З п'яти карликових планет Сонячної системи Плутон найбільш відомий завдяки короткочасній класифікації як звичайна планета.
Як пише видання Iflscience, американський астроном Персіваль Лоуелл помітив, що на орбітах Урана і Нептуна спостерігаються незрозумілі рухи. У 1905 році він припустив, що вони викликані тяжінням іншої невідомої планети, і зробив прогнози щодо її орбіти.
На основі прогнозів Лоуелла Плутон був остаточно відкритий в 1930 році. Американський астроном Клайд Томбо з обсерваторії Лоуелла у Флагстаффі досліджував ділянки неба, де, за прогнозами, мав знаходитися Плутон. Він використовував пристрій, який швидко перемикався між двома зображеннями однієї і тієї ж області неба, дозволяючи легше помітити навіть дрібні відмінності, і виявив об'єкт, який переміщався в період з 23 по 29 січня 1930 року.
Незабаром було підтверджено, що це планета, яку Венеція Берні Фейр, 11-річна дівчинка, яка написала листа в обсерваторію Лоуелла, назвала Плутоном.
Але перш ніж Плутон встиг провести хоча б один плутонічний рік у статусі планети, його перекласифікували як карликову планету.
Міжнародний астрономічний союз (IAU) понизив статус Плутона в 2006 році, оскільки він не відповідав усім критеріям того, що вчені називають планетою. Хоча він обертається навколо Сонця і має достатню масу, щоб мати майже сферичну форму, він не домінує на своїй орбіті, як це роблять справжні планети. Плутон не очистив достатньо своєї орбіти від інших космічних об'єктів, щоб відповідати критеріям планети, і ділить свою орбіту з іншими великими об'єктами, які не обертаються навколо карликової планети.
Доба на Плутоні, хоча і триває досить довго (близько 153 годин), є незначною в порівнянні з його роками. Орбіта Плутона становить 248 земних років, а це означає, що перший рік з моменту його відкриття настане тільки в понеділок, 23 березня 2178 року.
Інші новини про космос
Нещодавно вчені вперше спостерігали теорію Ейнштейна, коли чорна діра спотворила простір-час. Зокрема, вчені вперше спостерігали, як обертаюча чорна діра спотворює простір-час навколо себе, викликаючи повільне коливання траєкторій зірок і газу.
