10 тисяч га в одні руки: кому та за які гроші продаватимуть українську землю з 1 січня

Скоро ділянки зможуть купувати не лише фізичні особи, але й юридичні. І не по 100 га, а по 10 тисяч. Чи є тут ризики, хто зароблятиме на новому етапі реформи, та чому досі немає черги з інвесторів - УНІАН отримав усі відповіді про "гектари незламності".

Українська земля та селяни пройшли великий шлях до того, щоб отримати повне право розпоряджатися власною землею. Колись, після відміни кріпацтва 1861 року, земельна реформа була прописана так, щоб обезземелити селян та змусити їх продати ділянки поміщикам. Потім, у 1917 році, це стало однією з причин соціального вибуху, який очолили популісти, що обіцяли "заводи – робітникам, землю – селянам". Втім, ці ж популісти потім забрали взагалі всю землю і створили колгоспи.

У 1991 році колгоспи розвалили і навіть роздали землю селянам, але ввели мораторій, бо боялися виникнення класу нових "поміщиків". А коли вже мораторій не без бою відмінили, то спочатку країну (і весь світ) накрила коронакриза, а потім ще й пішов війною Путін (який виявився значно смертоноснішим за хвороботворний вірус з китайського кажана). І ось зараз Україна та аграрії підходять до чергового етапу земельної реформи – і знову під час кризи. Як це вплине на ринок та чи отримають вигоді селяни і фермери?

За результатами дослідження "KSE Агроцентр", USAID та Chemonics, зараз земельний ринок поступово відновлюється після шоків 2022 року: ростуть ціни на землю, як і кількість угод на продаж та оренду. Водночас, прибутки аграріїв далекі від довоєнних, а кредити банки видають неохоче (особливо на ділянки, розташовані біля фронту).

Про поточний стан багатостраждального ринку землі та його майбутнє УНІАН розпитав Миколу Сольського, міністра аграрної політики та продовольства України, та Романа Нейтера з "KSE Агроцентр", одного з авторів дослідження. 

• Земельний ринок військового часу – чи почалося відновлення?
• Українська земля: ціна питання
• Де купувати та продавати землю найвигідніше
• Новий етап сталого ринку
• Чи слід боятися "прибульців"?
• Хто виступає проти реформи
• Державна підтримка: яка вона і чи достатньо її

Земельний ринок військового часу – чи почалося відновлення?

Відповідно до звіту "KSE Агроцентр", центральною тенденцією 2023 року на ринку землі є зростання цін, а також кількості угод на купівлю і оренду ділянок. Тобто аграрна галузь поступово відновлюється, навіть попри великі втрати територій. Втім, все пізнається через порівняння. В нашому випадку – з періодом до 24 лютого 2022 року.

"Як не дивно, ринок суттєво не змінився. Дещо впала ціна (на землю – УНІАН) минулого року у валюті. Люди орієнтувалися на "нормативно-грошову оцінку" плюс певну премію. Ця оцінка номінована в гривні, тому, у перерахунку за курсом, ціна минулого року впала, - пояснює нам Микола Сольський, міністр аграрної політики та продовольства України. – Але на сьогодні ціна в гривні трохи піднялася, порівняно з показниками перед навалою. Зараз продовжує підніматися і у доларі".

За інформацією посадовця, росте пропозиція у прифронтових регіонах, але, в цілому, ринок стабільний. Є диспропорція по регіонах, але вона залишається такою ж, якою була до "великої" війни – у Центрі та на Сході країни завжди продавалося більше землі, ніж на Заході. Тому що там були більші колгоспи і, відповідно, більші паї для окремого селянина.

За словами Романа Нейтера, експерта із аграрної та земельної політики у Київській школі економіки, зараз галузь стабілізувалася і досить активно відновлюється. Незважаючи на те, що значні обсяги ріллі знаходяться у зоні бойових дій або під окупацією.

"Якщо до повномасштабної війни було близько 10 тисяч угод купівлі-продажу землі на місяць, то зараз – 7,4 тисячі. Ми бачимо скорочення ринку приблизно на третину. Але це зниження не є гомогенним (однорідним – УНІАН) серед регіонів. На Заході України кількість транзакцій зросла на 10-20 відсотків. Мова в першу чергу про Чернівецьку та Івано-Франківську області", - каже дослідник.

За його словами, на окупованих територіях законом заборонено проводити будь-які транзакції з землею, тому ці локації повністю випали з ринку. На прифронтових територіях – зокрема, це Запорізька, Херсонська та Донецька області – ринок землі "фактично відсутній", навіть на підконтрольній Україні території.

"Там укладається кілька десятків угод за місяць, а подекуди і за півріччя. Де-факто ринок землі там зупинився, - каже Нейтер. – Але, наприклад, у Харківській області ситуація краща. Сумарно зі старту через ринок землі в області пройшло 1,8% від площі сільськогосподарських земель (в середньому по країні близько 1%). Там темпи трохи спали після початку повномасштабного вторгнення, але транзакції продовжуються".

Роман Нейтер, разом з іншими дослідниками KSE Агроцентр, USAID та Chemonics, робить регулярні звіти щодо стану ринку землі та аграрної галузі, які стають все більш позитивними. А одним з таких позитивних індикаторів є ринок оренди, який зараз втричі більший, ніж сегмент продажу – за жовтень (за листопад загальних даних поки що немає) було зафіксовано 24,2 тисяч таких угод загальною площею у 58 тисяч гектарів, що є новим рекордом.

Жовтень став рекордним також за кількістю торгів на платформі "Prozorro.Продажі". Там, зокрема, реалізують в оренду комунальну землю. За місяць уклали 549 угод загальною площею 5,1 тис. гектарів. Загалом, з жовтня 2021 року, коли на майданчику стали можливими торги комунальними землями, через сервіс пройшло 4,3 тисячі ділянок майже на 40 тисяч гектарів, які приносять громадам близько 355 мільйонів гривень щорічного прибутку з оренди. Завдяки аукціонам ціна гектару протягом торгів збільшується з 2300 до 9000 гривень, даючи громадам більше грошей.

Українська земля: ціна питання

Якщо номінальна кількість угод росте не дуже активно, то у грошовому вимірі все інакше. Обсяги ринку у валюті окреслює Микола Сольський.

"Протягом поточного року по Україні зареєстровано 23 460 угод, загальною площею 65 тисяч гектарів. Це приблизно $100 млн. Минулого року було 23 тисячі угод – 69 тисяч гектарів на приблизно $70 млн. За цей рік дані без одного місяця, тобто ринок трохи виріс. Як бачимо, обсяги і ціна підтягнулися до "довоєнних" показників", - відзначає міністр.

Тобто попит на землю є, і аграрний ринок – "живий", попри війну та спад економіки минулого року. Але з якою динамікою йде відновлення щодо продажів наших "гектарів незламності"?

"Цього року ми бачимо зростання цін на землю – і у гривні, і у доларі. У третьому кварталі середня ціна на 10,4% вища, ніж у першому, - пояснює Роман Нейтер. – У жовтні ціни трохи зменшилися порівняно з вереснем, але це нормальне явище. У нашому квартальному звіті тенденції більш помітні, і там видно, що у другому та третьому кварталах кількість транзакцій залишилась сталою, а реальні ціни зросли".

За підрахунками фахівця, середня ціна "товарної" землі (для товарного аграрного виробництва) складає близько 39 тисяч гривень за гектар, але ситуація дуже відрізняється по регіонах.

"До повномасштабного вторгнення середня ціна складала лише 32,2 тисячі гривень за 1 гектар. Тобто ми бачимо приріст ціни у цій категорії більш ніж на 20 відсотків. Але це все одно не покриває інфляцію минулого року, яка сягала 26,6%, - каже дослідник. – Якщо говорити про ціни у валюті, то середня ціна, в порівнянні з довоєнними показниками, впала зі $1190 до $1070 за гектар".

На думку Миколи Сольського, вартість землі буде далі зростати у приблизно тій же динаміці, що і до вторгнення з-за "поребрику".

"Ми до російської навали прогнозували, що ціна буде рости на 10-15% у гривні на рік. Так вона й росте, але потрібно компенсувати втрати від зміни курсу та інфляції", - прогнозує міністр.

Де купувати та продавати землю найвигідніше

У регіональному розрізі найдешевші землі зараз на Херсонщині, Запоріжжі і Донеччині. На Херсонщині, за даними Нейтера, ціни – нижче 30 тис. грн за гектар, а на Донеччині – 32 тис. грн. Найвищі ціни у Західній Україні, а абсолютний рекорд в Івано-Франківській області – більше 45 тис. грн за гектар.

Варто також відзначити, що український ринок землі має ряд специфічних особливостей, які так чи інакше впливають на вартість земельних ділянок.

Міністр Сольський пояснює, що, перш за все, між Заходом та Сходом завжди була відмінність, "яку ніяка війна не поміняє" – розмір пая. На Заході він був меншим – всього 1-2 гектари.

"Найменші наділи на Закарпатті, у Львівській та Тернопільській областях. У Хмельницькій та Вінницькій - вони вже більші, а на Лівобережжі були 4, 5 і навіть 10 гектарів. Тому що на Сході колгоспи були більші, а густота населення навпаки менша, – каже посадовець. – Коли продаєш 10 гектарів, то можеш претендувати на суттєві гроші навіть за умови нижчої ціни за кожен гектар".

Важливим фактором є також якість землі, яка у Центрі та на Сході краща, ніж на Заході. У західних регіонах мало якісної ріллі, але, при цьому, попит та, відповідно, ціни на кожен гектар вищі. І справа тут не лише у воєнних ризиках.

У інших галузях економіки попит є драйвером росту цін, але на земельному ринку все виглядає дещо інакше.

"Якщо дивитись по регіонах, то, в середньому, по Україні продається та купуєтьсяблизько 1,1% від всього обігу сільськогосподарських земель. А у Івано-Франківський області цей показник складає лише десь 0,4%, і там ціни найвищі", - каже Нейтер.

Він пояснює таку ситуацію високими транзакійними витратами на окрему угоду – близько 12-15 тисяч гривень на оформлення кожної ділянки.

"Це нотаріальний супровід та інші послуги. А на Фраківщині досить маленькі ділянки – від півгектара. І виходить, що транзакційні видатки тут найбільші в перерахуванні на кожну угоду. Цю різницю закладають у ціну. Угоди з відносно дешевими ділянками там майже не укладаються, тому що це просто не рентабельно. Немає сенсу продавати півгектара за 20 тис. грн, якщо з них ти ще повинен заплатити нотаріусу 15 тис. грн за оформлення", - рахує Нейтер.

Також він додає, що у людей "не завжди взагалі є вибір" щодо ділянки на купівлю. Якщо в людини вже є пай, то вона буде шукати ділянку поряд, а не на іншому кінці країни навіть з кращою ціною. Тобто цінова картина залежить від того, який середній розмір паю у конкретному регіоні.

Микола Сольський теж вважає головним фактором розмір пая, але малу кількість угод на Заході пояснює інакше.

"Це дуже специфічний ринок, який системно відрізняється від інших. На Заході зараз найменше угод – тобто попит найменший – але ціни найбільші. Ціна формується переважно бажаннями пайовиків, а не ринковими механізмами, – пояснює профільний міністр. – Для пайовика (а це, переважно, люди похилого віку) земля – це головна цінність, і людина не хоче її продавати. Притримує до останнього. Земля – це не товар, а "остання надія", якої позбавляються лише за якихось особливих обставин, дуже гарних чи дуже поганих. Мова про одруження або, на жаль, про чиюсь смерть".

Відповідно до наявних опитувань, лише 1-2 відсотки селян готові продавати ділянки, але купляти землю хочуть 90% аграріїв.

"У нас в країні є декілька майже окремих ринків землі. Перша категорія – це ринки в регіонах, де є активний агарний бізнес, є багато компаній та між ними є серйозна конкуренція. Там земельна ділянка реалізується протягом дня після надходження оголошення про продаж, - додає Нейтер. – А є регіони, де аграрії вкрай пасивні. Це, умовно, Полісся, де ринок менш ліквідний. Тут "ринок продавця", бо аграрії готові купувати землю, але не готові продавати свої земельні банки".

Але чи вплине на темпи продажів доступ до ринку не лише фізичних, а й юридичних осіб – тобто попит з боку агрокомпаній після старту нового етапу реформи?

Новий етап сталого ринку

На думку Миколи Сольського, доступ до ринку юросіб не вплине на нього взагалі або вплине дуже несуттєво.

"Це питання взагалі не про гроші. Бо головні фактори - це пропозиція у конкретному регіоні та конкуренція між самими фермерами. Закон так сформульований, що першочергове право на викуп землі мають юридичні особи-орендарі, - каже посадовець. – В нас 99% орендарів - це юрособи, бо це зручніше для ведення бізнесу. Саме з 1 січня 2024 року вони зможуть повноцінно купувати землю, а до цього могли переуступити право викупу комусь іншому".

За словами міністра аграрної політики, обмеження у продажі 100 гектарів у одні руки виключно для фізичних осіб лише провокувало різні схеми.

"Підприємець потроху оформляв землю не на юрособу, а на себе, як фізособу, на свата, на брата. Я вважаю, що це викривлена і неправильна історія, бо не дає бізнесу на селі розвиватись. Юрособи повинні мати право на купівлю землі, щоб не було схем", - впевнений Микола Сольський.

Роман Нейтер теж не чекає великих змін після 1 січня. Він вважає, що планка у 10 тисяч гектарів буде недосяжною навіть для великих компаній.

"Одним лотом купити 10 тисяч гектарів ти все ще не зможеш – все одно потрібно буде купувати окремі ділянки. Я сумніваюся, що в найближчі 3 роки буде хоча б 1-2 компанії, які зможуть купити стільки, - прогнозує експерт. –  Великі компанії з часом зможуть купляти більше, але зараз несприятливі умови для агробізнесу. Ми робили аналіз діяльності агрохолдингів і прийшли до висновку, що вони ніяк не зможуть купити весь той земельний банк, який вони зараз контролюють. Навіть якби всі землевласники були готові продати їм землю. Порівняно з іншими країнами земля в нас відносно дешева, але для аграрія зараз - це все одно дуже дорогий ресурс. Навіть у великих компаній банально немає такого ресурсу".

За його словами, зростання цін якщо й буде, то незначне. Є частина середніх і великих компаній, які очікували саме нового етапу реформи, щоб купляти землю без схем, але їх небагато. У цьому і минулому роках ситуація з прибутками у фермерів, як малих, так і великих, "не дуже позитивна" і пов’язана з обвалом цін на аграрну продукцію через проблеми на експортних маршрутах.

"Може трохи підвищитися попит і, відповідно, ціни. Очікуємо незначне підвищення капіталізації ринку, - каже він і додає, що найбільший вплив нові умови матимуть на галузь кредитування на селі. – Це може підвищити ліквідність землі як активу і, відповідно, спонукатиме НБУ переглянути постанову щодо регулювання вартості кредитного забезпечення. Таким чином, доступ аграріїв до кредитів – особливо маленьких – буде поступово покращуватись після початку другого етапу реформи. Застава – саме цього не вистачає малим аграріям зараз для повноцінного кредитування".

Банки дійсно вкрай неохоче кредитують селян, особливо у прифронтових регіонах. Микола Сольський згоден, що прибутки аграріїв впали, але він вважає, що питання купівлі землі - це дещо зовсім інше.

"Ринок землі станом на сьогодні і, очевидно, у найближчі роки взагалі не буде впливати на платоспроможність аграріїв. Знаєте, скільки коштів юрособи витратили лише на сільськогосподарську техніку протягом 2022 року? $1,4 мільярди! Весь ринок землі з точки зору грошей зараз на рівні похибки тих обсягів, які витрачаються на закупівлю, наприклад, техніки. Ще декілька мільярдів на добрива та хімію, - запевняє міністр. – Це "довоєнний" рівень. А цього року буде, можливо, навіть більше. Тобто, заробітки, звісно, зменшилися, але навіть за найважчих умов на селі є гроші завдяки реформі. І тому реформа повинна продовжуватись".

Він впевнений, що у період війни реформа повинна рухатися ще швидше, бо Україні потрібен власний ресурс розвитку, адже конкуренція за інвестиції у світі збільшується, і ми не можемо повністю розраховувати на партнерів з-за кордону.

Чи слід боятися "прибульців"?

Два десятиліття селяни були фактично "закріплені" за своїми паями, оскільки не мали повних прав розпоряджатися "своєю" землею. Лише через схеми. І одним з чинників, чому мораторій так довго продовжували – страхи через "прибульців". Політики-популісти довго розказували, що прийдуть іноземні капіталісти і за безцінь скуплять всі найцінніші українські землі, а селян залишать ні з чим. Тобто, грали на тих самих "історичних страхах", що утворилися ще після реформ 1860-х та 1920-х років.

З 1 січня 2024 року починається ключовий етап земельної реформи, бо на ринок запускають, власне, юридичних осіб. Деякі з них мають "кінці" за кордоном. Це завжди було благодатним підґрунтям для маніпуляцій та скандалів. Але зараз майже немає гнівних закликів з політичних трибун – лише деякі організації намагаються цю тему потроху підштовхувати, але без минулого "запалу" та ентузіазму. Як виглядає ситуація у розрізі ризиків?

Міністр Сольський спростовує побоювання селян, що українську землю можуть скупити іноземці. Бо реформа дозволяє її купляти лише юрособам, зареєстрованим в Україні на громадян нашої ж держави.

"Іноземного капіталу на ринку землі немає. Тому що це юридично і фактично неможливо. Іноземний капітал є у вирощуванні, переробці, трейдингу", - каже посадовець, наполягаючи, що обійти правила неможливо.

Щодо незначного іноземного впливу з міністром погоджується і Роман Нейтер, але зазначає, що іноземний капітал на ринку все ж є. Втім, більшість "іноземних компаній" насправді є українськими, але з закордонною реєстрацією.

"В нас дозволено купувати землю юридичним особам, але лише українським – не іноземним. Тому ми навряд чи зіткнемося з ситуацією, коли великий закордонний фонд почне скуповувати в нас землю. Більшість умовних "іноземних компаній", які торгуються, зокрема, на Варшавській біржі, є українськими, які лише залучають капітал за кордоном. Черги зі справжніх іноземних інвесторів зараз немає, м’яко кажучи", - розбиває міфи експерт.  

Хто виступає проти реформи

Якщо у 2021 році початок реформи викликав великий ажіотаж, то зараз атмосфера на селі, загалом, спокійна. Принаймні у цьому впевнені у профільному міністерстві.

"Бо для пайовиків реформа вже наступила, і нічого мінятись не буде. Зняттю заборони на придбання землі юрособами селяни не дуже багато уваги приділяють, бо це їх майже не торкнеться, - впевнений міністр Сольський, хоча погоджується, що не всі поділяють його думку. – Є деякі люди, які бояться нового, але, я вважаю, що ці страхи зайві. Пройде 3 місяці, і всі страхи забудуться, бо, об’єктивно, для них немає підстав",

Він вважає, що з власниками та більшістю орендарів міністерство досягло компромісу, а створені правила збалансовані.

"Власники землі не можуть бути заручником лише одного орендаря. Потрібно збільшувати конкуренцію, щоб пайовики могли отримувати більше", - каже міністр.

Водночас, проти реформи виступають представники компаній, які не зацікавлені у тому, щоб платити більше селянам за землю.

"Є частина орендарів і є частина політиків, які лобіюють інтереси цих орендарів, що зацікавлені у збереженні схем з землею. Але не власники землі, бо ці реформи - в інтересах саме власників. Скептики не зацікавлені у збільшенні конкуренції, хочуть мати можливість орендувати або купувати землю за найнижчими цінами. Працювати так, як вони звикли. А ми хочемо, щоб ціни зростали, і пайовики землі більше заробляли", - додає Сольський.

Як бачимо, війна не змінила головного на селі – конфлікт інтересів між власниками паїв та орендарями став менш гострим, проте остаточно не зник.

Державна підтримка: яка вона і чи достатньо її

Грошей на селі стало менше, але вони не зникли, і потроху прибутки відновлюються. Але де взяти "швидкі" гроші на підтримку господарства, доки фури стоять на польському кордоні або зерно "застрягло" у портах? Та і в розвиток потрібно щось вкласти – сільське господарство завжди розвивалося, у першу чергу, екстенсивно (через збільшення площ), а не інтенсивно, через технології. Бо це простіше під час кризи.

Головні інструменти фінансової підтримки аграріїв - це кредити. Від держави - це програми пільгового кредитування "5-7-9" та гранти. За інформацією Миколи Сольського, зараз у міністерстві підписано 177 наказів на видачу грантів на суму 803 мільйони гривень, з яких 146 грантів виділять на розвиток садів, а 31 – теплиць. З цих коштів вже сплачено 604 мільйони гривень.

Щодо банківських кредитів, то загальний обсяг оцінюють у 65,2 мільярди гривень, з яких 37,4 млрд грн - за програмою "5-7-9". Загалом, це 9,5 тисяч господарств, які отримали, в середньому, по 4 млн грн кредитних гривень.

Найбільше банківських кредитів отримали господарства у Київській (10,4 млрд грн), Вінницькій (5,9 млрд грн) та Дніпропетровській (5,8 млрд грн) областях. Цікаво, що 10,4 млрд грн кредитів у Київській області отримало лише 902 господарства, у той час як 1659 підприємств на Кіровоградщині змогли оформити більш ніж вдвічі менше – лише 4,8 млрд грн.

Щодо пільгових кредитів "5-7-9", то їх найбільше видають у Кіровоградській (4,05 млрд грн), Вінницькій (3,8 млрд грн) та Одеській (3,6 млрд грн) областях. З Київської області 727 господарств отримали 3,5 млрд грн, а у тій же Кіровоградській – 4,05 млрд грн були розподілені між 1316 господарствами. Тобто, як звичайні, так і пільгові кредити "5-7-9" розподіляються по державі дуже нерівномірно. Втім, це характерно для аграрної галузі в цілому.

"Об’єм кредитування у галузі зараз суттєво менший, ніж до великої війни. Це очевидний наслідок бойових дій, - каже міністр. – У складний час аграріїв, у першу чергу, цікавлять саме обігові кошти, а не інвестиції у розвиток. Бо їм потрібно просто пережити цей період, а всі плани відкласти на потім. Купівля землі зараз - це лише близько 2% від всіх витрат фермерів, тому це не найбільша проблема".

Ключовим у питанні кредитів є нормативи НБУ, які обмежують заставну вартість землі. За словами Миколи Сольського, Нацбанк повинен збільшити ліміти до кінця року, щоб підтримати кредитування на селі.

"Ми з представниками НБУ це обговорювали і вони пообіцяли все зробити, - каже він. – Також буде пролонговано аграрні кредити по програмі "5-7-9" ще на рік, до березня 2025 року. Ця підтримка включає і витрати на купівлю землі. Наступного року запрацює фонд часткового гарантування кредитів для найменших господарств (до 500 га). Статутний капітал фонду вже наповнено грошима – це на 50% урядові кошти і ще 50% від міжнародних партнерів".

Цей фонд буде потрібен для того, щоб вирішити головну проблему аграріїв на час війни – відсутність застави під отримання кредиту.

"Малі сільгоспвиробники зараз практично позбавлені доступу до кредитування, - погоджується Роман Нейтер і зазначає, що питання вдалося вирішити лише завдяки допомозі від донорів. – Головна ідея цього інструменту – щоб малі фермери отримали можливість профінансувати купівлю землі на пільгових умовах. Фактично, щоб вони взагалі мали доступ до ринку землі".

Експерт схвально оцінює цю ініціативу, хоча не певен, чи потрібно додатково підтримувати попит на ринку землі.

"Питання тут – чи повинна держава взагалі з цим допомагати? – задає риторичне питання Роман Нейтер. – Бо є програма "5-7-9", яка продовжує функціонувати, і де більшість кредитів направлені на поповнення обігових коштів. Не під купівлю землі". 

Микола Сольський вважає, що держава повинна допомагати і з цим.

"Наприклад, якщо вам потрібно купити ділянку землі до 10 гектарів (більше просто не пропонують на ринку), але у вас немає застави, то ви проходите до цього фонду, який може видати гарантії на 50% від суми кредиту, - пояснює він суть механізму. – Цей інструмент запрацює вже з 1 січня".

І посадовець, і експерт досить високо оцінюють роль держави (а Роман Нейтер – і  донорів) у тому, що аграрна галузь та земельний ринок виявилися досить стійкими до таких викликів як війна та блокада експортних маршрутів. Втім, головним фактором вони називають приватну ініціативу на селі, яку реформа і повинна стимулювати.

Таким чином, із запровадженням нового етапу земельної реформи, ринок досі лишатиметься обмеженим, але, як вважають фахівці та посадовці, збалансованим. Те, що у холдингів немає вільних коштів, стає ще одним "запобіжником" від "магнатизації" галузі – вони не зможуть викупити навіть свої ж орендовані банки землі. А іноземцям заблокували всі "шпарини".

Тож, як себе почуває галузь перед черговим етапом реформи? Так само, як і вся країна – слабшою, трохи "побитою", але з ознаками відновлення та рішучістю досягти нових горизонтів. Бо земля - це не лише "товар останньої надії" - це запорука сильного тилу та стабільної економіки під час війни.

Андрій Попов

УНІАН в Google News