Washington Post: Росія не така вже й глобальна сила, якою їй хотілося б здаватись

 Яке становище Росії на початку чергового шестирічного терміну Володимира Путіна на посаді президента? Аналітики вже давно намагаються визначити, що ж відбувалося з країною з 1999 року, коли він прийшов до влади: вона на підйомі, занепадає чи в стані стагнації?

Про це на сторінках Washington Post пишуть директор російського проекту в Центрі міжнародних відносин і науки Белфера Гарвардської школи Кеннеді Саймон Сараджян і директор консалтингової фірми Control Risks Набі Абдулаєв. Вони зауважують, що одні дослідники вважають, що путінська Росія прямує до краху, а інші ж наполягають, що країна поступається лише США.

В таборі тих, хто констатує занепад РФ, опинилися Стівен Коткін з Прінстонського університету, Дуг Бендоу з Інституту Като, гарвардські професори Джо Ней і Стівен Волт. Спецпроект вашингтонського Фонду Джеймстауна видав цілу книгу на 200 сторінок із заголовком «Росія в занепаді». Є й такі аналітики, які стверджують, що Росія у 21-му столітті рухається в напрямку колапсу чи мук агонії.

У цей час, Чін-Лунь Чан з тайванського Університету Фо Гуан переконаний, що після Холодної війни Росія лишилася країною “номер два” після США.  В стратегії США з національної безпеки ж, яка була оприлюднена минулої осені, вказано, що Москва кидає виклик Америці і повернулася до “змагання великих сил”. Ендрю Кучінс з Джорджтаунського університету вважає, що Росія водночас і занепадає, і зміцнюється.

Читайте такожРосія колись вважала себе Європою, але все змінилося - WP

Автори статті зауважують, що вся справа в тому, як вимірювати силу держав. У своєму дослідженні вони запропонували проаналізувати широкий спектр даних, зокрема щодо економічних результатів, енергетичного споживання, кількості населення, тривалості життя, військових бюджетів, ефективності врядування і навіть кількості патентів. При цьому, всі ці показники Росії порівнювали зі світовими в цілому, а також кількох груп країн: БРІКС, п’ятьма найбільшими економіками Заходу, всіма пострадянськими країнами окрім Балтії, а також з групою виробників нафти.

Щоб кількісно оцінити результати, автори статті використали три існуючі моделі вимірювання сили країн, а також розробили четверту експериментальну модель.

Отож, за першою моделлю оцінювалася лише одна змінна – рівень зростання ВВП Росії, світу і схожих країн за купівельною спроможністю. Таким чином автори дійшли висновку, що з 1999 року Росія зростала швидше, ніж світ загалом і п’ять західних суперників. Однак, вона у показнику зростання відставала від Китаю і Індії. За цією оцінкою Китай як міжнародна сила став лідером, обігнавши в 2016 році США.

Згідно з другою моделлю, оцінювалися кількість населення, території, ВВП, а також військові можливості. В результаті, показники Росії теж зростали швидше, ніж у всього світу, але Китай вийшов переможцем.

Читайте такожГлобалізація допомагає Росії і Китаю поширювати корупцію у світі - Financial Times

Третя модель передбачала оцінку населення країни, окремо кількості міських і сільських жителів, споживання енергії, військові витрати і виробництво з доданою вартістю. Тут зростання Росії виявилося швидшим, ніж у країн Заходу, але меншим, ніж  у світу в цілому.

Четверта модель заміру сили країн враховувала національні ресурси, такі як територія, населення, економічний вплив: військові можливості і технологічна розвиненість, а також здатність країни використовувати свої ресурси. За цими показниками Росія була значно слабшою, ніж Китай, Індія і США в абсолютних цифрах. За такою моделлю оцінки, США перевершують навіть Китай.

У підсумку автори зазначають, що розмови про занепад Росії не виправдані, оскільки на початку 21-го століття її показники зростали. Однак, всі моделі оцінки показали, що вона значно слабша, ніж США. Більше того, вона відстала від Китаю і Індії в абсолютних оцінках сили. Автори зауважують, що агресивна поведінка Кремля останніх років може бути пояснена тим, що російське зростання і розвиток у певних сферах відбувалися швидше, ніж у Заходу. І саме тому він міг вирішити розвернутися в бік Пекіна, темпи зростання впливовості якого в усіх оцінках перевершують російські. Не виключено, що саме цей фактор змусив Москву почуватися більш самовпевнено. Тому вона розв’язала війни проти Грузії і України, коли вони захотіли приєднатися до Заходу.