Подорож українськими замками, частина V. Величні палаци Чернігівщини

На відміну від Хмельниччини, Львівщини, Рівненщини та Закарпаття, де збереглося чимало стародавніх фортець та замків, Чернігівщина може порадувати туристів здебільшого палацово-парковими комплексами XVIII-XIX століть. Будувалися вони, здебільшого, як резиденції прогресивних українських родів та орієнтувалися на розвиток мистецтва та культури. Втім, і фортифікаційні споруди на території Чернігівської області є, хоча і не зовсім звичні.

Садиба Качанівка

Качанівський палац неподалік однойменного села на Чернігівщині приваблює відвідувачів своїм палацом та парком XVIII - початку XX століття. Цей комплекс, розквіт якого припав на середину XIX століття, цікавий не тільки своєю архітектурою та історією, але й унікальною мальовничою природою.

Свого часу там проживали три покоління українських меценатів та громадських діячів Тарновських, збираючи у своєму маєтку митців з України та Росії. Серед представників роду - Василь Тарновський, відомий своєю колекцією української старовини, що стали основою для кількох музеїв в Україні, насамперед, Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Він же був першим колекціонером, який почав збирати речі, пов’язані з поетом Тарасом Шевченком.

Нині палацово-парковий комплекс є складовою Національного історико-культурного заповідника «Качанівка». До нашого часу збереглися палац кінця XVIII - початку XX століття з водонапірною вежею, господарчі та службові споруди.

Качанівський палац побудований в стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму. У інтер'єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, а з боку головного фасаду до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким він зберігає традиційну П-подібну форму. Центральна частина палацу увінчана півсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані. Ребристий купол завершується невеликим оглядовим майданчиком, захищеними металевими ґратами.

Окрасою парку є альтанка Глінки у формах романтизму, де відомий композитор створював одну зі своїх опер. Павільйон Глінки розташований на вершині пагорба на території Качанівського парку поряд з палацом. Парк площею 560 гектарів розбудовувався трьома поколіннями Тарновських, та вважається одним із найбільших пейзажних парків не лише в Україні, а й в Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу – ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горохоплідний. З екзотичних рослин особливої уваги заслуговують коркове дерево амурське, маслинка вузьколиста, птелея, катальпа.

Добре збереглася тут і Георгіївська церква у стилі ампір (перша половина XІX століття). Будівля церкви має хрестоподібну форму з видовженим західним раменом і прилеглою дзвіницею, з напівкруглою абсидою і кутовими камерами. Водночас, на жаль, були втрачені північний і південний портики церкви, а також два верхні яруси дзвіниці, що значно збідніло силуети храму.

Найкраще поїздку до Качанівки планувати разом з відвідуванням Тростянця, що знаходиться неподалік. Там, у межах маєтку родини Скоропадських, розташований унікальний дендропарк, що входить до трійки найкращих в Україні. Сам палац Скоропадських, на жаль, не зберігся.

Читайте такожНа вихідні до Львова: про які місця не знає пересічний турист

Зі столиці до Качанівки найкраще їхати через Кіпті, Ніжин та Ічню. При цьому відстань з Києва і Чернігова до Качанівки приблизно однакова – 180 кілометрів. Планувати поїздку до Качанівки краще власним транспортом або у складі екскурсії, тому що зручного громадського транспорту, на жаль, у цьому напрямку немає.

Сокиринський палац

Сокиринський архітектурно-парковий комплекс розташований поблизу села Сокиринці (5 км від автошляху Київ – Суми) та є колишнім маєтком славетного козацько-старшинського роду Галаганів, який найбільше відомий своїм внеском у розвиток української освіти та культури. Так, Григорій Галаган у XІX столітті відкрив у Києві приватний навчальний заклад на честь померлого сина – колегію Павла Галагана, а мистецька збірка Галаганів стала важливою складовою Чернігівського художнього музею, що нині має ім’я Григорія Галагана.

Палац у Сокиринцях на 60 кімнат був збудований у першій половині XІX століття у стилі ампір за проектом українського архітектора Павла Дубровського. Резиденція старовинного українського роду була одним із яскравих прикладів палацово-маєткової архітектури позаминулого століття Лівобережної України. Парк з озерами був  прикрашений скульптурами, алеями, альтанками та містками. Також там розташовувалася церква з дзвіницею, яка до наших днів не збереглася.

Сам двоповерховий Сокиринський палац має прямокутну форму, мурований, з великим декоративним куполом у центрі. Головний фасад палацу прикрашений восьмиколонним портиком іонічного ордера, поставленим на аркаду. Парковий фасад має шестиколонний портик, від якого на рівні парадних кімнат другого поверху відходить пандус, що розширюється до низу та плавно сполучається з Сокиринським парком. Обабіч наприкінці XІX століття були встановлено дві мармурові копії античних скульптур та декоративні вази.

Читайте такожНевідомі міста України: Збараж - феноменальна історична пам’ятка

Палац налічує 60 кімнат, здебільшого, послідовно сполучених між собою, загальна довжина палацу понад сто метрів. Критими переходами палац поєднується з двоповерховими флігелями, а головний фасад спрямований у бік парадного в'їзду, до якого веде широка алея довжиною 400 метрів.

Саме палац, ворота з огорожею та алея із службовими флігелями обабіч неї утворюють парадну частину садиби. На півночі від них містяться господарські двори з приміщеннями для худоби, стайнею, сараями, а у східному напрямі від палацу до села вела пряма алея, на якій раніше були розташовані дві церкви та дзвіниця.

Біля палацу також розташований затишний парк з оранжереєю з теплицями, альтанкою та містками. Він, до речі, є єдиним на Лівобережжі комплексом споруд такого типу, що зберігся до наших часів.

Над створенням парку працювали іноземні садівники, і досі там ростуть понад 40 видів рослинності.  Окрасою парку вважається галявина з крутими схилами, що називається «Свята долина». Зберігся і Шевченківський явір. Сокиринці Тарас Шевченко відвідував у 1845 році, і, за переказами, до нашого часу зберігся явір, під яким він відпочивав.

Сокиринський палацово-парковий комплекс, попри історичні перипетії, зберігся у досить непоганому стані. Зараз там розташований навчальний заклад – Сокиринський професійний аграрний ліцей. Відомим уродженцем Сокиринців є український кобзар, на території парку йому встановлено пам’ятник.

З Києва до Сокиринців їхати близько 180 кілометрів через Прилуки, а з Чернігова – через Ніжин та Ічню, трохи менше, ніж 180 кілометрів. Як і у випадку з Качанівкою (розташованою у 35 кілометрах від Сокиринців), їхати сюди краще власним транспортом чи у складі екскурсії, адже зручного транспортного сполучення для туристів тут, на жаль, немає.

Батурин

Колишня гетьманська столиця - місто Батурин на Чернігівщині є свідченням слави та величі українського козацтва і водночас віддзеркалює долю українства у період російського панування: після зруйнування російськими військами на початку XVIII століття козацька столиця перетворюється на звичайне село, стає провінцією. Значення Батурина як гетьманської столиці почало актуалізуватися тільки у роки незалежної України.

Відтак, лише у 2008 році там завершилися роботи з відновлення Цитаделі фортеці та було реконструйовано палац останнього гетьмана Кирила Розумовського. У цей же період Батурин знову набув статус міста (до цього упродовж тривалого часу він залишався невеличким селищем) - такими руйнівними були наслідки знищення міста і його жителів у 1708 році російською армією після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

Відродження гетьманської столиці триває і досі, чому сприяють і туристи, що приїжджають до Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» звідусіль – як з України, так і з-за кордону.

Окрасою Батурина є відреставрований палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського – єдиний в Україні гетьманський палац, відкритий для відвідувачів. Палац і парковий комплекс збудовані на замовлення Розумовського у 1799-1803 роках за проектом відомого шотландського архітектора Чарльза Камерона на околиці міста, на пагорбі, над річкою Сейм. До речі, це єдина будівля архітектора на території України. Палац створений у стилі класицизму, а стіни першого поверху викладені з неотесаного каменю. Головний фасад оздоблений колонами, садовий фасад має відкриту терасу. Нині палац, окрім екскурсій, використовується і для урочистих подій, насамперед, проведення церемоній одруження.

У Батурині багато років проводилися археологічні розкопки, результати яких стали основою для відновлення Цитаделі Батуринської фортеці та музеєфікації комплексу історичних пам’яток XVII-XVIII століть. Наразі на території Цитаделі розташовані гетьманський будинок, замкова церква Воскресіння Христового, скарбниця, криниця, головна замкова в’їзна вежа, а також північна і південна замкові вежі. У заповіднику наголошують, що всі ці пам’ятки не претендують  на  автентичність, хоча для їх відновлення і використовувалися історичні джерела. Вони лише  створюють узагальнений  архітектурно-художній образ Цитаделі Батуринської фортеці початку XVII століття.

Читайте такожУкраїнське місто з угорською душею

На майданчику над Сеймом встановлено хрест, як символ знищеного і відродженого Батурина. Навколо самої фортеці також відновлено рів, а до Цитаделі веде дерев’яний міст, реконструйований на підставі креслень фортечних мостів Гетьманщини XVII-XVIII століття.

Також у Батурині можна відвідати будинок генерального судді Кочубея (саме його доньку і свою похресницю кохав гетьман Іван Мазепа), музей археології Батурина.

До речі, під час відзначення держаних свят (День Конституції, День Незалежності, а також у Міжнародний день захисту дітей) відвідування цитаделі, будинку Кочубея та музею археології заповідника «Гетьманська столиця» є безкоштовним. Поступово у місті розвивається інфраструктура, працює центр відпочинку «Вітрила Миклухо-Маклая», де можна зупинитися на ночівлю і де є ресторан.

Крім того, поблизу Батурина розташовується мистецький хутір «Обирок», де український режисер Леонід Кантур організовував різноманітні фестивалі та мистецькі заходи, збираючи відомих митців. На мистецькому хуторі «Обирок» чи не кожні вихідні влітку проводяться розважальні заходи.

Відстань до Батурина з Києва - близько 225 км. Краще їхати власним автотранспортом трасою Київ - Гомель (М-01) до селища Кіпті, а звідти повернути на трасу Кіпті - Глухів (М-02). Громадським транспортом можна доїхати потягом чи електропотягом до станції Бахмач, а потім – автобусом чи таксі до Батурина (відстань 23 км). Можна дістатися до Батурина і з Конотопа Сумської області (відстань 28 км), але на таку дорогу доведеться витратити чимало часу.

Спасо-Преображенський чоловічий монастир-фортеця

Колишнє князівське місто Новгород-Сіверський, а нині - райцентр на півночі України, приваблює своєю давньоруською історією та особливо мальовничими краєвидами над річкою Десною. Найкраще вони відкриваються з оглядових майданчиків вежі Спасо-Преображенського монастиря, що нині є складовою Новгород-Сіверського історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім». Згідно з даними історичних джерел, цей чоловічий монастир вважається одним з найдревніших в Україні – заснований в ХІ столітті князем Мстиславом, сином Володимира Хрестителя. І не просто монастир, а укріплена фортеця, здатна відбивати напади ворога.

Монастир неодноразово зазнавав руйнувань, але з часом відновлювався. Його історія цікавить туристів, а духовна складова приваблює паломників. У XVII столітті у Спасо-Преображенському монастирі перебувала кафедра на чолі з Лазарем Барановичем, діяльність якого сприяла відродженню української культури і духовності.

У 1699-1701 роках настоятелем монастиря був архімандрит Димитрій (Туптало), відомий як святитель Димитрій, митрополит Ростовський. І на сьогодні окрасою монастиря є Спасо-Преображенський собор, збудований 1791-1817 роках за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі у стилі класицизму.

У ХІХ столітті у монастирі діяло духовне училище, наприкінці століття здійснювало просвітницьку діяльність Братство святого Димитрія Ростовського. У 1929 році у монастирі почав діяти архітектурно-історичний заповідник. У роки Другої світової війни на території монастиря функціонував концентраційний табір для військовополонених, відбувалися численні розстріли (біля однієї зі стін монастиря створений меморіал загиблим). Під час визволення міста монастир зазнав значних руйнувань. У 50-х роках його намагалися відреставрувати, але потім відкрили інтернат для хворих і людей похилого віку, що працював там наступні тридцять років. Масштабні реставраційні роботи в монастирі провели лише до святкування 900-річчя Новгород-Сіверського князівства, у 1997 році.

Сьогодні на території монастиря, окрім власне релігійних споруд, розташований музей «Слово о полку Ігоревім». У його експозиції представлені дореволюційні та сучасні видання літературної пам’ятки, її переклади іноземними мовами; археологічні знахідки доби Київської Русі; графічні та художні твори, скульптури тощо. Але найбільший інтерес, звичайно, викликає укріплений монастир та його собор.

Якщо порівнювати з іншими культурно-історичними об’єктами Чернігівщини, до Новгород-Сіверського добиратися доволі легко, хоча від Києва, наприклад, він найбільш віддалений – їхати сюди треба більше, ніж 330 кілометрів. Власним транспортом добиратися сюди можна трасою через Е101/М02 через Шостку. Також можна доїхати автобусом з Києва, втім, у дорозі доведеться провести близько 7 годин, тож без ночівлі у місті не обійтися. Прямого потяга з Києва до Новгород-Сіверського наразі немає, однак можна доїхати до Шостки в 30 кілометрах від нього, а звідти вже приміським автобусом чи електричкою, хоча розклад ще треба додатково уточнювати.

***

На жаль, багато українських замків та фортець мали важку долю. Тож первісний вигляд багатьох з них до наших часів не дійшов. Але багато чого все ж вдалося врятувати, і це обов’язково слід побачити.

Ірина Синельник