ЦРУ чи якісь таємні сили тут зовсім ні до чого, і, як свідчить історія, "експорт революцій" завжди був провальною ідеєю.
Кілька тижнів поспіль громадяни Королівства Таїланд протестували проти авторитарного правління свого монарха. Уряд оголосив надзвичайний стан, заборонив демонстрації й арештував лідерів руху. Але попри все це, люди все одно виходили на вулиці. Вони кажуть, що використали тактику, запозичену в демократичного руху Гонконгу, гаслом якого було: "Будь, як вода!".
І це, як пише Die Zeit, цитата. Ці слова належать майстру бойових мистецтв Брюсу Лі, який зростав у Гонконгу.
"Будь аморфним, мов вода. Вона може текти, а може й нищити. Тож будь водою, друже мій", - говорив Лі.
Читайте такожNew York Times: Доля Лукашенка залежить від Москви, терпіння якої вже на межі
Як так сталося, що масові рухи настільки схожі? Чому вони висувають схожі вимоги? Вони вчиться один в одного чи за ними хтось стоїть? Інколи учасників різних протестів виводить на вулиці одна і та ж проблема. Наприклад, 50 років тому війна у В'єтнамі дала поштовх обуренню по всьому світі. Або ж нещодавно смерть афро-американця Джоджа Флойда стала причиною масових протестів не лише в США.
Але навіть без спільної причини, масові рухи часто відбуваються хвилями, ніби вони координують свої дії. Одним з прикладів може послужити Арабська весна, яка охопила Сирію, Ємен й багато інших країн в 2011 році. Або ж революції в Україні, Грузії й Киргизстані на п'ять років раніше.
Можна подивитися й на більш ранні періоди, щоб помітити цей феномен. Наприклад, на протести в країнах Східного блоку 30 років тому, молодіжні протести в 1960-х і хвилі деколонізації після 1945 року. Навіть ще раніше. Жовтневий переворот в Російській імперії 1917 року надихнув рухи по всьому світі: в Німеччині, Угорщині, Іспанії, в Китаї, Аргентині й навіть на Кубі.
На 70 років раніше імпульс Французької революції 1848 року поширився на Австрію, Німеччину, Італію й Угорщину. Він дійшов аж до Бразилії. Більше того, Французька революція 1830 року дала поштовх Весні націй. Бельгійці повстали проти голландців. Поляки виступили проти Російської імперії. Звісно, революції в США і Франції впливали на Європу. Але їхній імпульс був відчутний також в Мексиці, Перу й Аргентині.
Читайте такожAmerican Interest про реформи: Чому у Чехії й країн Балтії все вийшло, а в України і Білорусі ні
"Те, що можуть зробити тунісці, ми могли зробити вже давно", - говорили в Алжирі в 2011 році.
Інколи революціонери напряму вчаться один в одного, як це відбулося з "тактикою води". Борці за свободу Бангладеш, які виступили проти британського колоніального режиму в Індії в 1930-х, копіювали опір Ірландії проти окупаційних сил Великої Британії. З іншого боку, революціонери, які їздили в інші країни з метою поділитися досвідом, могли зіштовхнутися з проблемами через національні особливості. Наприклад, аргентинський марксист Ернесто Че Гевара зазнав поразки в Конго і Болівії в 1960-х, коли спробував втілити там партизанську стратегію. Хоча вона добре спрацювала на Кубі.
Простий експорт революції ніколи не працював. Після "Жовтневого перевороту" більшовики заснували міжнародний рух, метою якого було повторити російський сценарій в інших країнах. Основною ідеєю "Комуністичного інтернаціоналу" було те, що СРСР не міг існувати сам. Тому потрібні були революції й в інших країнах. Особливо в Німеччині. Насправді, підґрунтя для цього справді було. І в Німеччині відбувалися голодні бунти. Заворушення, організовані "Комуністичним інтернаціоналом" і Компартією Німеччини призвели до атак на відділення поліції Гамбургу в 1923 році. Але все ж рух провалився.
Читайте такожThe Atlantic: Захід повинен підтримати протести в Білорусі так, щоб їм не нашкодити
Також часто насильства немає. До нього вдаються лише в дуже крайньому випадку. Символами стають якісь абсолютно нешкідливі об'єкти: квіти, білі стрічки чи парасольки. Також, як, наприклад, в Білорусі нещодавно, з'являються певні низинні організації: комітети міського району чи житлового будинку. Або ж протестний рух запускає власне ЗМІ, яке стає пропагандистським і організаційним інструментом. Колись цю роль відігравали листівки селянських рухів у Німеччині й "самвидав" у СРСР. А зараз такі власні ЗМІ створюються у Facebook і Telegram. І учасники протестів у Білорусі й Таїланді ними користуються.
Читайте такожWashington Post: Повторити Майдан, як в Україні, стало важко
Масові протести можуть привести до встановлення конституційної держави чи нової диктатури. Але кожного разу вони починаються для того, щоб покінчити з репресіями і здобути свободу, справедливість, а отже і певну демократизацію. Це основа самого ДНК таких рухів. І саме це головна причина всіх схожих рис і "паралельних відкриттів", які роблять люди на вулицях.