Операція "МоЛоЧКа" та інші ініціативи зі створення "логістичного локдауну" для окупантів набирають обертів. А Кремль знов намагається відтворити блокаду портів України. Хто більш успішний та чому для нас це не "другий 2022-й" - з’ясував УНІАН.
Все частіше ми чуємо термін "блокада" відносно взаємного посилення ударів України та РФ на південних територіях та на морях. Різниця у тому, що Кремль з перших днів повномасштабки у 2022 році намагався наші порти блокувати, а ми розвинули цю спроможність лише у 2026 році і тепер масштабуємо.
Символічно, що це відбувається саме у липні. Адже Міноборони України ще 20 липня 2023 року оголосило про заборону судноплавства Північно-східною частиною Чорного моря та Керч-Єнікальською протокою. Лише на третю річницю ця заборона поступово стає реальністю.
Хоча логістика ворога на Півдні послаблена, говорити про повноцінну морську блокаду Криму не можна, не говорячи вже про російські офіційні порти. Такої думки, зокрема, Максим Паламарчук, експерт Національного інституту стратегічних досліджень та дослідник військово-морських сил.
"У класичному значенні морська блокада - припинення судноплавства шляхом розміщення з'єднання військових кораблів. Про неї оголошують (як США нещодавно про блокаду портів Ірану), - пояснює він у коментарі УНІАН. – У нашому випадку йдеться, скоріше, про вогневий контроль шляху до Криму Азовським морем. Водночас, враховуючи частоту уражень, це, вірогідно, має такий же ефект для поставок як і блокада".
Дослідник військово-морської історії порівнює це з подіями Кримської війни 1853-1856 років та з подіями часів Другої світової. У першому випадку британські кораблі атакували торгові судна, аби порушити постачання російських військ у Криму, що сприяло ізоляції й захопленню Севастополя.
А під час Другої світової війни відбувалася блокада Криму за рахунок переваги у авіації: спочатку у 1941-42 роках німецької, а у 1944-му - вже радянської. І саме ті підходи повітряної блокади найбільше нагадують сьогодення.
"Звісно, і окремі радянські кораблі у 1941-1942 роках, і німецькі та румунські 1944-го діставалися Криму. Проблема була саме у неможливості забезпечити достатній рівень постачань. Це можна до певної міри екстраполювати на сучасну ситуацію - до Криму можна дістатися, а проблема - саме у неможливості постачати достатньо", - вказує експерт.
Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" додає нюансів. Він, передусім, вказує, що є два типи блокад – морська та повітряна. І саме на удари з повітря зараз ставлять обидві сторони, хоча й морські дрони застосовують теж.
Експерт вважає, що про повноцінну блокаду Криму чи Півдня РФ "говорити зарано". Але операція "МоЛоЧКа" Сил безпілотних систем та їхніх колег, які створюють на окупованих територіях "логістичний локдаун", переслідує одразу кілька цілей – і вони масштабні.
"Не Крим тут у фокусі. Ворог наступає на Сході і на Півдні. Є два способи цей наступ зупинити. Перший – знекровлення ворога, шляхом знищення його основної переваги у живій силі (бажано ще до підходу до рубежів), щоб втрати перевищували можливості "мобілізаційної машини", і щоб ворог не мав можливості накопичувати резерви, - розкладає все "по поличках" експерт у розмові з УНІАН. – Але людський ресурс це лише півділа. Другий спосіб – зупинка логістики. Це тил, це матеріально-технічні засоби, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, харчі, вода тощо. І саме цю задачу вирішує операція зі створення "логістичного локдауну" у російських тилах".
Хоч Крим і не у фокусі операції, але з ним стався цікавий "фокус" - це наче півострів, але логістично він дедалі більше виглядає саме як острів. Командувач СБС Роберт "Мадяр" Бровді, до речі, у своїй звичній манері розшифровує назву "МоЛоЧКа" як "Москва Ляже Через Крим", що теж натякає на потужніші плани українців щодо російської логістики, де Крим - лише перша сходинка. Виходячи з попередньої динаміки, піку ця активність досягне восени – якраз під так звані "вибори" у РФ.
Те, що зараз активізується не лише тестування балістики від різних виробників, але й інших засобів ураження, натякає на те, що ця робота буде лише розширюватися, щоб не лише літо, але й осінь та зима стали для РФ "гарячими".
Так, представник командування ЗСУ Андрій Лебеденко днями заявив, що українські компанії готують нові БПЛА літакового типу, які будуть діяти вже не як камікадзе, а як носії озброєнь – це буде дуже нагадувати літаки Другої світової, але у безпілотному форматі. Україна також має вже сім розробників планерів для авіабомб (тобто вітчизняних "КАБів"), у тому числі й з ракетними прискорювачами.
Паралельно Україна задіює нові алгоритми використання наявної авіації, а також очікує на більш сучасні шведські Gripen`и з далекобійними ракетами Meteor, які, гіпотетично, зможуть більш ефективно відганяти російську авіацію від лінії фронту. Зміна алгоритмів вже показує ефективність, бо навіть американці визнавали, що українські F-16 вперше збили російський Су-35. Новина у тому, що "на папері" Су-35 перевершує F-16 чи не по всіх показниках. Але у реальності практика відрізняється від теорії.
І це не кажучи про вже звичні дрони "середньої" та "довгої руки", а також про крилаті ракети "Нептун", "Фламінго" тощо. Так, зараз аудиторія вже до цих назв звикла, хоча ще минулого року кожне використання було як свято. Тепер же це планомірна щоденна робота. Робота, перші "плоди" якої відчули якраз у Криму. Але це лише початок.
Павло Лакійчук фіксує, що мета ударів та операцій останніх місяців на Півдні - це знекровлення всієї російської окупаційної армії, а не ізоляція суто Криму. Просто у Криму це відчули першими, адже на окупованому Півдні є лише дві транспортні артерії: основна (через Керченський міст та паромну переправу, яка є дуже вразливою) та додаткова - "сухопутний коридор" (через Таганрог-Маріуполь-Бердянськ-Мелітополь, яку росіяни вважали "захищеною").
"Ми беремо під вогневий контроль ці маршрути на Півдні. І так просто відбувається, що воно першим ділом впливає на Крим, хоча це не головна мета. Це впливає на характер та інтенсивність бойових дій загалом, - продовжує він. – Хоча поки що цей вплив не такий помітний, але з часом це даватиме кумулятивний ефект. Ми вже бачимо, наприклад, зміни щодо щоденних ударів артилерії. На Півдні перевагу у артилерії противник ще має, але в залпі перевага до нас у 1,6 раза максимум. Тобто снарядів у ворога все менше. Це суто на Півдні вже снаряди "йок" – на Сході поки дещо інша ситуація, але робота триває".
Як каже пан Лакійчук, на Сході зробити повний локдаун логістики проблематично, бо там є щільна мережа доріг. А головними індикаторами ефективності цих спроб є зведення від "Мадяра" по знищених суднах, а також зведення від Генштабу по автотранспорту, "яке дарма недооцінюють".
Експерт радить звертати увагу не лише на танки чи гармати, а саме на кількість знищеного автомобільного транспорту. І втрати ці для ворога зросли з початку року "не на одиничку, а у рази". Це свідчить про успіх ЗСУ у перерізанні російських транспортних артерій на суходолі, а дані від "Мадяра" про знищені судна – про успіхи на морі.
Але не лише військова логістика була у фокусі уваги українських дронарів. РФ отримує фінансування військ за рахунок експорту – передусім нафти, але не тільки. Тому та ж операція "МоЛоЧКа" СБС разом зі "спорідненими" ініціативами СБУ й інших підрозділів, почали знищувати російські танкери, а згодом і суховантажі, що здатні перевозити, зокрема, й сипучі товари (такі як зерно), та навіть буксири, які "тягають" підбиті раніше судна як звичайні баржі.
Відповідно до останнього звіту від 22 липня, СБС вже пошкодили або знищили 196 плавзасобів, з яких 126 - у Азовському морі та 70 – у Чорному. Переважна більшість це танкери класу річка-море, але частка суховантажів зростає. Лише за 22 липня було впольовано 13 суден.
Павло Лакійчук розповідає нам, що реальна кількість пошкоджених суден - трохи менше, ніж зазначено, адже є потреба у добиванні. Але цифри все одно вражають.
"Вже за сотню пошкоджених суден точно перевалило. Плюс палають нафтові термінали. Зокрема на дуже хитрому терміналі у Керченський протоці "Мадяр" вже поставив хрест. На черзі добивання Туапсе, Новоросійську, - додає експерт масштабів "МоЛоЧКи". – Керченський термінал був "хитрий", бо там завантажували малі танкери, які потім у морі перевантажували "борт-у-борт" нафту на великі океанічні танкери. І потім піди доведи, що там російська нафта".
Зі слів Павла Лакійчука, особлива увага СБС прикута до акваторії південніше Керченської протоки. Бо там відбувалася позапортова перевалка вантажів (головним чином нафти) – на 41 та 42 місцях якірної стоянки.
"Туди йшли танкери річка-море з Дону через Азов. Це каботажний флот РФ, чиї кораблі ставали там у черзі, очікуючи на великі океанічні танкери. Не знаю, з яких причин, але раніше ми ці танкери не ганяли. Проте тепер "Мадяр" всю цю історію помножив на нуль – все, нема там більше цієї перевалки. Вже російські прикордонники сказали, що вони закривають навігацію Керченською протокою та Азовським морем. Але віри їм немає – "Птахи Мадяра" там все одно по 10-12 одиничок танкерів щодня знаходять. Вони постійно моніторять ситуацію", - розписує російські хитрощі та протидію їм пан Лакійчук.
Але важливе питання - скільки в них цих танкерів річка-море ще залишилося?
"З радянських часів в них залишалося близько сотні таких танкерів типу Волго-Балт. Все найкраще вони розпродали. А це залишилося таке, пробачте, лайно старе, яке ніхто брати не хотів. Їм до 70 років вже. Вони останнє десятиріччя намагалися будувати потроху нові судна, - уточнює експерт. – Думаю, прибито вже більшість цих танкерів у акваторії. Але Азовське море не закрите. Ще приблизно таке ж "зборище" старих танкерів є на Біломорканалі".
Такі відносно невеликі танкери можуть проходити каналами Волга-Дон та Волга-Балт, і "ті, хто вижив", на думку фахівця, якраз каналами зараз тікають з Азова. Але щойно українські удари зупиняться, вони "звідти знов полізуть на Азов як таргани".
Тобто зроблено вже багато, але фронт робіт в СБСівців на Азові ще чималий, а зона ця потребує постійного контролю.
І ворог зараз, наче в’юн на сковорідці, намагатиметься зробити усе, аби ці успішні операції України зупинити і свій безславний кінець відтермінувати. Не гребуючи жодними методами.
Як українські удари роблять боляче ворогу, так і російські обстріли української портової інфраструктури - нам, але по-іншому. Через атаки кораблі вже відмовляються заходити у наші порти, що загрожує Україні зупинкою морського експорту і, як наслідок, значними фінансовими втратами та економічними проблемами.
Хоча ці операції не можна ототожнювати ні за тактикою, ні за стратегією (особливо зважаючи на те, що росіяни здійснюють спроби влаштувати нам морську блокаду з 2022 року), - ворог вже намагається поставити знак рівності. І напевне спробує використати питання відновлення роботи українських портів як метод шантажу – обіцяючи припинити атаки у разі, якщо ми згорнемо нашу успішну операцію. На що, звісно, Україна піти не може, адже це питання виживання.
На цьому тлі закономірне питання - чи здатен взагалі Кремль відновити блокаду українського Півдня. Експерти вважають, що ні.
Дослідник військово-морських сил Максим Паламарчук каже, що Кремль свої шанси на повну морську блокаду українських портів вже втратив, хоча бити з повітря буде й надалі.
"Блокаду [українських портів] у класичному сенсі кораблями росіяни організувати вже не можуть. Водночас вони намагаються нарощувати удари по портовій інфраструктурі України та цивільним суднам. Наразі, результати виглядають обмеженими, але противник докладає зусиль до нарощування ефективності повітряних і морських безпілотних систем", - каже пан Паламарчук.
Павло Лакійчук, у свою чергу, наголошує, що Кремль робить все, на що здатен, щоб наші порти заблокувати, але навіть так РФ навряд буде спроможна на довгу повноцінну блокаду.
Фахівець уточнює, що спроба морської блокади в росіян провалилася ще 2022-го, але зараз вони намагаються утворити повітряну. Із якою ми теж намагаємось боротися.
"Щоб вони не змогли і з повітря нас заблокувати, постійно наносяться удари по аеродромах у Криму – по Гвардійському, по Новофедорівці, по Бельбеку тощо. Це три головні аеродроми, з яких піднімаються ворожі винищувачі та бомбардувальники, які атакують Одесу ракетами та здійснюють патрулювання над Чорним морем, не входячи у зону дії нашої ППО, - додає фахівець. – Існує ще "шахедна" загроза. Це мис Чауда та пускові майданчики на Півночі Криму. Але ми теж намагаємося їм протидіяти – по них теж наносяться удари".
Про наші методи боротьби з російською "блокадою" говорять і у ЗСУ. Зокрема заступник головнокомандувача ЗСУ Андрій Лебеденко заявив, що Україна розвиває виробництво більш швидких протидронів, які будуть здатні вражати і реактивні російські "Шахеди" та їх аналоги, а через 2-3 місяці Україна отримає навіть власну лазерну зброю.
А саме за 2-3 місяці, за оцінками аграрних експертів, ситуація з експортом українського зерна стане критичною – тобто час у нас є.
Тож можна зробити висновок, що, попри всі удари, досягти повної блокади українських портів Кремлю навряд вдасться. Тим паче, що Україна готувалася до таких загроз ще з 2022 року, вибудовуючи як розгалужену мережу портів та причалів на Дунаї, який хоч і змілів, але нікуди не подівся, так і "сухих портів" для перевалки вантажів (передусім зерна) у вагони західної вузької колії для прямого експорту до іноземних портів.
На відміну від РФ, яка вважала свої транспортні шляхи недоступними для українських ударів і є більш вразливою – Кремль зараз переживає "наш 2022-й", відчуваючи перші реальні економічні шоки від військових дій, а не санкцій.
Росіяни хибно покладалися на українську неспроможність до системних ударів по "корінній" території РФ та власну "аналоговнєтну" ППО, а також на дипломатичний захист іноземних партнерів. Але вони, традиційно, себе переоцінили, а нас – недооцінили.
Тим не менш, довкола цієї історії вже розгортається дипломатична боротьба.
Минулого тижня до Києва завітав, наприклад, очільник МЗС Туреччини Хакан Фідан. Хоча приводом була ратифікація Верховною Радою угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною, головною була його заява, що Анкара "проти розширення конфлікту РФ та України на Чорне море" та пропонує сторонам "мораторій" на удари.
До Києва поспішає й очільник МЗС Азербайджану Байрамов, який нещодавно провів перемовини у Кремлі, де оголосив, що "РФ і Азербайджан нормалізували двосторонні відносини". Ймовірно, після такої теплої зустрічі у Москві, він теж передасть якусь "звістку" від Кремля до Києва.
Це не враховуючи заяв від африканських, азійських та інших проросійських режимів, яких "мобілізує" міністр закордонних справ РФ Лавров для тиску на Україну.
Але Україна вже не та, що 2022 року, коли нас примусили до нерівноправної "зернової угоди". Як і РФ, до речі – але зі знаком "мінус", бо фактично залишилася без діючого флоту.
Дипломатичний тиск буде зростати, проте навряд Київ зупинить операцію "МоЛоЧКа" та роботу над "логістичним локдауном" у РФ, не досягши своєї головної мети – знекровлення російської армії та зупинки російського наступу.
Для досягнення стратегічного переламу у війні потрібно посилювати тиск на Кремль та російську логістику й надалі, а не зупинятися на півдорозі.
Андрій Попов