Валерій Пацкан: «Якщо треба буде йти воювати, я готовий. Але в тому разі, якщо Вілкул і Шуфрич підуть попереду»

Народний депутат від Блоку Петра Порошенка Валерій Пацкан розповів УНІАН про популізм у новому парламенті, перемоги і помилки української влади і про те, що допоможе перемогти у конфлікті з Росією.

У позачергово обраної Верховної Ради було 100 днів для «розкачки», щоб розпочати реформи, необхідні країні. Чи вдалося новообраному парламенту зробити успішні кроки у цьому напрямку, чи змінились підходи у прийнятті рішень – або парламентська трибуна лишається місцем для популізму – і чи готові народні обранці іти захищати країну на фронті, як полюбляють про це говорити, - УНІАН запитав у народного депутата від Блоку Петра Порошенка Валерія Пацкана.

3 лютого, день відкриття другої сесії Верховної Ради восьмого скликання, - рівно 100 днів з обрання цього складу парламенту. Чим цей депутатський корпус відрізняється від своїх попередників, чи дійсно відбулося його оновлення?

Цей парламент принципово інший: змінився склад, методи роботи, хоча якість багато у чому кульгає. Кажучи правду, я мав більше надій на цю Верховну Раду. Сподівався, що депутати будуть плідно працювати в комітетах над законопроектами, а не використовувати парламентську роботу для самореклами…

І, тим не менш, ми далі говоримо про закони, які ніколи не будуть ухвалені. Наприклад, закон про мобілізацію депутатів. Для чого такі ініціативи? Може, депутати справді хочуть на війну?

Так, це популізм. Якщо всіх відправимо на фронт, то хто прийматиме важливі рішення? Якби не парламент, ми би не прийняли ті рішення, які допомогли усунути режим Януковича в законний спосіб. Хоча, якщо треба буде йти воювати, я готовий. Але в тому разі, якщо Вілкул і Шуфрич підуть попереду. Інакше – вони стрілятимуть у спину. 

Доречі, майже рік в країні війна, весь цей час Україна вимагає від світу визнати Росію агресором, а сама спромоглась зробити це лише на третій день після обстрілу мирного Маріуполя. Але чому депутати не розглядали питання воєнного стану? Взагалі, були дискусії з цього приводу?

Воєнний стан вводиться Указом президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою протягом двох днів з моменту звернення голови держави. Такого Указу не було, тому ми не вели розмови про воєнний стан. Але, скажу відверто, я не є прихильником такого рішення.

Ми поки не можемо виконати навіть основні вимоги МВФ, а якщо ухвалимо рішення про введення воєнного стану, то, з великою вірогідністю, перестанемо отримувати гроші від цієї та інших фінансових інституцій. Європейці дають нам кошти, а реформи в нас  відбуваються не так швидко, як це потрібно. У них і так вичерпується кредит довіри...

globallookpress.com

Цілком закономірно, що ЄС, допомагаючи зі свого боку, хоче бачити хоч якісь кроки і з боку України. Як представник влади поясніть, у чому проблема? Чому немає очікуваних реформ?

На жаль, у нас дуже довго проходить процес люстрації, який поки що не завершився. Багато людей, які навіть при уряді Януковича працювали чесно – потрапили під люстрацію, а аферисти – досі залишаються в системі державної влади, намагаючись різними способами обійти процес очищення влади… Є також багато інших системних проблем, які не можливо вирішити швидко...

Певний час можна було скидати вину на попередників, війну, але зараз, сьогодні, завтра, чому нічого не відбувається?

Так, наша бездіяльність є злочинною за тих умов, в яких опинилась Україна. Якщо так піде і далі, то «регіонали», які пригноблювали країну, давали команду стріляти на Майдані та розганяти студентів, отримають шанс реабілітуватися на виборах. Судова реформа у нас здійснюється з великими складнощами, з корупцією ми боремося не поспішаючи, люстрація у нас теж проходить погано…

То, виходить, весь цей рік нічого не змінив? Всі ці труднощі, через які проходить Україна (починаючи від Майдану і анексії Криму до війни на сході), марні?

Я б не був таким категоричним. Все ж, попри наявні недоліки, маємо і позитивні зрушення. Ми провели в уряд реформаторів,  людей, які є рішучими у своєму прагненні змінити життя на краще. Зараз відбувається процес зміни у системі роботи всього державного апарату. Нарешті, починаємо приймати закони, які спрямовані на боротьбу з корупцією, як, приміром, законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції», та багато інших.

Чекайте, з одного боку ви кажете, що мало, що робиться і, водночас, зауважуєте про людей у владі, які прагнуть змін. Давайте розберемось, хто заважає чиновникам, депутатам, прокурорам, слідчим, суддям працювати краще?

Після обрання до Верховної Ради ми підписали коаліційну угоду. Все. Зараз маємо її послідовно виконувати. Саме на основі цієї коаліційної угоди повинні розроблятися законопроекти, які матимуть наслідком кардинальні зміни в різних сферах. Наприклад, одним із таких законопроектів є проект закону «Про документи України, що посвідчують особу та дають право виїзду за кордон», прийняття якого сприятиме виконанню плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України…

REUTERS

Але чи змінилась внутрішня система роботи парламенту у порівнянні із попереднім скликанням? Маю на увазі, чи все ще надходять телефонні вказівки «згори» як голосувати, за що саме, коли і на які кнопки тиснути? Чи такого вже немає?

Мені такі вказівки не надходять. У випадку, якщо є якісь зауваження, то їх варто предметно обговорювати. Якщо в уряді з чимось не справляються, значить, варто думати, як це змінити. Кожен є відповідальним за свій напрям роботи.

Взагалі, для мене зараз головне – змінити якість роботи Верховної Ради. Оскільки попередня влада свідомо вбивала парламентаризм, рівень довіри до цього державного інституту впав до надзвичайно низького рівня. Нам треба буде дуже багато працювати, щоб це виправити. І, попри певні помилки, ми намагаємось це робити. Приміром, у нас під час засідання фракції – максимальна відкритість. Для прикладу, покажу як ми обговорюємо кожне питання в межах фракції. В месенджері «Вайбер» є окрема група (демонструє телефонну переписку – авт.), і в ній ми, депутати політичної сили «Блоку Петра Порошенка», озвучуємо свою думку навіть тоді, коли зібратись не можемо.

У нас ніхто, як то кажуть, не намагається через коліно переламати фракцію, тому на зустрічах членів фракції з президентом також відбувається конструктивна дискусія, під час якої Петро Олексійович намагається чітко роз’яснити свою позицію з тих чи інших питань, залучаючи при цьому профільних фахівців.

Українці обрали цей парламент і цього президента, і тепер, справедливо, чекають від обранців кроків вперед. Однак ви самі визнаєте, що ці кроки здійснюються дуже повільно.

Тому я тут і критикую, і кажу про позитивні аспекти. Я можу з впевненістю сказати, що зараз у багатьох є бажання працювати наполегливо, щоб в нашій країні відбулися відчутні зміни на краще.

Кабінету міністрів, наприклад, варто дати час, щоб вони довели свою ефективність. З іншого боку – певні недоліки можна виправляти вже зараз. Наприклад, я був проти того, щоб заступників міністрів призначали за політичними квотами. Це маячня. Прийшов новий міністр, він приводить свою команду. Це – єдиний варіант, який дозволить уникнути політичного протистояння, корупції і дискусій на кшталт «міністр ваш – команда має бути  наша».

Через такі хиби сьогодні вже ходять чутки про можливу швидку відставку деяких чиновників в уряді…

Підписи збираються… Але тут варто розуміти, хто прийде на місце тих, кого хочуть звільнити.

Якщо говорили загалом про призначення, ви бачите зміни в підходах? Наприклад, поява в уряді іноземців...

Давайте розділимо призначення українців та іноземців. Я є членом Комісії при президентові України з питань громадянства. Під час розгляду питання про призначення на відповідальні посади ми керуємося тим, що нам потрібні люди, які можуть здійснити реальні реформи в державній системі. Це мають бути високопрофесійні фахівці, які довели, що вміють працювати на результат, незалежно від того, в якій країні вони працювали раніше.

З іншого боку,  ми не можемо призначити іноземців на всі щаблі виконавчої влади. Має бути фаховий підхід із залученням, утому числі, й українських професіоналів. Тому що іноді, коли, в черговий раз, мова йде про призначення іноземців, в мене мимоволі виникає питання: а хіба ж у нас немає достойних фахівців?

Хочете сказати, що це була “показуха”?

Ні. Просто, ми багатьом відмовляємо. Приміром, під час розгляду виявилось, що одна особа з Грузії була оголошена в розшук Інтерполом. Ні я, ні мої колеги не поставили свої підписи, аби рекомендувати цю людину. Тому відбір насправді жорсткий. Мають бути довідки від відповідних служб. Бо я ставлю свій підпис і завтра буду за цей підпис нести персональну відповідальність…

REUTERS

Давайте повернемось до сумних реалій, які переживає країна через війну. Ви зауважили, що треба боротися на всіх фронтах: на Сході, на економічному фронті, на міжнародному. Де, на вашу думку, найбільші проблеми зараз?

Як на мене, зараз найбільша наша проблема – це безпека в інформаційному просторі. Ми не маємо відчутних успіхів на сході, бо, до цього часу, не зуміли забезпечити інформаційну безпеку. В цьому відношенні потрібно ще дуже багато зробити. І саме з цією метою було створено Міністерство інформації.

Щодо стану Збройних Сил України, то хоч із матеріальним постачанням ми зуміли забезпечити більш-менш ефективну роботу, проте, як показує досвід, з командним складом поки що є проблеми.

Загалом, тільки об`єднаними зусиллями, разом із світовою спільнотою, ми можемо вжити ефективні контрзаходи щодо країни-агресора. При цьому, ми повинні показати нашим іноземним партнерам, що можемо й самі діяти відповідально і ефективно.

Це звучить досить смішно, бо ми самі досі не визнавали ЛНР і ДНР терористичними організаціями. Законопроект, який нещодавно прийняв парламент, лише дає право назвати їх терористами, але ще не називає?

Ми прийняли в першому читані проект закону, яким чітко регламентовано процедуру визнання певної організації терористичною. Це рішення хоч і запізніле, але дуже необхідне. Оскільки, після визнання так званих «ЛНР» і «ДНР» терористичними, наші іноземні партнери зможуть розпочати таку ж процедуру на рівні ЄС.

У цьому відношенні я б хотів звернути увагу на ще одну обставину, яку ми обговорювали на фракції. Наші активісти передали нам декілька тисяч прізвищ людей, які є сепаратистами. Треба щоб Україна та різні міжнародні організації визнали їх терористами на індивідуальному рівні. А вже потім заборонили їм та їхнім родинам вільно пересуватися Європою, використовувати рахунки, тощо.

І все ж. Зараз – період загострення ситуації на Сході. Під Дебальцеве ситуація досить складна…

Щодо ситуації навколо Дебальцево, то зараз вже можемо сказати, що наші воїни успішно відбили шалену атаку терористів. Агресорам не вдалося створити так званий «Дебальцевський котел». При цьому, терористи зазнали дуже суттєвих втрат як в живій силі, так і в техніці. Це є свідченням того, що наша армія на цьому етапі почала діяти вже набагато більш ефективно, злагоджено і професійно.

А що взагалі може зупинити зараз Росію – міжнародна спільнота, підготовлена українська армія, конфлікт довкола Путіна?

Росія зазнала значних економічних втрат від дій міжнародної спільноти. Створювати видимість благополуччя Путіну поки що дозволяють значні резерви валюти, які були накопичені від продажу енергоносіїв. Цих коштів, за оцінками експертів, вистачить до кінця цього року.

Однак, якщо Росія буде відключена від міжнародної міжбанківської системи здійснення платежів SWIFT, то економічна ситуація в РФ погіршиться радикально. Тому, лише міжнародний тиск і складна внутрішня ситуація в самій Росії можуть зіграти на нашу користь.

REUTERS

Але ж Кремль не дуже зважає на міжнародний тиск. Подивіться рішення ПАСЄ щодо Надії Савченко. Воно ніяк не вплинуло на Росію…

Не варто було чекати, що Росія відреагує на наші численні звернення позитивно. Тут потрібен системний, потужний тиск у вигляді економічних і політичних санкції. Разом з тим, ми не маємо забувати про всіх інших наших громадян, які потрапили в полон до країни-агресора. Можу зазначити, що ми робимо все можливе, щоб повернути наших співгромадян цілими й здоровими.

Втім, поки що Україна втрачає найкращих... Зараз не прийнято критикувати мобілізацію, але її є за що критикувати, вона ж проходить з усіма недоліками попередніх. На схід знову йдуть 20-річні хлопці, абсолютно не навчені, неозброєні та не пристосовані, більше того, є відсоток тих, хто не хоче воювати…

Я не один раз підіймав питання мобілізації… Тут погоджусь – вона проходить багато в чому нелогічно. Ми повинні мобілізовувати, в першу чергу, тих, хто має значний досвід служби в армії, в інших силових структурах. В Україні є понад 800 тисяч громадян, які мають досвід і навички володіння зброєю, працівники органів внутрішніх справ, митної служби, податкової… 

Потрібно мобілізовувати також тих, хто брав участь у локальних війнах у складі миротворчих місій в Іраку, Афганістані, Югославії, Африці за останні 23 роки. А таких у нас - понад 40 тисяч. Переконаний, у нас достатньо людей, що знають, як воювати. Потрібно лише належним чином організувати роботу із мобілізації цих людей.

Автор: Ольга Каретнікова-Котягіна

УНІАН в Google News