Жульєт Бінош: І взагалі, я не дуже розумна

Якось я намагалася займатися благодійністю, але все закінчилося трагічно, бо один з керівників асоціації виявився педофілом… У школі я вчилася не дуже добре, бо мене не цікавили всі ці підручники… Мій секрет краси – кохання…

Разом з «Французькою весною» завітала в Україну й відома акторка (оскароносний фільм "Англійський пацієнт","Три кольори: Синій", "Шоколад" та ін.) , а також письменниця і художниця Жульєт Бінош. Після Нью-Йорка, Токіо, Монреаля, Парижа та Сіднея, вона привезла до Києва свій проект Jubilations. Далі виставка помандрує по Східній Європі.

Jubilations – 68 картин та 34 вірші, присвячені кіномитцям, написані самою Жульєт. Вони будуть представлені в галереї "Цех" з 13 квітня до 8 травня.

У Києві Жульєт поспілкувалася з українською пресою.

Вона слухає різноманітну музику: рок, джаз, реп. Жульєт це пояснює тим, що у неї ростуть двоє діток. А також вона не думає про мрії, бо, за її словами, існує все лише тут і зараз, усе прекрасне робиться кожної миті. І не може бути якоїсь мрії поза цим моментом.

– Я не жалію про минуле, і в мене немає мрій про майбутнє, для мене є лише теперішні моменти.

Вміщуючись перед камерами, Жульєт випила склянку води й сказала українською:

– За здоров’я.

Акторка одразу сказала, що не любить сама просто так говорити. Вона любить, коли її запитують.

Пані Жульєт, що вам вдалося вже побачити в Києві?

У мене було багато інтерв’ю, тому ще нічого не побачила. Але я дуже сподіваюся, що щось таки побачу.

Україна – це така країна, яку хочеться для себе відкрити, знайомитися з нею.. Вона була в складі Радянського Союзу, потім здобула свою незалежність, вона твориться зараз…

Чи можете більше розказати про проект, з яким приїхали до Києва?

Ідея зародилася під час вистави «Сучасного танцю». Це був доволі незвичний досвід. Протягом семи місяців ми виступали з цією виставою. Я була настільки втомлена, що втрачала свідомість, тому минулого жовтня вирішили припинити цю виставу. Але як наслідок з цими танцями, ми побували в одинадцятьох країнах. Тоді нам запропонували зробити ретроспективу найкращих фільмів…

За свою кар’єру мені довелося попрацювати з великою кількістю людей, з різними традиціями, тому мені не захотілося залишатися пасивною і просто їздити показувати фільми. Говорити лише про минуле – теж нецікаво. Тому я вирішила зробити таку своєрідну відповідь режисерам, з якими я працювала над створенням фільмів. Вони показували мене, направляючи на мене свої камери, а я їх у відповідь зображала пензлем.

Ви брали уроки малювання чи ви самоучка?

Коли мені було дев’ять років, моя мама купила мені сто книжок з кращими шедеврами живопису. У нас просто було не дуже багато грошей, а як тільки вони з’явилися, то мама мені їх купила.

На вихідних я просто сідала й робила копії з цих книжок.

Крім того, у школі я вчилася не дуже добре, бо мене не цікавили всі ці підручники. Тому я малювала. Через це моя особистість знаходила вихід, стверджувалася, реалізовувалася.

З одинадцяти років я вчилася в такій собі експериментальній школі, де в нас були дуже різні заняття, вчили також працювати з малюнком. Мій вчитель з малювання навчив мене бачити зв`язок між світлом і тінню. По-перше, це захоплює. По-друге – це символічно, тому що в грі актора теж є робота зі світлом і тінню.

Я не можу малювати олійними фарбами. Я одного разу спробувала, це було так жахливо. Тому для мене було радістю відкрити акрилові фарби, які дуже швидко висихають.

Звісно, бувають періоди, коли я можу малювати, коли – не можу.

Кожна людина, яка досягає популярності, відчуває тягар соціальної місії. Яка соціальна місія для вас найбільш приємна?

Я б з вами не погодилася щодо місії, бо, як на мене, наша місія полягає в тому, що ми робимо те, для чого ми створені.

У мене був період, коли я намагалася зробити щось у соціальній галузі. Їздила в Камбоджу, де працювала з асоціацією, яка займалася сиротами. У мене тоді якраз народилася моя перша дитина. Я тоді подумала, що було б добре, якби мій син мав зв`язок з людьми, які живуть на іншому континенті й мають не такі комфортні умови для життя.

Проте потім усе погано закінчилося, бо виявилося, що один з керівників цієї асоціації – педофіл.

Це була страшна історія. Відтоді я не погоджуюся з тим, що всі зірки повинні займатися благодійністю.

Один режисер сказав, що люди повинні самі вирішувати проблеми своєї країни. Успіхи їхньої країни повинні бути їхнім досягненням.

Щодо місії в нашій безпосередній роботі… Важливо зробити правильний вибір фільму. Тобто зробити фільм хорошим.

Я ретельно підходжу до вибору фільму. Я не керуюся намірами заробити гроші чи просто здобути популярність.

Красивих жінок прийнято запитувати про секрет їхньої краси. Який ваш секрет?

Я не знаю жодного секрету, окрім кохання. Ще кілька років тому я відкрила для себе давньокитайські знання, які пов’язані з людською енергією. Притримуюся думки, якщо в людині дуже добре функціонує позитивна енергія, то краса людини досягає свого максимуму.

Наскільки для вас є важливою політична, етична складова у фільмах?

Для мене дуже важливо бачити, в якому напрямку рухається фільм, коли я погоджуюся на роль. І які думки це кіно може народити в глядача.

Чи правда, що ви є хресною мамою дев’ятьох камбоджійських дітей?

Ні, їх тільки п’ятеро. Ми з ними тільки листуємося. Свою долю вони вирішують самі.

Для мене достатньо знати, що вони мають можливість спати в нормальних умовах.

Ви сказали, що у вашому житті дуже багато кохання. А чому ви ніколи не виходили заміж?

Мені двічі пропонували одруження, коли стосунки закінчувалися. У третє, мені здається, це вже буде не розумно. І взагалі я не дуже розумна.(Сміється. – Авт.).

Ксеня Лесів

УНІАН в Google News