Хмельниччина може запропонувати туристам кілька стародавніх фортець, найвідоміша з яких - в Кам'янець-Подільському / УНІАН

Подорож українськими замками, частина I. Войовнича Хмельниччина

Багато хто звик вважати, що за красивими замками та палацами слід їхати в Європу. Однак і в Україні за часів різних правителів були побудовані численні палаци та фортеці. Звісно, не всі вони успішно дожили до наших часів, а реставрацією решти почали займатися не так вже й давно. Втім, в Україні є чимало замкових ансамблів, куди можна навідатися. УНІАН вирішив зібрати найцікавіші з них. У першій частині – Хмельницька область.

Хмельниччина може запропонувати туристам кілька стародавніх фортець, найвідоміша з яких - в Кам'янець-Подільському / УНІАН

Хмельницька область має доволі непоганий туристичний потенціал, адже тут розташовуються понад 270 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі й державного значення. Особливо туриста можуть зацікавити замки і палаци Хмельниччини.

Кам’янець-Подільська фортеця та інші локації

Кам’янець-Подільський хоч і не є обласним центром, проте займає третє місце після Києва та Львова за кількістю пам’яток старовини і культури. Безперечно, головною родзинкою міста є Кам'янець-Подільська фортеця, до складу якої входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, виділені Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м, видовбана у скелі. Досі тут зберіглося величезне дерев’яне колесо з пристроєм для підняття води на поверхню.

У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано оборону замку 1672 року під час турецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета та відчути себе середньовічним воїном. Також до нашого часу тут збереглася система ходів і казематів.

Читайте такожНа вихідні до Львова: про які місця не знає пересічний турист

Крім самої фортеці, туристу буде цікаво побувати в інших місцях. Так, поряд з фортецею можна побачити цікавий пам’ятник – «Стіл згоди». Встановили його 2001 року під час проведення фестивалю «7 культур». Центром пам'ятника є велике бетонне коло, на якому височіє корона Поділля (вона уособлює Кам'янець-Подільський). Навколо розкладено сім каменів, які символізують народи, що брали участь у творенні історії та архітектурного образу міста: українці, поляки, турки, росіяни, литовці, вірмени та євреї. Недалеко від основної композиції одиноко лежить восьмий камінь, який означає те, що в майбутньому на долю Кам'янця-Подільського може вплинути ще якась нація.

Неподалік від фортеці є ще одні ворота міста – Руська брама. Зводити її почали у XV столітті. Руська брама разом зі своїми вежами та укріпленнями була важливою оборонною гідротехнічною спорудою: у разі небезпеки спеціальні шлюзи зачиняли та затоплювали каньйон річки Смотрич. Таким чином, ворогу було важко дістатися до Кам'янця-Подільського.

Сам Смотрицький каньйон - це унікальна пам'ятка природи: в долині тече ріка Смотрич, а з обох боків над нею постають кам'яні стіни, висота яких досягає 50 метрів. Довжина каньйону – 9 кілометрів. Головна особливість – краєвид, який відкривається на нього з висоти пташиного польоту.

Смотрицький каньйон у Кам’янець-Подільському / Фото uk.wikipedia.org

Ще одна оборонна споруда в Старому місті Кам’янець-Подільського – це Турецький бастіон. Він вважається національним пам’ятником містобудування. Бастіон входив до складу північно-західних укріплень міста. Західну і південну стіни представляє ряд арок (однакових за формою і розміром), які спираються на колони. Висота бастіону досягає одинадцяти метрів. Розташований він приблизно в 1,5 кілометрах від головної фортеці міста, і на шляху між цими двома пам’ятками можна натрапити ще на низку цікавих об’єктів. 

Кафедральний собор Святих Апостолів Петра і Павла. У стилі ренесансу, бароко і неоготики виконаний кафедральний собор. В комплекс входять костел, тріумфальна арка, дзвіниця і мінарет, який був зведений турками після захоплення міста. З поверненням польської влади на мінареті встановили статую Богородиці.

Кафедральний собор Святих Апостолів Петра і Павла у Кам’янець-Подільському / Фото uk.wikipedia.org

В історичному центрі – Старому місті – можна побачити Вірменську криницю (або її ще називають Міським колодязем). За переказами, її вибили у суцільному камені вірмени у 1638 році. Коли криницю з великими труднощами висікли, з’ясувалося, що вода у ній непридатна до вживання – дуже гірка. 1672 року, за розпорядженням коменданта Кам'янця-Подільського Яна де Вітте, над криницею звели восьмигранний бароковий купол. Також поряд з криницею розташована міська ратуша.

Читайте такожНевідомі міста України: Збараж - феноменальна історична пам’ятка

Ще однією туристичною принадою міста є Домініканський костел. Згадки про цей храм датуються XV століттям. Упродовж багатьох століть вигляд костелу неодноразово змінювався, тому тут змішалося багато архітектурних стилів. Домініканський костел навіть перебудовували на мечеть. І саме біля храму турки звели перший у Кам'янці-Подільському фонтан.

Для зручної подорожі туристи можуть бронювати готельні номери. Їхня вартість коливається від 400 грн і вище за добу проживання. Також для ночівлі можна обрати хостели, ціна на які стартує від 150 грн.

Меджибізька фортеця

Ще одна варта уваги фортеця Хмельниччини розташована у Меджибожі, приблизно в 35 кілометрах від Хмельницького. Меджибізька фортеця, також відома як Замок Сенявських, вважається однією з найбільших і найдавніших фортифікаційних споруд України. Розташована вона у Летичівському районі поблизу державної траси М12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам’янка між річками Південний Буг і Бужок. Перші древньоруські укріплення на місці нинішньої фортеці були зведені ще до монгольського нашестя, проте в середині ХІІІ століття вони були знищені за наказом монголів. В XIV столітті ослаблені протистоянням з Золотою Ордою галицько-волинські землі підпали під владу литовських князів, після чого Меджибіж став королівським замком і передавався у володіння прикордонним старостам, які мали стримувати татарські набіги. Тож вже у 1516 році тут був побудований мурований замок.

У 1540 році новий володар фортеці гетьман Миколай Сенявський капітально реконструював замок і облаштував в ньому свою резиденцію з палацом, який оздобив як зовні, так і в середині. З тих часів збереглися білокам'яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів.

У 1730 році, після смерті останнього з роду Сенявських по чоловічій лінії, Меджибіж, разом із замком, перейшов у володіння князя Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка сестри померлого князя Софії. Новий господар швидко взявся за відбудову комплексу. Відтак, у палаці було перекладено аттики XVI сторіччя, видозмінено вікна і двері. Перебудували в барокових формах й місцеву церкву. В 1819 році князь Адам Чарторийський заснував в Меджибожі повітову школу, яку розмістив в приміщеннях замку, втім проіснувала вона лише трохи більше 10 років.

Читайте такожУкраїнське місто з угорською душею

У 1831 році замок у Меджибіжі, разом з іншими маєтки родини Чарторийських, був у них конфіскований російською владою через те, що члени родини брали участь у Польському повстанні. Відтоді замок став місцем постою російських вояків, а місцевий костел був переосвячений на православну церкву. Військовою частиною в замку з того часу опікувалася особисто російська імператриця, виділяючи на підтримання ансамблю чималі кошти. Всі споруди тоді було перебудовано в поширеному на той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, а корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Стіни ж всіх будівель ансамблю і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору, за що замок отримав романтичну назву «Білий лебідь».

На території Меджибізької фортеці часто проводять історичні фестивалі / Фото УНІАН

Ще один цікавий факт: у жовтні 1846 року в Меджибожі під час археологічної експедиції перебував Тарас Шевченко, про що в наш час свідчить меморіальна дошка на стіні Лицарської вежі.

Після початку Української революції 1917 року замок зайняв майбутній гетьман Української Держави, генерал Павло Скоропадський, який розташувався тут зі своїм штабом.

За радянських часів, до початку 1930-х років, замок знову перетворили на місце квартирування військових підрозділів. Потім тут розмістили маслозавод, що завдало пам'ятці колосальної шкоди. Не пощадила ансамбль і Друга світова війна.

Читайте такожУ поїздку на швидку руку: куди можна спонтанно поїхати з Києва на один день

Втім, найбільших втрат замок зазнав через місцеву владу, яка дозволила місцевим мешканцям розбирати фортецю на будівельний матеріал для зведення сільради, окремих садиб та інших об’єктів. Поступово комплекс перетворився на руїну, і досліджувати його взялися лише ближче до 1970-х років. З того часу тут вживалися антиаварійні заходи на небезпечних ділянках, а також були зміцнені фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині. У 2001 році замок отримав статус Державного історико-культурного заповідника.

Нині у північно-західному корпусі фортеці відкрито краєзнавчий музей з шести залів. Зокрема, тут працюють постійні експозиції «Український традиційний одяг подолян в обрядах та звичаях» та «Творчість українських художників і скульпторів другої половини XX століття». У заповіднику регулярно проходять різного роду просвітницькі та освітні заходи.

Замок князів Острозьких

Замок князів Острозьких у Старокостянтинові (близько 45 кілометрів від Хмельницького) знаходиться у мальовничому місці, де зливаються річки Случ та Ікопоть. Замок, також відомий під назвою Старокостянтинівський, був збудований у ХVI столітті литовським князем, київським воєводою Костянтином Острозьким. Будівництво завершили за 10 років – до 1571 року, із того часу його жодного разу не змогли підкорити татари. До речі, в 1591 році сотником замку був легендарний козак Северин Наливайко. У середині ХVIІ століття замок захопило українське козацьке військо і тут навіть побував Богдан Хмельницький. Втім, розташування замку на межі з Речі Посполитою зіграло з ним злий жарт, адже протягом багатьох років він чимало постраждав від військових дій в цьому районі.

Замок князів Острозьких у Старокостянтинові / Фото uk.wikipedia.org/sk.vlasenko.net

Після загарбання південно-східної Волині Російською імперією замок в Старокостянтинові використовувався вже під урядові установи. Зокрема, з 1905 року тут було розміщено поліційну залогу. Втім, за радянських часів замку більш менш пощастило, адже в 1929 році тут вирішили створити на основі «замку колишніх князів Острозьких» Державний історико-культурний заповідник республіканського значення. Тут навіть провели реставраційні роботи та заклали музей. Власне експозиція, у складі історичного і природничого відділів, займала другий поверх центральної замкової споруди. Однак в 1944 році під час наступу Червоної Армії замок було суттєво пошкоджено, зокрема, повністю знищено дах домової церкви. В 1954 році історико-культурний заповідник ліквідовано, а його музейний фонд передано до музеїв Могилів-Подільського, Острога, Чернівців та інших міст. Сам замок віддали під господарські структури.

У 1990-х роках в замку почали проводити наукові дослідження з метою проведення реставрації, однак від цього він тільки постраждав. Палац було перекрито бетонними плитами, що спричинило навантаження, не розраховане на старі стіни. Покрівля була відтворена лише частково. Будівельне сміття і закам'янілий цемент перетворилися на завали, а незаконсервовані фрески домової церкви почали обсипатися. Протягом 2001-2008 років в замку і прилеглій території було проведено чергові археологічні дослідження, в результаті яких виявлено давньоруський культурний шар зі слідами попелища і залишками фортифікаційних споруд кінця XII - початку XIII століть. На цій підставі Старокостянтинів локалізовано як один зі знищених князем Данилом Романовичем городів Болохівської землі. Водночас замок потребує суттєвих реставраційних робіт. Це підтверджує факт потрапляння Старокостянтинова до списку «Міст пріоритетного втручання» в рамках пілотного проекту Ради Європи «Реабілітація культурної спадщини історичних міст». Спроби зберегти палац тривають і досі, кілька років тому місцева громада навіть запускала благодійний збір коштів на порятунок цієї історичної пам’ятки.

У наші дні на території палацу проходять пленери керамістів та тематичні зліти байкерів, зустрічаються «лицарі» та інші послідовники середньовічної культури. Упродовж року проходять презентації, виставки, майстер-класи.

Палацово-парковий ансамбль «Самчики»

Палацово-парковий ансамбль «Самчики» розташований в 16 кілометрах від райцентру Старокостянтинів і є улюбленим місцем відпочинку не лише мешканців однойменного села, а й сусідніх районів. Адже майже 19 гектарів «зеленої» території на 1600 мешканців – дійсно, місця вистачить і туристам, і жителям навколишніх населених пунктів. Експерти ж відносять ансамбль до найкращих пам’яток української маєткової культури ХVIII-XIX століть.

Палацово-парковий ансамбль «Самчики» / Фото uk.wikipedia.org

Почав облаштовувати садибу в селі Самчики впливовий діячу Великого сейму, воєвода брацлавський Ян Хоєцький на початку 18 століття. З тих часів зберігся так званий Старий палац 1725 року побудови, який через свою невиразну архітектуру використовувалася наступними господарями переважно як службове приміщення нового палацу.

Наступним власником палацу став гайсинський староста, полковник Петро Чечель, під час господарювання якого маєток набув нового вигляду: було збудовано палац, два флігелі, в'їзну браму, оранжереї, стайні. Також він провів реконструкцію в романтичному пейзажному стилі парку Хоєцьких та огородив маєток муром. При цьому родина Чечелів активно розвивала освіту та культуру у своїх володіннях, до яких належав і палац у Самчиках, де у 1854 році була заснована сільська музична школа гри на духових та струнно-смичкових музичних інструментах, а також оркестр під керівництвом відомого польського композитора Родеріка-Августа Брауна.

Однак тодішній власник будівлі Якуб Чечель підтримав учасників польського повстання 1863 року, був поранений в бою з російською армією та закатований до смерті в полоні. Маєток російська влада конфіскувала, а в 1867 році його викупив житомирський купець Купріян Ляшков. Наступними власниками садиби у 1870 році стала родина Угрімових, які збудували тут власним коштом школу та відкрили сільську бібліотеку. За часів їхнього господарювання маєток відвідували визначні діячі культури, освіти й науки як Російської імперії, так і Європи.

Палацово-парковий ансамбль «Самчики» / Фото uk.wikipedia.org

Після Лютневої революції 1917 року почався поступовий занепад маєтку, хоча місцеві селяни продовжували докладати зусиль для його збереження. Маєток довго стояв порожнім, інтер'єр палацу зазнавав руйнувань, багато речей з нього були розкрадені, а твори мистецтва були вивезені до музеїв Житомира та Києва.

Читайте такожКазкові баварські замки: секрети комфортної подорожі до Нойшванштайну

За радянських часів будівлі маєтку, зокрема й палацу, використовував місцевий радгосп під житло, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт, в літній час - під піонерський табір. Для господарських потреб розібрали оранжерею, конюшню й каретну із мезоніном, будинок для службовців. Зазнав утрат маєток й під час Другої світової війни, особливо палац. Після війни в маєток знов зайняв радгосп, а у 1956 році на його базі була заснована Хмельницька державна дослідна сільгоспстанція, наукові відділи якої розмістили в будівлях маєтку. До того ж, в палаці облаштували агрохімлабораторію, в результаті діяльності якої хімікатами просякли стіни залів та поширився грибок, який руйнує дерев'яні конструкції і досі. Крім того, у 1958 році було знищено унікальний комплекс господарських споруд маєтку Хоєцьких початку XVIII століття, побудованих в характері оборонної споруди. На жаль, подібних споруд в Україні більше не збереглося. Частково зруйновано первісну просторово-планувальну систему парку, знищено авторську композицію побудови пейзажу біля паркового фасаду, а в 1971 році повністю зруйнували найкрасивіший елемент парку - альтанку (бельведер) та яр - рукотворний рельєф маєтку.

Аби хоч якось зберегти маєток, в 1990 році на базі палацово-паркового ансамблю «Самчики» було створено відділ обласного краєзнавчого музею - «Музей-маєток Самчики», а в 1997 році його оголосили Державним історико-культурним заповідником «Самчики».

Сьогодні заповідник є об'єктом природно-заповідного фонду України. Особливу увагу в «Самчиках» приділяють цікавим заходам для дітей та молоді – тих, хто в майбутньому здатен «вдихнути» нове життя в українські замки та палаци. Також тут проходять різноманітні мистецькі та етно-фестивалі, концерти, виступи поетів, працює містечко майстрів.

Парк у Самчиках / Фото uk.wikipedia.org

У самих же Самчиках нещодавно відкрилося перше арт-кафе, яке оздобив один з місцевих майстрів. Гості арт-кафе зможуть не тільки смачно поїсти, а й дізнатися про історію Самчиківського розпису. Крім того, у маєтку неодноразово знімались фільми. Зокрема, тут було відзнято багато сцен серіалів «Зачароване кохання» та «Вовче сонце». А у масовках до фільмів з'являлися місцеві селяни.

***

На жаль, багато українських замків та фортець мали важку долю. Тож первісний вигляд багатьох з них до наших часів не дійшов. Але багато чого все ж вдалося врятувати, і це обов’язково слід побачити.

УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter