Теорія панспермії стверджує, що життя поширюється космосом через астероїди, комети та інші об'єкти. Коли будівельні блоки життя з'являються на одній планеті, зіткнення можуть викидати поверхневий матеріал у космос, який потім переносить ці насіння в інші світи.
Протягом десятиліть вчені сперечалися про те, чи могло це відбуватися між Землею та Марсом (в обох напрямках). Однак нещодавні суперечки щодо можливого існування мікробного життя в щільних хмарах Венери викликали дискусії про міжпланетний перенос між Венерою, Землею та Марсом, пише Science Alert.
У недавньому дослідженні, представленому на Конференції з місячних і планетарних наук 2026 року (LPSC), група з Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса та Сандійських національних лабораторій детально вивчила цю ідею. Використовуючи структуру "Рівняння життя Венери", розроблену Ноамом Ізенбергом та співавторами у 2021 році, моделі команди передбачають, що життя може існувати в хмарах Венери принаймні кілька днів на століття завдяки матеріалу, викинутому з Землі.
Подібно до рівняння Дрейка, VLE розбиває ймовірність життя на низку факторів, які (при множенні) дають оцінку ймовірності існування життя. Математично виражене рівняння VLE виглядає наступним чином:
L = O x R x C
Де L – ймовірність існування життя в даний час (від 0 до 1, де 0 – відсутність шансів, а 1 – повна впевненість), O – зародження (шанс того, що життя зародилося і закріпилося на Венері), R – стійкість (потенціал біосфери існувати і протистояти змінам), а C – безперервність (шанс того, що придатні для життя умови зберігалися до сьогоднішнього дня).
Використовуючи цю структуру, команда спочатку розглянула, як будь-який органічний матеріал, незалежно від його походження, повинен пережити подорож крізь космос. Поряд із шоком і травмою, спричиненими ударом, виникає також тепло, що виділяється в процесі, а також екстремальні температури, радіація та вакуум космосу.
Однак комп'ютерне моделювання та вивчення метеоритів, знайдених на Землі, показали, що органічний матеріал може пережити викид і міжпланетне переміщення. Після прибуття на Венеру будь-який органічний матеріал також повинен бути розсіяний у хмарах або над ними, щоб вижити.
З огляду на це розрахунки команди були зосереджені на тому, як боліди (яскраві метеори) поводитимуться в атмосфері Венери, беручи до уваги їхню абляцію, вибух і фрагментацію на частини, які можуть парити в хмарах. Для цього вони використовували "модель млинця" – популярний напіваналітичний метод, що описує фрагментацію боліда під час його проходження через атмосферу.
Як тільки болід вибухає в атмосфері ("повітряний вибух"), аеродинамічний опір розповсюджує фрагменти горизонтально, утворюючи "млинець" із розсіяного матеріалу (який команда називає "клітинами").
Використовуючи модель млинця та попередні дослідження для отримання значень перших двох параметрів, команда розрахувала загальну кількість болідів, доставлених із Землі або Марса в хмари Венери. Виходячи з цього, вони виявили, що сотні мільярдів клітин могли бути перенесені із Землі в хмари Венери, тоді як сотні мільярдів могли залишитися потенційно життєздатними.
Проте найкраща оцінка, яку видала їхня модель, полягала в тому, що в хмарах Венери розсіюється близько 100 клітин за земний рік, тоді як за останні 1 мільярд років із Землі могло бути перенесено 20 мільярдів клітин.
Хоча команда визнала, що їхня модель не фіксує кожну деталь взаємодії боліда з атмосферою і що кожен параметр VLE схильний до глибокої невизначеності (як і рівняння Дрейка), вона демонструє, що панспермія між Землею і Венерою можлива. Отже, якщо майбутня астробіологічна місія виявить життя в хмарах Венери, є шанс, що воно походить із Землі.
Раніше УНІАН повідомляв, що в Аргентині пастух випадково виявив останки гігантського динозавра.
