"Всі штурмові групи росіян на Слов’янсько-Краматорському напрямку йдуть в один кінець - ще ніхто не повертався", - комбат Володимир Демченко

Командир батальйону безпілотних систем "Black Raven" 93 ОМБр "Холодний Яр" Володимир "Дим" Демченко в інтерв’ю УНІАН розповів, яка зараз ситуація на ЛБЗ на Донеччині та чи підуть росіяни на штурм Слов’янська та Краматорська.

Повну відеоверсію цього інтерв'ю дивіться за посиланням.

Слов'янськ і Краматорськ ворог обрав як основний напрямок руху із захоплення цього "фортечного поясу" з півночі. Наскільки відчутним є тиск росіян для вас?

Так, це відчувається. Якщо говорити саме про напрямок смуги відповідальності 93-ї бригади, то в нас тут зосереджено близько восьми полків противника. Вони рухаються, здебільшого, в стик між 93-ою і "Азовом". Але противник нами "фільтрується" - ми його знаходимо і знищуємо.

Приміром, у 102-го мотострілецького полку противника вже закінчуються сили і вони підключають додаткові резерви. Ми спостерігаємо, як вони інші батальйони перекидають з того ж Покровського напрямку.

За вашими спостереженнями, росіяни на цьому напрямку більше рухаються з півночі?

Противник також обходить Костянтинівку (це лівий фланг нашої бригади). Рухається скритно – вдень і вночі, лісосмугами… Десь ми його бачимо, десь – не бачимо. Іноді слухаємо по радіоперехопленнях і його там знищуємо.

Ми в Костянтинівці вже борсаємось дуже довго - там знаходяться як наші війська, так і війська противника. Зараз спостерігаємо, як росіяни обходять з флангу Дружківку. Принаймні, намагається обійти, в тому числі, з подальшою задачею, можливо, на Краматорськ і Слов’янськ з іншого боку, щоб просто взяти тут все в кільце.

В цілому, противник дуже сильно наростив безпілотну складову. Це спостерігається по всьому фронту: і в напрямку Краматорська, і Слов’янська, і Дружківки. Тут працюють дуже багато FPV. У порівнянні з тим, що було півроку тому, то можна множити на три.

Це, на жаль, перекриває всі шляхи логістики для нас. Раніше ми спокійно заїжджали в ту саму Дружківку - підвозили провізію, забезпечення, міняли особовий склад. Зараз все відбувається тільки в пішому порядку. Вся логістика забезпечується за допомогою НРК та логістичних бомберів.

Крім того, росіяни працюють по наших позиціях не лише дронами, а й артилерією.

А як відбувається просування ворога?

Краматорськ, Слов’янськ та й, в принципі, Дружківка – це такі досить крупні населені пункти. "В лоб" їх захопити дуже складно. Майже неможливо. Тому росіяни вибрали тактику просування малими групами. Так вони можуть навіть проходити наші позиції: через поле обходити їх і просто заходити - одна група, потім інша група, інша, інша... Так вони просуваються вглиб і там вже накопичують сили.

В одній лісосмузі може бути 2–3 групи по дві людини. Потім там далі, далі, далі... Потім вони одні групи рухають, інші групи приходять на їхнє місце… І, таким чином, поступово просуваються.

Звісно, ми їх виявляємо. Періодично, знищуємо. Тому десь вони інфільтруються, десь – продовжують рух.

Яка, в такому разі, приблизна швидкість такого руху? Чи може ворог назвати успішним це просування?

Про швидкість дуже складно сказати. Торік восени, коли ми стали в цю смугу, на цьому напрямку активно наступали дві бригади морської піхоти противника. Вони йшли по 30-40 осіб на день, рухалися активно (як має бути в якійсь іншій війні, не в сучасній). Також вони використовували важку броньовану техніку, мотоцикли. Часто застосовували тактику штурмів...

Так вони рухалися в стик з нашою бригадою – через Полтавку в напрямок Софіївки – близько 2-3 місяців. І за цей період ці дві бригади росіян були знищені майже повністю. Ми їх перемелювали, бо ми їх чудово бачили – великі групи видно одразу.

В принципі, зараз швидкість просування противника залежить від наших спроможностей його виявляти і знищувати. У знищенні проблем немає – швиденько підключилися, налетіли, розібрали. Але найбільша проблема – у виявленні. В густих лісосмугах виявляти противника доволі складно. Якщо літати вночі з тепловізором, то вони проти нього використовують антитепловізійні плащі…

Зараз діло йде до зими – це сильні вітри, холод, розвідка вже не буде так ефективно відпрацьовувати. З плюсів тут – що впаде листя.

Загалом, маленькими групами їх складніше виявити, але ми виявляємо. При цьому, варто розуміти: щоб накопичитись і піти на штурм наших позицій, їм треба якомога більше сил. Тому, якщо брати до уваги той обсяг сил, який для цього потрібно, і той факт, що вони збирають ці сили, просочуючись малими групами, то їм треба дуже багато часу.

Простими словами, якщо вони одразу погонять потрібні їм 300 тисяч особового складу, то ці сили будуть швидко знищені. Якщо вони цю кількість розтягнуть на рік, ми будемо знищувати їх протягом року. Але, можливо, у них буде умовний більший успіх у просуванні, ніж якщо йти одразу великою кількістю…

Чи є у росіян взагалі зараз ця опція – змусити тисячі своїх солдат кудись бігти полем? Чи масові штурми вже якась повна утопія?

На цьому напрямку я такого давно не спостерігав. Малоймовірно, що росіяни зможуть такі великі сили взагалі накопичити. Адже їх треба спочатку доставити до району накопичення, потім розосередити на малі групи і цими малими групами рухатись. А це все – логістика.

Ми їм логістику закриваємо, тому що ми і на 40 км від лінії бойового зіткнення, вглиб їх позицій можемо літати. Але найчастіше логістика знищується в плюс-мінус 10-15 км від ЛБЗ – всі автомобілі, квадроцикли, все, що рухається.

Тобто, якщо заводити велику кількість особового складу, то це дуже суттєва, велика колона. Тому її треба поступово завозити малими автівками, десь накопичувати… Повторюсь, в сучасній війні така операція, майже неможлива. Такий рух буде одразу помічений. І буде знищуватись не лише нашими безпілотниками, а й авіацією, й артилерією.

Чи ведете ви підрахунок знищених цілей противника? Умовно, скільки особового складу ворога може покласти ваша бригада?

Все залежить від інтенсивності руху самого противника. Чим активніше він рухається, тим більше знищується його піхоти. Як я вже розповідав, торік, коли наступали російські бригади морської піхоти, на бригаду ми знищували близько тисячі окупантів.

На місяць?

На місяць. І, врахуйте, що це – їхня еліта. Зараз, приблизно, двісті осіб. Але якщо взагалі говорити по цілях, то за місяць батальйоном ми відпрацьовуємо 1500 цілей.

На вашу думку, які шанси у росіян до весни дійти до Слов’янська? Чи вони взагалі будуть туди доходити? Чи, можливо, це буде якась "політична історія" - щоб туди просто добігла якась їх група?

Тут така історія: немає "зеленки" - противника видно дуже добре, він вже не сховається. З іншого боку, нас теж добре видно. Тобто, якщо противник так само нарощує свою безпілотну складову, то для нас це буде велика загроза. Треба буде краще облаштовувати позиції пілотів. Треба буде, можливо, десь відтягувати розрахунки, покращувати ТТХ дронів, щоб вони могли виконувати ті самі задачі… Тут треба підлаштовуватись. І ми, насправді, постійно йдемо цим шляхом. По суті, перед нами постійно стоїть задача на розробки якихось нових засобів для вирішення всіх складних проблем на полі бою. І таким чином ми стримуємо ворога.

Якщо ми раніше літали 10 км FPV - це було нормально, то зараз норма - 30 км. І це вже так само стабільно працює. Або "бомбери" раніше працювали на 8 км, а зараз – 15 км. Тобто, всі виклики, які на полі бою трапляються, ми вивчаємо, підлаштовуємось і стримуємо ворога.

Якщо в нас буде достатньо безпілотних засобів, якщо в нас буде достатньо навчених екіпажів пілотів, якщо в нас буде стійка піхота на передньому краю, то в нас є всі шанси далі тримати ворога на підходах до Слов'янська, Краматорська і решти населених пунктів.

Але засобів…

… завжди не вистачає. Це проблема, яка спостерігається з самого початку створення Сил безпілотних систем. Оптоволоконних дронів не вистачає, Старлінк-льотів, які тільки почали нарощувати свій потенціал, теж. Важких "бомберів" завжди не вистачає - вони дуже швидко втрачаються, збиваються дронами противника. Ми їх відновлюємо, але це певний час на відновлення. Плюс ускладнюється логістика і вже є проблеми з підвозом провізії. І нам тут вже нам треба більше НРК…

Повертаючись до теми наступу росіян на Слов’янсько-Краматорському напрямку, чи бачите ви можливості противника здійснити свій задум?

З досвіду: коли вони підходять до населеного пункту і є задача його захопити, вони спочатку все рівняють КАБами. Вони розуміють, що там сидять пілоти, там наша піхота, командні пункти… Вони починають монотонно рівняти населений пункт під фундамент, щоб все там винищити, і потім вже своєю піхотою туди заходити.

Якщо зараз подивитися на Костянтинівку – немає вже тої Костянтинівки, яку ми пам'ятали раніше. Зараз те саме роблять з Дружківкою. Краматорськ вже такий, як Дружківка пів року тому (все йде до цього).

Тобто, якщо росіяни не можуть (а вони не зможуть) взяти населений пункт в цілому вигляді, вони його рівняють КАБами, артилерією, шахедами, і потім намагаються туди [на руїни] заходити.

І все-таки ваш прогноз: коли може початись (і чи взагалі почнеться чи не почнеться) штурм російськими окупантами Слов'янська та Краматорська?

Складно сказати. Він дійсно може і не початися, насправді. Ми можемо їх тримати на підходах - і все. Тобто, перемагати на підходах до Слов'янська і Краматорська.

Зараз морально-психологічний стан у них дуже пригнічений. Їх штовхають вперед, але ніхто особливо не хоче йти. Тобто мотивація... там немає такої мотивації, що типу "вперед-вперед, все буде добре, ми проходимо".

І, фактично, всі їхні штурмові групи, піхотні групи йдуть в один кінець. Я не пам'ятаю таких випадків, якщо вони вже там десь зайшли, щоб хтось повертався назад. Зазвичай - не повертаються.

Як бійці на ЛБЗ сприймають призначення Головнокомандувачем Збройних сил Михайла Драпатого і те, що він назвав своїми ключовими завданнями посилення ППО і подолання бюрократії в армії?

Ну, про зміни ще рано казати. По-перше, його призначення, фактично, тільки відбулося. По-друге, на мій погляд, сто відсотків, для ЗСУ все буде йти в напрямку покращення.

Це - технологічна війна. Ми використовуємо дрони там, де не можемо використовувати особовий склад. Або, коли у нас не вистачає класичних сил та засобів для проведення наступальних чи оборонних операцій, ми дуже успішно це робимо за допомогою нових технологій.

Рух у напрямку нарощування безпілотної складової для покращення нашої обороноздатності, який він просуває, на мій погляд, правильний. В цьому напрямку мають рухатись всі наші Збройні сили. Маємо знищувати противника за допомогою дронів і на землі, і в повітрі.

Як ви ставитесь до переходу на корпусну систему управління армією та командирів корпусів?

Скажу, що вони дійсно дуже круті воєначальники. Вони побудували дуже великі підрозділи (і я особисто знаю, що такі підрозділи створювати з нуля - дуже складно і важко). У них досить ефективно налаштована сама організація роботи в підрозділах. Тому є певний шанс, що ми всі організуємося і будемо більш згуртовано знищувати противника.

Розкажіть про ваш батальйон. Які найкращі засоби ураження ви використовуєте?

Простіше сказати, на яких засобах ми не літаємо, чим сказати, на чому літаємо. Ми використовуємо дрони разового застосування, крила-камікадзе FPV на радіокеруванні, на оптоволоконному керуванні, на Старлінку.

Така нова технологія дуже успішно себе показала на полі бою. Найбільше уражень, що стосується саме переднього краю, – це бомбери. Ми використовуємо бомбери різних типів: легкі, важкі. Розвідувальні засоби як коптерного типу, так і літакового типу, фотольоти. НРК для забезпечення логістики та евакуації тих же самих НРК і поранених… Безпілотна складова у нас дуже якісно розвинена.

Матеріал створений за підтримки Українського центру безпеки та співпраці

УНІАН в Google News