Золочівський замок на Львівщині / Фото Евгений Кравс

Подорож українськими замками, частина II. Містична Львівщина

Не тільки Європа багата красивими замками та палацами. В Україні теж є, на що звернути увагу. УНІАН зібрав найцікавіші замкові ансамблі, куди можна навідатися допитливому мандрівнику. Перша частина була присвячена давнім фортифікаційним спорудам войовничої Хмельниччини, друга частина – містичним замкам і палацам Львівщини. Тут народжувались королі, зберігались великі скарби і, звісно, досі живуть привиди.

Золочівський замок на Львівщині / Фото Евгений Кравс

Львів та область мають неймовірну історію завдяки своєму географічному розташуванню, саме тому тут збереглися австрійські будівлі, польські замки, архітектурні шедеври італійських митців. В замках Львівщини народжувались королі, їхні камені досі зберігають таємниці про скарби тамплієрів, в їхніх стінах було винайдено рецепт кави капучино та знято багато кінострічок, і, звісно, тут живуть привиди… Іншими словами, туристам є, де розвернутись, а фотографам є, де зробити незабутні знімки.

Підгорецький замок

Підгорецький замок у селі Підгірці у 80 кілометрах від Львова вважається одним з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Його ще називають українським Версалем, і свого часу він був на другому місці за своїм багатством після королівського замку в Кракові.

Мурований замок заснував у 1635 році коронний гетьман Станіслав Конецпольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких. Про призначення замку сповіщає напис латинською мовою при вході до нього: «Вінець ратних трудів - перемога, перемога - тріумф, тріумф - відпочинок». Саме для відпочинку гетьмана він і був споруджений. Свого часу у замку бували європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян ІІІ Собеський, австрійський цісар Франц-Йосиф, німецький кайзер Вільгельм.

Читайте такожПодорож українськими замками, частина I. Войовнича Хмельниччина

Крім того, Підгорецький замок – це найстаріший музей в Україні. Він був відкритий для простого люду ще в 1730-х роках. Тут були й найстаріша корчма і готель в Україні, відкриті ще у 1740 році. Зокрема, в замку зупинявся відомий французький письменник Оноре де Бальзак. У різні часи замок також користувався популярністю як місце зйомок історичних фільмів: саме цю споруду «зробили» Лувром у відомому радянському фільмі «Д'Артаньян і три мушкетери». Також тут знімали такі картини, як «Потоп», «Богдан Хмельницький», «Помилка Оноре де Бальзака», «Дике полювання короля Стаха» тощо.

Та найперше, чим Підгорецький палац приваблює туристів з усього світу – це містика. Загадкові історії про білу постать жінки, яку начебто бачив чи не кожен другий місцевий житель, та незвичайна енергетика всього замку заманюють сюди все більше відвідувачів. Адже кожен місцевий може поділитися історією про страшну смерть найвідомішої постаті Підгорецького замку – Марії Жевуської. Саме її привид нібито ночами бродить його залами. За легендою, колись її було живцем замуровано у кам’яну стіну руками власного чоловіка. Існують різні версії, через що поважний пан Жевуський так вчинив з молодшою на 40 років дружиною. Одна із них навіть про те, що причиною була нездатність жінки народити графові спадкоємців. Та більш правдоподібно звучить версія невірності Марії. Старожили, хто насправді знав Марисю-Білу Пані розповідали, що та таки мала пристрасть до позашлюбних інтриг, за що і була покарана. Місць, де могла бути замурована графиня, у палаці є кілька. У підвалі, в який ведуть чотири сходини, привид «бачили» найчастіше.

Є тут ще одна загадкова кімната - передпокій, який веде до спальні пана Жевуського. В одній з його стін можна побачити вмурований камін. Збережений ще із XVII століття, витвір дійсно дуже дивний: тут немає ані печі, де можна розпалити вогонь, ані димоходу. На ньому - гравюра голови красивої жiнки, а що знаходиться усередині каміна - досі ніхто не знає.

В замку вже встигли побувати знімальні групи багатьох містичних телевізійних проектів, які в один голос стверджують: тут таки живуть привиди, а палац справді є місцем паранормальної активності.

Олеський замок

Олеський замок, розташований в 74 кілометрах від Львова у смт Олесько, і є найстарішою фортецею в Україні часів Київської Русі. У вигляді оборонної споруди давньоруський замок простояв з XIV по XVI століття. І лише наприкінці XVI століття його зробили придатним для проживання.

Олеський замок відомий тим, що у 1629 році тут народився один з найвизначніших польських королів і полководців Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно легенди, майбутній король народився під час грози, і в той момент, коли повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив сильний грім, стіл розколовся навпіл, після чого одразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною.

У своїй подальшій історії замок багато разів потерпав від руйнацій: декілька пожеж і сильний землетрус 1838 року спричинили руйнування мурів замку. Не менше пошкодили його і самі власники. Після того, як в одній з кімнат знайшли замурований скарб, почалися пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалася підлога.

З 70-х років минулого століття розпочалося активне відновлення Олеського замку, який буквально був відроджений з руїни. Нині це філія Львівської галереї мистецтв, де експонуються зразки декоративного та ужиткового середньовічного мистецтва. Зокрема, у музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV–XVIII ст., український портретний живопис XVI–XVIII ст., європейське малярство XVII–XVIII ст., львівську скульптурну школу XV–XVIII ст., різноманітні європейські інтер'єри, а також унікальну колекцію творів одного з найталановитіших європейських скульпторів ХVIII століття – Йогана Георга Пінзеля. Також у фондах Олеського замку зберігається найбільша колекція дерев’яної скульптури, найширша збірка старого українського портрету з понад 600 полотен, фарфор і порцеляна XVII-XX століття. Серед іншого, тут є вироби найвідоміших фабрик: Севру (Франція), Мейсену (Німеччина) і Веджвуд (Англія). До цікавих експонатів також можна додати креденс Адольфа Гітлера.

Картина Мартіно Альтомонте «Битва під Парканами» з експозиції замку / Фото Євген Кравс

Є тут і стіл, який колись прикрашав Лувр, а пізніше був придбаний одним львів’янином з аукціону короля Франції. На ньому різнокольоровим деревом зображені святі місця. Над головою – світильники XV століття з мисливських будинків. На стінах – шпалери 1560-х років з зображенням епізодів «Одіссеї». У ті часи краща з мануфактур за рік виробляла лише один квадратний метр подібних шпалер.

На території маєтку і нині знаходиться монастир Капуцинів, збудований у 1739 році. Ченці цього ордену були вправними аптекарями, а один з них вважається винахідником рецепту сучасного капучино (звідси й назва напою).

Читайте такожНа вихідні до Львова: про які місця не знає пересічний турист

Олеський замок також наповнений таємницями та легендами, а дехто навіть вірить, що в замку є привиди. За однією версією, тут живе дух чеського монаха Яна Каспера. Колись під час служби в День святого Антонія, Каспер на очах у тисячі прочан нібито стрибнув у колодязь, свідчення про що зафіксовані у літописі замку. І донині душа його блукає коридорами замку і не може знайти вічного спокою.

Не менш цікаві легенди пов'язані з назвою цієї місцини, в обох фігурує дівчина на ім’я Олеся. Перша сповіщає про те, що у останнього оборонця захисної споруди, старости Івашка Прислужича була донька, яка піднімала бойовий дух в рядах олеських захисників і завжди залишалась з ними до кінця. Інша, більш романтична, розповідає про дівчину, яка, тікаючи від татар, омивала сльозами луги й поля. Там, де падали її сльози з’являлися цілющі джерела. До речі, в Олеську є завод мінеральної води з цінними лікувальними властивостями (рекомендується при захворюваннях шлунку, печінки та сечової системи), яка була знайдена в Олеську в 1950 році. Будівництво заводу мінеральної води почалося в 1959 році, а в 1960 - завод почав давати першу продукцію. Обидві легенди сходяться на тому, що мешканці цієї місцевості назвали своє поселення в честь Олесі.

Також замок нерідко використовувався для зйомок фільмів. Зокрема, тут знімалися «Час збирати каміння», «Три мушкетери», «Борис Годунов», «Дике полювання короля Стаха», «Пастух Янко», «Королева Бона», «Овід», «Вогнем і мечем», «Козаки йдуть» тощо.

Золочівський замок

Ще однією з найвизначніших пам'яток культури й оборонної архітектури на теренах Західної України вважається Золочівський замок в 66 кілометрах на схід від Львова. У 1634-1636 роках за проектом невідомого архітектора на пагорбі в заплаві двох річок Золочівки і Млинівки його спорудив шляхтич Речі Посполитої Яків Собєський. У 1686 році, на замовлення його сина – короля Польщі Яна ІІІ Собєського, замок був оновлений і оздоблений творами мистецтва.

Золочівський замок / Фото Євген Кравс

У другій половині XVII столітті замок неодноразово зазнавав козацьких, татарських та турецьких нападів. Тож до 1801 року від багатого спадку замку залишилося зовсім небагато. Серйозних втрат та руйнувань він зазнав і в ХХ столітті: у замку кілька разів змінювались власники, поки він не став власністю держави. Впродовж віків Золочівський замок був і фортецею, і королівською резиденцією, і панською садибою, і навіть в’язницею та навчальним закладом.

Втім, структура замку, що сформувалася протягом XVII століття, збереглася і до наших днів. Зустрічають відвідувачів в’їзні ворота. На замковому дворі розташований Великий палац, де розміщена експозиція інтер'єрів ХVІІ століття та зали історії. Прекрасно зберігся і Китайський палац, який є одним з небагатьох зразків східної архітектури на українських землях. Нині в ньому розташована експозиція Східних культур - мистецтво Японії, Китаю, Індії, Єгипту.

Читайте такожУкраїнське місто з угорською душею

Не менше, ніж замкові споруди, відвідувачів цікавлять і таємничі камені біля входу, вкриті різьбленими тайнописами, які датуються XIV-XV ст. Привезли їх сюди із села Новосілки Золочівського району. За легендою, камені колись належали лицарському ордену тамплієрів (біля Новосілок нібито колись стояв лицарський замок) і мають магічно-містичні властивості. Вважається, якщо покласти палець в отвір в каменю та повернути його до тернового вінка, то виконається бажання матеріального характеру, а якщо до вінка з квітів – романтичне.

Зараз палац займає площу близько 1000 квадратних метрів, а під ним розташовані великі льохи і підземелля. Особлива гордість Золочівського замку – туалети, які в роки його зведення були рідкістю. Мають вони хитру систему зливу: з даху до унітазів було підведено ринву, і нечистоти змивалися стічними водами прямо у вигрібну яму. Це була одна з перших каналізаційних систем. Для прикладу, у замку Версаля було два туалети, а в Золочеві – цілих вісім, шість з яких збереглися до наших днів.

Свірзький замок

У місті Свірж в 45 кілометрах від Львова розташувалася унікальна пам’ятка оборонної архітектури, Свірзький замок, який, завдяки вдалому розміщенню та гармонії архітектурних форм, є одним з найкрасивіших в Україні. Згадки про цей замок трапляються ще в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких.  Щоб оборонити себе від татарських набігів, вони звели замок, оточений ставками, непрохідними болотами і ровами. Але навіть попри на таке вигідне оборонне розташування, його часто брали в облогу та руйнували. Зокрема, козаки Богдана Хмельницького не раз здобували цю твердиню під час визвольної війни 1648–-1654 років, а у 1672 році замок захопили турки. Однак пізніше він все ж успішно вистояв турецьку облогу. До 19 століття замок був родинною резиденцією графів Цетнерів. Саме вони надали замку сучасного вигляду – прямокутника з кутовими вежами, а також заклали парк зі ставками. До речі, на честь одного з представників цієї родини – белзького воєводи Ігнація Цетнера – названий район Цетнерівка у Львові.

Свірзький замок / Фото Євген Кравс

У 1914 році, під час Першої світової війни, замок спалили і від нього залишилися лише стіни. Взагалі, ХХ століття було неспокійним для замку – за дві світові війни замкові споруди то руйнували і спалювали, то знову відновлювали.

Крім того, зі сходу та південного сходу біля замкової гори розташувався прекрасний парк площею близько 3 га з доріжками та алеями загальною протяжністю близько 1 км. Більшість доріжок були посипані гравієм і обсаджені по сторонах декоративними чагарниками. На південь від замку було висаджено фруктовий сад, а від костелу до замку простягнулася живописна алея, прикрашена рядами дерев і квітковими клумбами.

Читайте такожНевідомі міста України: Збараж - феноменальна історична пам’ятка

Ще одним цікавим спорудженням парку був так званий «льодовик», вирубаний у скелі, який, як свідчать наявні архіви, використовувався в літній період як «холодильник» для зберігання льоду та продуктів, які швидко псуються.

Є тут і свої легенди. Нібито у давні часи працювала в замку місцева дівчина, яка закохалася у солдата одного з численних ворожих військ, які мріяли захопити Свірж. І коли військо коханого взяло фортецю в осаду, засліплена коханням дівчина відкрила ворожим солдатам фортечну браму. Однак, захопивши замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. Тож тепер місцеві мешканці лякають туристів розповідями про тінь нещасної, яка блукає фортецею, не знаходячи спокою і, навчена гірким досвідом, закриває всі відчинені двері на своєму шляху.

Старосільський замок

Старосільський замок є одним з найбільших замків України, межі якого займають близько 2 га площі. Замок у Старому Селі, розташованому на відстані 18 кілометрів на південний схід від Львова, будувався у XVI-XVII століттях для захисту південно-східних шляхів до Львова від татар. Перше укріплення у вигляді дерев'яного замку, як вважають дослідники, тут існувало вже в XV столітті. До кінця наступного століття на його місці князі Острозькі збудували більш міцний замок - з цегли і каменю. За старовинною традицією, для міцності в розчин додавали молоко і яйця.

Старосільський замок / Фото wikipedia.org/Yarema Dukh

У 1642 році князь Владислав Домінік Заславський-Острозький облаштував замок у Старому Селі в стилі східно-європейського пізнього ренесансу. Однак у такому вигляді Старосільський замок простояв недовго - в 1648 році його захопили війська під проводом Богдана Хмельницького. Всі замкові укріплення були зруйновані. Втім, Владислав Домінік досить швидко відновив фортецю, і вже через рік на місці руїн виросла могутня цитадель. Старосільський замок мав настільки грізний і неприступний вигляд, що наступного разу - в 1654 році - козаки вже не наважилися штурмувати його. Пішли ні з чим і турки, які навідалися сюди в 1672 році.

На початку XVIII століття Старе Село разом із замком стало власністю польського магната Адама Миколи Сенявського. До цього часу замок вже втратив своє оборонне значення, тож новий власник відреставрував фортецю і переніс сюди збройний арсенал, який до цього зберігався у Львові. Після смерті Сенявського у 1726 році всі ці володіння і багатства успадкувала його єдина дочка Марія Софія. Через п’ять років вона вийшла заміж за князя Августа Олександра Чарторийського, до якого перейшла вся її власність, в тому числі і Старосільський замок. Доля колишнього військового форпосту мало цікавила Чарторийських, і фортеця поступово занепала. На початку ХІХ століття Старосільський замок перейшов до родичів Чарторийських – польських шляхтичів Потоцьких, які володіли ним аж до вересня 1939 року. Останній господар замку - Альфред Потоцький - перетворив колись могутню твердиню... на броварню. Пиво, яке розливалося в стінах цієї фортеці, мало велику популярність, а рецепт його тримався у таємниці. Також у ті часи на території замку святкували сільські весілля та інші свята.

Зараз на двогектарній площі організовуються фестивалі, з'їзди байкерів та інші розважальні події.

Жовківський замок

Історія Жовківського замку, розташованого у місті Жовква на відстані 32 км на північ від Львова, почалася в 1594 році під командуванням польського полководця Станіслава Жолкевського. Саме тоді почали зводити фундамент будівлі, а в 1606 році тут постала оборонна споруда, архітектурний стиль якої являє собою переплетення ренесансу і бароко. Цього ж року за Жовківським замком був створений великий звіринець, де розводили зубрів, оленів та сарн, який існував до кінця XVII століття. У 1610 році замок був заселений і став осередком господарського, політичного і культурного життя його власників та міста загалом, водночас захищаючи від татарських нападів.

Наприкінці XVII століття замок був улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собєського і саме тут він отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем.  А вже під час Північної війни, у грудні 1706 - квітні 1707 року, у Жовківському замку розмістив свою резиденцію російський цар Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа. Протягом XIX-XX століть у замку розміщувалися уряди міста і повіту, гімназія.

За переказами, у Жовківському замку є підземний хід, який веде до гори Гарай. Біля підніжжя гори цей хід має розгалуження в чотирьох напрямках. Найбільше нібито вело до Львова, тут навіть можна було проїхати риссю на коні. Говорили, що у цьому тунелі були і місця для водопою коней. Інше відгалуження вело до Крехівського монастиря, ще одне – до замку, а останнє – до потаємного виходу в лісі на схилі гори.  За іншими розповідями, підземелля були великими пивницями, де зберігали бочки з вином, та які активно використовувались ще на початку ХVІІІ століття, коли Жовквою володів син Яна ІІІ Костянтин, відомий своєю любов’ю до гучних святкувань.

Нині у палаці впадає в очі цікава деталь - латинські вислови, вирізьблені над вікнами другого поверху. Найкраще вони збереглися ззовні, позаду замку. Прочитати їх досить важко навіть латиною, бо час постирав деякі обриси, та й перекласти їх складно, адже цитати не загальновідомі та з підтекстом. Наприклад, над першим від заходу розбитим вікном написано: «Feliciter sapit qui alieno periculo sapit». Дослівно це значить «Щасливо мудріє хто чужою спробою мудріє», однак за змістом він більше схожий на прислів’я «Щасливий той мудрець, що мудрість черпає з чужих помилок».

Загадкові написи на вікнах замку / Фото Софія Каськун

Нещодавно, на фасаді Жовківського замку під час реставрації одного з корпусів віднайшли сонячний годинник. Він датується 80-ми роками XVII століттям і його, ймовірно, спроектував особистий математик короля Речі Посполитої Яна III Собеського, що мав у Жовкві резиденцію. Годинник величиною приблизно 2 м на 1,5 м збережений не повністю. Лівий нижній кут його втрачений ще десь за радянських часів, кажуть історики.

Нині музейники Жовкви підтримують ідею створення тут музею «Королівський винний льох» і, відповідно, розкопки й реставрацію засипаних пивниць

Поморянський замок

Перша згадка про появу замку в Поморянах, що у 94 кілометрах від Львова, відноситься до 1497 року. В ті часи тут стояв дерев’яний замок українських шляхтичів Свинків. Мурований замок замість дерев’яного тут збудували у першій половині XVI століття за наказом подільського воєводи Яна з Сієни. Будівля була збудована у вигляді прямокутної двоповерхової споруди з кутовими вежами і внутрішнім подвір'ям. Завдяки ровам з водою, що оточують мури з трьох сторін, фортеця не раз витримувала затяжні облоги турків і татар.

Поморянський замок / Фото uk.wikipedia.org

У 1620 році Поморяни і довколишні землі придбав батько майбутнього польсь­кого короля Яків Собєський, який укріпив замок. Будівля в Поморянах була ще одним улюб­леним місцем перебування короля Яна III Собєського, який підняв його з руїн після татарських нападів другої половини XVII століття та додатково укріпив його. У 1653 році, коли Поморянам загрожувала татарська орда, оборонці замку врятували поселення: коли вороги наблизилися до замку, вони відкрили шлюзи на греблі,  вода ринула з великою силою і потопила чимало нападників. Деякі з них врятувались втечею, але значна частина потрапила у полон, і пізніше їх поселили в Поморянах і сусідніх селах. Навіть сьогодні тут можна зустріти багатьох їхніх нащадків з типовими східними рисами обличчя.

Читайте такожКазкові баварські замки: секрети комфортної подорожі до Нойшванштайну

Про причину особливої прихильності Яна Собєського до Поморянського замку та його околиць оповідає така легенда-бувальщина: під час полювання у розташованій неподалік Краснопущі власник Поморян Ян Собєський заблукав і потрапив в печеру до пустельника. Монах запропонував гостеві ложе, а сам ліг на землю. Уночі наснився ченцеві сон, що на голові Яна Собєського сяє корона. Вставши зі сну, він промовив своє пророцтво: «Ти будеш королем». «Якщо я буду королем, то дам тобі стільки землі, скільки об'їдеш за один день і одну ніч», - відповів майбутній король. Через два тижні були вибори, в результаті яких Ян Собєський сів на трон і дотримав свого слова. Чернець же на тій землі побудував монастир. За таке пророцтво і особливу благодать цієї землі й любив її польський король.

Нещодавно, архітектори дослідили Поморянський замок і виявили на стінах фрагменти кольорових орнаментів кінця XVI – початку XVII століття. Це друга така знахідка у Центрально-Східній Європі, кажуть науковці.

***

На жаль, багато українських замків та фортець мали важку долю. Тож первісний вигляд багатьох з них до наших часів не дійшов. Але багато чого все ж вдалося врятувати, і це обов’язково слід побачити.

УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter