Основна гіпотеза припускає, що байкальські нерпи "заблукали" близько 400 тисяч років тому.
У найбільшому за об'ємом прісноводному озері світу Байкалі мешкає близько 100 тисяч тюленів, хоча найближчий океан розташований за понад 3000 кілометрів від нього. При цьому байкальські нерпи – єдиний вид тюленів, який живе виключно у прісній воді. Як ці тварини опинилися посеред Сибіру, досі залишається загадкою, пише видання DiscoverWildLife.
Одна з гіпотез появи нерп в Байкалі пов'язана з доісторичним морем Паратетіс, яке колись могло з'єднуватися з територією сучасного Байкалу. За цією версією, предки тварин потрапили до озера ще тоді, коли воно було частиною значно більшої водної системи, а після відступу води опинилися ізольованими.
Втім, генетичні дослідження поставили цю теорію під сумнів. Зокрема, наукова робота, опублікована у 2003 році в журналі Zoological Science, свідчить, що байкальська нерпа відокремилася від спільного предка з арктичною кільчастою нерпою приблизно 400 тисяч років тому. Тобто байкальська нерпа є відносно молодим видом, що з'явився значно пізніше, ніж утворився сам Байкал.
Найімовірніше, предки нерп потрапили до озера через річкову систему Єнісею, яка впадає в Північний Льодовитий океан. Після цього популяція опинилася в ізоляції та поступово перетворилася на окремий вид.
Сьогодні нерпи добре пристосовані до суворих умов Байкалу: можуть занурюватися на глибину до 400 метрів і залишатися під водою до 70 хвилин. Основу їхнього раціону становить байкальська голом'янка – напівпрозора риба, на яку припадає понад половина споживаної тюленями їжі.
Водночас унікальна екосистема озера стикається із сучасними загрозами. Дослідження виявили у байкальських нерп рівні забруднення, порівнянні з показниками тюленів Балтійського моря, яке потерпає від промислового впливу.
"Забруднення в озері Байкал пов'язане з різними галузями промисловості, зокрема з великим паперовим комбінатом на березі озера, а також із сільськогосподарськими стоками", – йдеться у публікації.
Як писав УНІАН, вчені за допомогою аналізу стародавньої ДНК з’ясували, що так званий "гігантський журавель" Grus primigenia, який вважався вимерлим видом, насправді належав до сучасного виду сірих журавлів. Імовірно, помилка, яка проіснувала понад 150 років, виникла через значні відмінності в розмірах між самцями та самками, через що великі кістки помилково віднесли до іншого виду.
Також ми розповідали, що навіть незначні зміни температури під час інкубації яєць алігаторів можуть суттєво впливати на співвідношення самців і самок у потомстві. Дослідження показало, що перевага самок може виникати вже за температури близько 34 °C.