Дубенський замок на Рівненщині доволі непогано зберігся / uk.wikipedia.org

Подорож українськими замками, частина ІІІ. Стародавня Рівненщина

15:43, 13.07.2018
23 хв. Туризм

Хоча українці досі дещо недооцінюють рідну країну як гідний уваги туристичний об’єкт, насправді в Україні також є багато чого цікавого. Це стосується і стародавніх замків та палаців, що збереглися до наших часів у різних частинах країни. Після Хмельниччини та Львівщини УНІАН вирішив відвідати Рівненщину.

УНІАН вже розповідав про стародавні замки войовничої Хмельниччини та містичної Львівщини. Однак і Рівненська область має кілька замкових об’єктів, які можуть бути цікавими для туристів. Щоправда, більшість з цих замків повноцінно не збереглися, втім, роботи над їх відновленням та розвитком постійно ведуться.

Дубенський замок

Місто Дубно розташоване на півдні Рівненської області та має зручне залізничне та автомобільне (міжнародна траса «Київ-Чоп») сполучення, що для туристів є величезним плюсом. Наприклад, нічним потягом з Києва туди їхати якихось 6,5 годин, а машиною - ще швидше.

Про місто під назвою Дубен Іпатьєвський літопис згадує ще під 1100 рік, у зв'язку з рішенням вітічевського з'їзду руських князів. Вигідне розташування на перехресті торгових шляхів та зручна для оборони місцевість зробили місто в ті далекі часи помітним поселенням. За розмірами Дубно наближалося до волинського Дорогобужа і займало той відносно невеликий шмат землі, біля якого століттями пізніше з'явилися кам'яні стіни могутнього замку. Та після монголо-татарського погрому 1240 року Дубно почало занепадати, і майже на півтора сторіччя його назва зникла з літописів.

Відео дня

Читайте такожНа вихідні до Львова: про які місця не знає пересічний турист

Тільки під кінець XIV століття литовський князь Ягайло підтвердив приналежність поселення місцевому князю Федору Oстрозькому, нащадки якого ще через століття отримали від литовського князя Олександра привілей, за яким Дубно стало містом, а на початку XVI століття поселення отримало магдебурзьке право. Таким чином, князь Костянтин Острозький мав право не лише звести тут замок, а й влаштувати власну митницю і зайнятися торгівлею. Офіційною ж датою спорудження замку вважається 1492 рік.

Ім'я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.

Після Люблінської унії 1569 року Дубно ввійшло до складу Речі Посполитої. Для захисту з єдиного вільного доступу до міста на західному перешийку (зі сторони Луцька) тоді було насипано високий земляний вал з Луцькою надбрамною баштою і глибоким ровом спереду. Відтоді Дубно стало одним з найбільш укріплених міст Волині, що, в свою чергу, стимулювало його подальший розвиток.

На початку XVII століття в місті на стратегічно важливих місцях почали зводитися нові монастирські комплекси - бернардинців поблизу Луцької брами і кармеліток в північному кінці півострова. Одночасно капітально перебудовувався сам замок. Біля західного в'їзду в місто склалося передмістя Забрам'я, або Луцьке, біля північно-східного боку - Сурмичі. На ринковій площі замість дерев'яних будинків повиростали гарні кам'яниці з крамницями. Сам замок також продовжував перебудовуватися, набуваючи цього разу більш парадного, палацового характеру.

Читайте такожНевідомі міста України: Збараж - феноменальна історична пам’ятка

У XVIIІ столітті замок перейшов до литовського маршалка, князя Януша Сангушко, який нещадно розтринькував спадок Острозьких, і, зрештою, замок він запустив, а саме Дубно подарував польській княжій родині Любомирських. У другій половині XVIIІ століття Любомирські почали відновлювати замок, при цьому, побудувавши на його території власний палац з великими бальними та банкетними залами. У ті часи Дубно славилося гучними прийомами, балами та азартними іграми.

У першій половині ХІХ століття замок перейшов до Юзефа Любомирського та його сина Марцелія, які самі програвали чималі гроші у карти, і, зрештою, вирішили продати Дубно разом з родинним замком військовому відомству. Одночасно Марцелій сам продав місто уральському промисловцю Яковлеву і втік до Англії. Протягом наступної половини століття Дубно, разом з замком, ще переходив від одних власників до інших, опинившись, в результаті, у власності казначейства. З тих часів замок ще багато чого пережив.

А вже за часів незалежності України його взялися відновлювати та реставрувати. У 1995 році було розпочато археологічне вивчення території Дубенського замку, і розкопки засвідчили, що на замковому узвишші княжий Дубен існував вже з кінця X - початку XI століть.

Нині більша частина замку перебуває у доброму стані, його територія переважно чиста і доглянута, триває реставрація. На території замку розташовані два палаци: з південного боку - палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку - палац князів Любомирських. Також у замку діє музей, організовуються різноманітні виставки, проводяться знакові для регіону події, влаштовуються екскурсії. До речі, раніше біля стін замку проводився один з найстаріших рок-фестивалів України «Тарас Бульба», однак пізніше його перенесли на місцевий стадіон.

Читайте такожПлани на вихідні 14-15 липня: фестивально-карнавальний настрій триває

Туристів привабить зручний під’їзд до об’єкту, місце для паркування автотранспорту безпосередньо перед замком та його експозиція – зали, заповнені картинами із зображеннями власників споруди та історичними сюжетами, зразками зброї тих часів. Праворуч від входу в палац Острозьких, над першим поверхом, зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого по периметру співробітники Дубенського заповідника і наші дні відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам'ятку архітектури. Є тут і облаштована всіма атрибутами проведення дізнання тих часів кімната-катівня. Здивує відвідувачів і розмір підземель замку. У його коридорах нині можуть вільно роз’їхатися дві сучасних вантажівки. Навіщо у часи середньовіччя було споруджувати таке? Наразі історики не пояснюють. Натомість, стверджують, що у підземелля замку за часів Першої світової війни було завезено платню воякам, яку вони так і не встигли отримати. Кажуть, що царське золото досі розташоване десь у підземеллях замку. На початку 2000-х років один із керівників музею «Дубенський замок» навіть скаржився кореспонденту УНІАН, що «чорні археологи», попри присутність охорони, у нічний час долають рів та проводять пошуки царського золота на території об’єкту, а правоохоронці не можуть нічого вдіяти. Чи вдалося комусь з того часу відшукати скарби замку? Такого чути не доводилося.

Тараканівський форт

Форт розташований біля траси «Київ-Чоп», неподалік міста Дубно у селі Тараканів. Відстань між цими двома населеними пунктами всього 6 кілометрів, тож екскурсії до них можна об’єднати.

Тараканівський форт, який ще називають Дубенський форт або Нова Дубенська фортеця, порівняно «молода» оборонна споруда, архітектурна пам'ятка ХІХ століття. Після третього поділу Польщі наприкінці XVIII століття, по лінії «Збараж - Броди - Берестечко – Сокаль» пройшов кордон між Російською та Габсбурзькою (з 1804 року - Австрійською) імперіями. Для оборони своїх західних кордонів російський царський уряд тоді прийняв рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Тож під містечком Дубно для захисту залізничної лінії «Львів - Київ» побудували Дубенський форт, який став більш відомий у наш час під назвою Тараканівський форт.

Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. У 1873 році на зведення форту виділили 6 мільйонів рублів, тож у 70-80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Окрім каменю та цегли, при модернізаціях конструкцій, які тривали до 1908 року, у будівництві використовували ще й новітній на той час матеріал - бетон. Зрештою, у 1890 році, в рамках великих військових маневрів на Волині, форт оглянули члени царської родини Олександра III, що свідчило про готовність об'єкта.

Перші випробування для форту припали на роки Першої світової війни. На початку війни, у 1915 році, частини південно-західного російського фронту відійшли з форту після короткого бою, підірвавши кофри в рові, бункери на бойових позиціях та частину безпечних казематів. Влітку 1916 року, під час Брусиловського прориву, російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ої австрійської армії. У цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.

В 1920 році, під час Польсько-радянської війни, війська Семена Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту, в боях брала участь військова авіація та бронепоїзд «Хоробрий». Гарнізон форту під командуванням Віктора Матчинського бився в оточенні, допоки мав припаси, після чого вдало здійснив прорив.

Читайте такожУкраїнське місто з угорською душею

Під час Другої світової війни форт мало використовувався. В 1939 році польський гарнізон покинув споруду без бою. Про якісь військові події у 1941 році біля форту невідомо, хоч в тих місцях відбувалась потужна Дубно-Бродівська танкова битва. Протягом війни на території форту розташовувались німецькі війська, облаштувавши тут склади боєприпасів. У 1944 році на території форту відбувся стрілецький бій.

У 1965 році Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Зокрема, були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення. Однак надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати тут продукти. Потім штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати на території форту склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї теж відмовилися.

Нині туристам Тараканівський форт цікавий насамперед своєю архітектурою. Спеціалісти будівельної галузі досі цікавляться тим, як, за умов відсутності спеціальної техніки, вдалося спорудити таку будівлю. Форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів. Існує важкодоступна частина форту – «Земляне укріплення», відділене від основного масиву залізницею.

Крім того, як стверджують місцеві мешканці, у форті бродять привиди. За словами селян, бачили тут і австрійського солдата, і дівчину в білому. Є навіть легенда, що в часи Другої світової війни у Тараканові нацисти проводили експерименти із створення надлюдини. Досі люди вірять, що в підземеллі споруди є якийсь працюючий незвіданий об’єкт. Для підтвердження вони радять прислухатися до звуків, що доносяться з-під землі, та стати свідком того, як гаснуть свічки від повітря, що йде саме з підземелля. Звідки воно там береться - ніхто пояснити не може. 

Наразі Тараканівський форт перебуває на балансі Міністерства оборони України, однак обласна влада Рівненщини порушила перед військовими клопотання щодо передачі форту територіальній громаді краю з метою створити там туристичний об’єкт.

Замок князів Острозьких

Замок відомих князів Острозьких знаходиться у місті Острог та є найважливішою історичною спорудою міста. Доїхати сюди з Рівного можна без проблем залізницею або автомобільним транспортом (трохи менше 50 кілометрів).

У літописах Острог вперше згадується від 1100 року в Іпатіївському літописі. А замок князів Острозьких називають перлиною давньоруського фортифікаційного мистецтва. Його перші дерев'яні укріплення, збудовані ще в домонгольські часи, були повністю знищені татарськими ордами в 1241 році. Та вже в першій половині наступного століття перший історично відомий князь з династії Острозьких - Данило (помер близько 1386 року) - зайнявся відновленням на Судовій (замковій) горі зруйнованих споруд. Пізніше вони не один раз добудовувалися та перебудовувалися, але все одно зберегли суворий вигляд середньовіччя.

Замок розташований на відносно невеликому (0,7 га) овальному майданчику на пагорбі. Сама природа тут піклувалася про оборону місця: південна та східна сторони замку виходили на крутий схил висотою більше 20 метрів, а північна та західна частини відділені від міста глибокими ровами на основі колись існуючого яру.

В ансамбль замку входять сьогодні чотири основних будівлі: житлова оборонна вежа – «Вежа мурована», Богоявленська церква, башта Нова та дзвіниця більш пізньої забудови (1905 рік).

Найдавніша споруда фортеці – «Вежа мурована» (так її названо в акті від 1603 року про розділ маєтків князя Костянтина Василя Острозького поміж його синами). Перші камені в її фундамент поклав ще Данило Острозький. Розміщена вона біля південно-східного рогу замкового пагорба. Це досить рідкісний для України тип середньовічної башти-донжона. В нижньому ярусі споруди зберігалися різноманітні припаси, тут же було зроблено глибокий колодязь. Верхня частини башти - результат пізніших перебудов ХІХ - початку ХХ століть.

Читайте такожКраса і біль Буцького каньйону

Вже після ремонтних робіт в 1913-1915 років приміщення було пристосоване під музей з бібліотекою, то ж на сьогодні в дев’ятьох залах музею розміщується досить цікава експозиція Острозького краєзнавчого музею. У залах представлені картини та атрибутика, які відображають історичні події, колекції археології, іконопису, живопису, портретного та сюжетного живопису, скульптури, кераміки, зброї, посуду, інші пам’ятки історії, насамперед, доби князів Острозьких.

Крім відомого замку, в Острозі є Музей книги та друкарства. У основу його експозиції покладено значну книжкову колекцію, формування якої пов’язане ще з діяльністю Братства імені князів Острозьких, яке поставило собі за мету відреставрувати замок князів Острозьких та створити в ньому історичний музей та бібліотеку. У 1910 році Братство відкрило в Острозі давньосховище, до якого і надійшли перші книги, серед яких Острозька Біблія 1581 року та ще дев’ять рукописних книг і стародруків.

Знаменита Острозька Біблія / Фото УНІАН

Найактивніший період комплектування збірки, як не дивно, припав на 1970-1990 роки, коли книги до музею надходили завдяки плідній співпраці з обміннорезервними фондами великих бібліотек – ім. М. Салтикова-Щедріна (Ленінград), ім. В. Леніна (Москва), ім. В. Вернадського (Київ), ім. В. Стефаника (Львів), ім. В. Короленка (Харків), Історичної та Парламентської бібліотек (Київ), бібліотеки держуніверситету ім. І. Франка (Львів). Значну кількість богослужбової літератури було отримано в результаті обстеження культових споруд на території Рівненської, Хмельницької, Тернопільської областей; ряд кириличних стародруків було придбано в родинах священнослужителів. Закупка експонатів також зіграла свою роль у поповненні книжкової колекції: частину книг було закуплено у жителів Острога, декілька – в букіністичних магазинах Москви. Велику допомогу у комплектуванні збірки також надало Товариство книголюбів: вони передали підбірку факсимільних видань, 250 букварів мовами народів СРСР 1970-х років, колекцію радянських мініатюрних видань.

На сьогодні збірка нараховує майже 5 тисяч книг, які є експонатами основного музейного фонду, в тому числі майже півтори тисячі стародруків XVI-XVIII століть та близько 150 рукописів XVI-ХХІ століть.

У Острозі також є нумізматична виставка, відкрита у грудні 1997 року в приміщенні фондосховища заповідника – пам’ятці архітектури місцевого значення ХІХ ст. – будинку Шейнерберга. На виставці експонується понад 5 тисяч предметів Державного музейного фонду – колекції монет, паперових грошей, монетні скарби, державні нагороди і відомчі відзнаки, а також оклади до ікон відомих ювелірів ХVІІІ-ХІХ століть. Особливий інтерес тут становлять монети та монетно-речові скарби ХVІІ століття, які відображають не тільки історію економіки та торгівлі, а й історію окремих людей.

Серед найбільш цікавих предметів виставки є пам’ятні та ювілейні монети України, надзвичайно рідкісні монети Росії початку ХVІІІ століття (зокрема, 2 рублі золотом 1725 року, 5 рублів 1765 року, монети для Грузії початку ХІХ століття), сучасні державні нагороди України. Вона постійно поповнюється відзнаками міністерств і відомств України.

Щорічно виставку відвідує понад 15 тисяч екскурсантів, основну кількість яких становлять студенти Національного університету «Острозька академія», з яким заповідник тісно співпрацює.

Національний університет «Острозька академія» / Фото УНІАН

До речі, приїхавши до Острога, обов’язково слід відвідати Національний університет «Острозька академія», який є наступником першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів, Острозької слов’яно-греко-латинської академії, засновану у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослов’я, медицини. Спудеї Острозької академії опановували п’ять мов: слов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Також поряд з академією в Острозі розвилося найпотужніше тогочасне українське видавництво – кирилична друкарня Івана Федорова. Зокрема, тут побачили світ перший український підручник, греко-слов’янський «Буквар» (1578), перша повна слов’яномовна «Острозька Біблія» (1581) та перша фундаментальна слов’янська «Граматика» (1619).

Серед відомих випускників академії - гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, відомий учений і письменник Мелетій Смотрицький.

Острозька академія припинила своє існування у 1636 році, однак у 1994 році вона відродилася та наразі має статус національного університету. Оригінальна будівля академії до наших часів не збереглася, нині на її місці парк.

Наразі на базі університету також діє музей. Його експозиція побудована за хронологічним принципом і розкриває історію Острозької академії від заснування до сьогодення. Музей складається з семи окремих експозиційних залів, які розташовані на території університету: це експозиція історії Острозької академії, студентсько-викладацький храм преподобного Федора Острозького, експозиція стародруків та рідкісних книг з колекції НаУОА, експозиція історії приміщень сучасної Острозької академії, підземелля монастирського костелу 1775-1832 років з похованнями, підземна художня галерея та наукова бібліотека академії.

Замок Клевань

Селище міського типу Клевань Рівненського району розташовується на трасі «Рівне-Луцьк» майже в 25 кілометрах від Рівного. До наших часів у селищі збереглися руїни замку 1475 року та костел Благовіщення з дзвіницею 1630 року, а також церква Різдва 1777 року.

В'їзд до замку Клевань / Фото uk.wikipedia.org

Містечко, а зараз селище міського типу на річці Стубла (якийсь час саме по цій річці проходив польський кордон), Клевань, як стверджують історики, існувало ще в ХІІ столітті під назвою Коливань. У письмових джерелах містечко вперше згадане близько 1458 року як власність польського князя Чарторийського. Високі правобережні пагорби Стубли були зручними для побудови укріплень, тож на одному з них у другій половині XV століття князь Федір Чарторийський, луцький староста, відновив замок, оточивши його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними кам'яними стінами. Тоді ж по кутах було зведено дві муровані вежі, цегляні стіни яких в деяких місцях досягали товщини 3,8 метрів! До наших часів вони відносно непогано збереглися, особливо східна. Третя башта, яка, на жаль, не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилося будівництво замку в 1561 році.

З опису Клеваньського замку від 1609 року відомо, що головну оборонну функцію в ньому виконував західний кам'яний бастіон з влаштованим всередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася для зберігання пороху та гвинтівок. Через глибокий рів був перекинутий чотириарковий міст на міцних опорах. Міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку ХХ століття.

У 1632 році замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. Після їхнього вигнання в 1773 році, коли місцевість відійшла до Австрії, замок довго стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити в Клевані польську гімназію, не перебудував його в 1817 році. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилося училище. Цей навчальний заклад російська влада закрила у 1831 році, а вже через три роки сюди з Луцька було переведено гімназію, яка проіснувала тут лише 2 роки та перейшла до Рівного. З того часу замок знову став пустим та поступово розвалювався без належного нагляду. Зрештою, в 1860 році Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. На межі ХІХ та ХХ століть поміщення родового гнізда Чарторийських передали училищу. Далі - революції, війни, зміни влади, світогляду і багато чого іншого.

Інтер'єр західної вежі замку Клевань / Фото uk.wikipedia.org

Останнім часом громадськість та влада регіону вживає зусиль для створення в Клевані ряду туристичних об’єктів. Зокрема, в травні 2018 року тут відбулося перепоховання решток князів Чарторийських. На подію, яка відбулася в Благовіщенському костелі у Клевані, приїхали 25 нащадків відомого роду з Польщі. Рештки князів Чарторийських були віднайдені археологами Охоронної археологічної служби України саме в цьому костелі у чотирьох криптах під храмом. Розкопки почалися торік за фінансування обласної адміністрації та з дозволу Інституту археології України. Загалом, у крипту під храмом опустили всього 15 трун із 18 останками князів Чарторийських, в тому числі дітей (згідно з католицькими звичаями, рештки дітей можна ховати в одній домовині).

До речі, в 6 кілометрах від Клеваньського замку (та лише в 2 кілометрах від місцевої залізничної станції) розташовується, напевно, один з найвідоміших сучасних туристичних об’єктів Рівненщини – Тунель Кохання.

Зелений тунель у лісовому масиві розташований на 4-кілометровому відрізку залізничної колії, яка веде від селища Клевань до селища Оржів. Він був утворений через рух потягу до/від деревообробного заводу в Оржеві, який на своєму шляху через ліс збиває гілки дерев та кущів. Внаслідок цього тут утворився щільний коридор точної арочної форми, тож це аж ніяк не є дивом природи. Втім завдяки вдалому маркетингу, тунель отримав сучасну назву та став дуже популярним місцем паломництва туристів та закоханих, а також обріс цілою низкою повір'їв щодо його властивостей. Зокрема, дехто з молодят висаджує тут квіти, які символізують їхні почуття. До речі, вже з 16 липня за в’їзд до туристичної зони відпочинку «Тунель кохання» на Рівненщині доведеться платити – по 20 грн з людини. 

***

На жаль, багато українських замків та фортець мали важку долю. Тож первісний вигляд багатьох з них до наших часів не дійшов. Але багато чого все ж вдалося врятувати, і це обов’язково слід побачити.

УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся