Історія Сергія Тищенка оголила проблему надтривалих ротацій на фронті через нестачу особового складу.
Український військовий, сержант Сергій Тищенко, провів 472 дні поспіль на передовій, більшість цього часу – у вологому підземному бункері під постійними обстрілами, без доступу до денного світла та свіжого повітря. Про це він розповів уже після повернення додому під Києвом в інтервʼю The New York Times.
"Я сподівався, що це буде місяць, максимум два. Я не очікував, що це триватиме так довго", – зізнався військовий.
За його словами, тривале перебування під землею стало важким психологічним випробуванням. Експерти наголошують: такі ротації шкодять моральному стану військових і можуть призводити до вигорання та зростання проблем з особовим складом.
Полковник у відставці Владислав Селезньов назвав подібні умови "такими, що перевищують людську витривалість".
"Це неприйнятно. Повинні бути планові ротації", – заявив він.
Сергій Тищенко – 46-річний ветеринар, батько п’ятьох дітей, якого мобілізували у лютому 2023 року. Він служив бойовим медиком, а влітку 2024 року був переведений до 30-ї бригади на Донеччині. Тривалість нової ротації йому не повідомили.
Спочатку він очікував стандартні 30–40 днів, однак після атаки на позицію у вересні 2024 року, під час якої загинули його побратими і не прибуло жодного підкріплення, стало зрозуміло – заміни не буде.
Російські війська скидали гранати та банки, начинені вибухівкою, і навіть дісталися до краю траншеї, яка приховувала бункер.
"Ми все сподівалися, сподівалися, і це все тягнулося й тягнулося", – сказав Тищенко. "Зрештою, ми змирилися з тим, що, зрештою, нас можуть вивести лише тоді, коли закінчиться війна, бо не було кому нас замінити".
Із лютого 2025 року через посилення атак російських дронів військові фактично перестали виходити з бункера. Маленьке вікно довелося закрити, щоб уникнути виявлення. Сонця вони не бачили місяцями, орієнтуючись у часі лише за годинниками та календарями в телефонах.
Постачання здійснювалося дронами – вночі скидали воду, консерви та акумулятори. Часом запасів бракувало.
Поки на фронті з’являлися північнокорейські військові, Україна отримувала F-16, змінювалися світові лідери – жодна з цих подій не доходила до бункера. Радіозв’язок передавав лише інформацію про роту, без загальної картини війни.
Надія на евакуацію з’явилася восени, але першу спробу зірвала погода. Лише з другої спроби сержант Тищенко та ще один військовий змогли залишити позицію. Воїн згадує:
"Наші ноги були як вата. Ми ледве йшли, але не зупинялися".
Командир бригади Дмитро Добуш визнав, що ротація була "нетипово довгою", назвавши військового "справжнім патріотом", але додав, що в умовах інтенсивних боїв і нестачі людей такі випадки, на жаль, трапляються.
"На жаль, такі реалії нинішнього етапу війни", - визнав командир.
Коли Тищенко та його побратим нарешті повністю вибралися, перше, що він хотів зробити - помитися та зателефонувати своїй родині. Справжня зустріч відбулася пізніше, у нього вдома.
Як повідомляв УНІАН, українські піхотинці Денис "Барс" і Дмитро "К2" повернулися з позиції в районі міста Костянтинівка на Донеччині, де вони тримали оборону 130 днів поспіль.
Крім того, воїни привезли з собою полоненого окупанта.
А ще раніше президент України Володимир Зеленський нагородив двох відважних бійців, які безперервно перебували на позиції 165 діб. Це солдат Олександр Аліксєєнко і молодший сержант Олександр Тішаєв. Вони отримали від очільника держави відзнаку "Хрест бойових заслуг".