає все, що приземляється.
На "Венері-13" було 2 камери, спрямовані в протилежні боки. Це були перші камери з кольоровою телевізійною системою. Після посадки камери були відкриті і почали сканування своїх полів зору, а дані передавалися назад через транспортний модуль.
На отриманих кадрах були видні плоскі пластинчасті камені та дрібний темний ґрунт. Після посадки механічний буровий маніпулятор взяв зразок поверхні та помістив його в герметичну бортову камеру, щоб бортовий рентгенофлуоресцентний спектрометр міг його проаналізувати.
Пізніше радянські вчені оприлюднили результати аналізу ґрунту з Венери. Зокрема, одні зразки були схожі на земні лейцитові базальти з високим вмістом калію, а інші були ближчими до океанічних толеїтових базальтів.
А ось небо на панорамах виглядає помаранчевим. Венеріанська атмосфера, щільна і багата вуглекислим газом та хмарами сірчаної кислоти, фільтрує синє світло до того, як воно досягне поверхні, залишаючи переважати червонувату частину спектра.
Отримання зображень було лише частиною наукових даних. Прилади зонда також вимірювали склад поверхні, реєстрували хімічний склад нижніх шарів атмосфери, збирали дані про електричні розряди під час спуску та мали мікрофон, який використовувався для оцінки швидкості вітру на поверхні планети.
Цифра в 127 хвилин має більше значення, ніж може здатися. Розрахунковий термін роботи зонда в 32 хвилини інженери не розраховували значно перевищити. Він відображав теплові межі герметичного корпусу і швидкість, з якою, як очікувалося, навколишня атмосфера буде передавати тепло всередину. Витримка вчетверо довша означала, що ізоляція модуля, теплова інерція його внутрішніх компонентів і система охолодження показали себе набагато краще, ніж передбачалося.
Те, що передала на Землю "Венера-13", – це майже всі дані про поверхню Венери, якими володіє людство. З моменту посадки апаратів "Вега" у 1985 році не було жодної успішної місії на Венеру.
На даний момент двогодинне перебування "Венери-13" на поверхні Венери залишається одним із найчіткіших свідчень того, як виглядає ця планета.
Раніше вчені сказали, коли Плутон здійснить свій перший оберт, але багато хто не доживе до того дня. Вони зазначили, що добу на Плутоні, хоча й триває досить довго (близько 153 годин), мізерні порівняно з його роками.
Також вчені вперше спостерігали, як обертаюча чорна діра спотворює простір-час навколо себе, викликаючи повільне коливання траєкторій зірок і газу.