day.kiev.ua

Вони загинули за нас

Серія матеріалів про українських військових, чиї життя обірвалися у боях із терористами на сході України.

day.kiev.ua

2 травня поблизу Слов’янська Донецької області під час нападу терористів загинули двоє військових Житомирської 95-ї окремої аеромобільної бригади. Їм було 20 і 28 років, пише газета День. Це сталося  на мосту через річку Сухий Торець на південній околиці міста Слов’янська, де колону українських військових було заблоковано цивільними особами та бойовиками. Під час проведення мирних переговорів з-за спин жінок і дітей терористи відкрили вогонь по наших військових. Загинуло двоє військовослужбовців Житомирської 95-ї аеромобільної бригади — старший солдат запасу 28-річний Сергій Панасюк із Коростишева і солдат військової служби за контрактом  20-річний Петро Коваленко із села Рахнівка, що на Вінниччині. Сергій Панасюк загинув від кулі снайпера, що поцілила десантникові в шию, а Петро Коваленко — від гранати «ВОГ» із підствольного гранатомета, що вибухнула в нього під ногами.  Це — дві історії про героїв, чиї життя обірвала справжня війна...

Іменем рядового із села Рахнівка назвуть вулицю, рідну школу і представлять на Героя України

У понеділок, 5 травня, вся Рахнівка, що під Гайсином на Вінниччині, виявилась у жалобі й від мала до велика плакала за своїм Петьою... 2 травня на окраїні Слов’янська від рук терористів обірвалось його молоде життя, коли під час нападу загинули двоє десантників Житомирської 95-ї аеромобільної бригади. Сергію Панасюку із Житомирщини з-за живого щита із жінок та дітей російський снайпер поцілив у шию. А односельчанин великого поета Василя Стуса — Петро Коваленко своїм тілом закрив від вибуху ворожої гранати своїх друзів по службі... Від смертельних осколків Петра цього разу не врятував навіть його «щасливий» бронежилет, в якому тиждень тому застрягла куля сепаратиста. Рядовому — контрактнику із Гайсинщини — було всього 20...

— Петя все дитинство мріяв про армію, про подвиги і справжню чоловічу роботу, — розповів під час прощання однокласник Дмитро Савченко. — І ось його мрія збулась — він став десантником елітної частини! Йому заздрили всі хлопці, а дівчата заглядались як на завидного жениха... Ми весь час листувалися через «ВКонтакте», і буквально за тиждень до... Петя написав на своїй сторінці: «Пацани, мене врятував «бронік»... Ви не повірите, але в ньому застрягла справжня куля. Як все скінчиться — приїду, привезу цю кулю...» Ще за три години до загибелі він був у мережі, передавав привіти... Але приїхати йому не судилося. Третього числа подзвонили батькам із воєнкомату і коротко сказали: Петю вбили.

ЗА ТИЖДЕНЬ ДО ЗАГИБЕЛІ 20-РІЧНИЙ ПЕТРО КОВАЛЕНКО НАПИСАВ НА СВОЇЙ СТОРІНЦІ У СОЦМЕРЕЖІ «ВКОНТАКТЕ»: «ПАЦАНИ, МЕНЕ ВРЯТУВАВ «БРОНІК»... ВИ НЕ ПОВІРИТЕ, АЛЕ В НЬОМУ ЗАСТРЯГЛА СПРАВЖНЯ КУЛЯ. ЯК ВСЕ СКІНЧИТЬСЯ, — ПРИЇДУ, ПРИВЕЗУ ЦЮ КУЛЮ...» / ФОТО ІЗ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

Про трагічні події вечора 2 травня, коли одночасно на блокпосту під Слов’янськом загинули двоє десантників, розповів майор 95-ї аеромобільної бригади:

— Це був страшний вечір для всіх нас, коли ми прямо на очах втратили рядового Коваленка із Вінниччини та військовозобов’язаного Панасюка із Коростишева на Житомирщині, — зазначив представник військової частини Ілля Хоменко. — Все це сталось о 22.15, коли колону нашого першого батальйону із самого ранку до пізнього вечора блокували на мосту на північній околиці Слов’янська. Нас не пускали здебільшого жінки з іконами й дітьми... Давити їх чи стріляти в мирний «живий щит» наказу ніхто віддати не міг! І тут під прикриттям людей та першої темряви на нас напали! Бойовики стріляли з-за людей і кулею снайпера пострілом у шию було вбито старшого солдата Панасюка. Наш Петро загинув від гранати «ВОГ» із підствольного гранатомета, яка вибухнула в нього під ногами. Всю ударну силу та численні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом товаришів. Ці сім хлопців завдяки йому залишилися живими — отримали легкі поранення й контузії. Врятувати Петра ми вже не могли... Тіла з місця загибелі були доставлені до Харкова, а звідти автобусом авіаційного університету опівночі рядового Коваленка ми привезли додому. Мені сьогодні дуже тяжко дивитися в очі його рідним, бо повернути сина матері Тетяні й батькові Миколі, брата сестрі Христині уже ніхто не зможе... Петро загинув як герой.

Після годинного відспівування в сільському храмі святого Іоанна Богослова, на якому були присутні лише близькі рідні, генерал генштабу та однополчани, сумна жалобна процесія свого Героя несла на руках через всю Рахнівку. Ховали рядового Коваленка на центральній алеї місцевого цвинтаря поряд із найвідомішими уродженцями села.

— Цього весняного дня, коли все цвіте, милує око, співають пташки, ми проводжаємо в останню путь нашого героя, нашого воїна Петра, — не стримуючи сліз, звернулася до односельчан класний керівник Петра Коваленка. — Спочивай з миром, наш сину, брате, учню, щирий патріот і захисник! Ти загинув за всіх нас та Україну! Тебе забрала проклята куля в нікому не потрібній війні. (...) Не можу не згадати його випускного вальсу. Наші хлопці з дівчатами танцювали так, що очей було не відвести... Минуло всього три роки від того травневого вальсу, і ось ми стоїмо заплакані біля труни нашого сина й учня. Ми гордимось тобою, для нас і всієї країни — ти Герой! Невимовний біль та сум оповив усе наше село, Гайсинщину та Вінницький край! Нехай земля тобі буде пухом!

Петя, Петя... Я знала! Чого ж ти не сказав, що вас там повбивають... — заходилася плачем мама. А батько на прощання цілував сину побите осколками чоло, руки та ноги: «Золотий мій хлопчику! Ти ж обіцяв прийти з війни. А тебе привезли друзі в труні... Як же без тебе нам жити!

Після хвилини мовчання рядового Петра Миколайовича Коваленка під звуки Гімну України та прощальний залп з автоматів похоронили на центральній алеї сільського цвинтаря Рахнівки. Сільський голова села пообіцяв людям, що рідну вулицю та школу Петра буде названо іменем Героя. Цієї середи сесія обласної ради вирішить питання матеріальної допомоги родині загиблого солдата. А генерал-майор Микола Попільський заявив, що рядового Коваленка із Вінниччини як учасника бойових дій буде представлено Міністерством оборони посмертно до державної нагороди Герой України разом із Сергієм Панасюком із Коростишева.

Вічна пам’ять Героям...

Роман КОВАЛЬСЬКИЙ, Вінниця — Рахнівка

«Він був одним із перших, хто прийшов до військкомату...»

Коростишевець Сергій Панасюк загинув за кожного з нас

Йому б ще жити й жити, однак ворожа куля  сепаратиста обірвала життя хлопця. Провести в останню путь загиблого під Слов’янськом земляка Сергія Панасюка прийшли сотні жителів Коростишева. Для них усіх він герой, який поклав своє молоде життя за незалежність України. Проводжали  десантника, старшого солдата запасу Сергія Панасюка з усіма військовими почестями і поховали на місцевому кладовищі на Алеї слави — там, де ховають почесних громадян міста.

СЕРГІЙ ПАНАСЮК — ДЕСАНТНИК, СТАРШИЙ СОЛДАТ ЗАПАСУ. ЗАГИНУВ ВІД КУЛІ СЕПАРАТИСТА 2 ТРАВНЯ 2014 РОКУ / ФОТО ІЗ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

28-річний Сергій назавжди залишиться у пам’яті своїх земляків, друзів, родичів щирою, порядною людиною, завжди готовою прийти на допомогу іншим,  розповідає його сестра Лілія Іванівна Панасюк. Він ще не встиг створити власну сім’ю, жив із сестрою у батьківському будинку. Батьки померли вже давно, тож найближчими для хлопця людьми були три старші сестри. Лілія Іванівна розповідає, що Сергій, закінчивши місцевий агроліцей, прагнув швидше піти на службу в армію. Навіть сесію в ліцеї здав раніше, аби потрапити у весняний призов. Відслуживши, працював у різних місцях, останнім часом — на місцевому каменеобробному підприємстві. Займався спортом, після роботи завжди поспішав на тренування, згадує Лілія Іванівна. Коли оголосили мобілізацію, був одним із перших, хто прийшов до військкомату. Так міцний і загартований хлопець потрапив у  95 окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ.

Тривожилися за нього рідні, знаючи, як нелегко нашим солдатам сьогодні відстоювати цілісність держави. Знали передусім із телевізійних новин, бо ж у коротких телефонних розмовах із Сергієм  він завжди говорив: «У мене все нормально, не хвилюйтеся, закінчиться термін служби й повернуся додому».  Та не судилося справдитися цим словам...

Лілія Іванівна розповідає, що 2 травня телефонувала йому. Трубку ніхто не брав. Згодом — ще не раз намагалася додзвонитися. Йшли гудки, а ввечері  телефон уже був відключений. Серце в рідних тривожно забилося, як почули у новинах інформацію про двох загиблих під Слов’янськом.  Відразу пішли у військкомат, точних даних про прізвища загиблих ще не було... Але вже зовсім скоро до них приїхали і представники військових, і житомирський губернатор — висловлювали співчуття, намагалися підтримати морально, запитували, чим допомогти... І говорили, що Сергій загинув як герой, він віддав своє життя за мир та незалежність України, за кожного з нас.

Сестри почули від військових, що трапилося того вечора, коли загинув їхній Сергій. То був страшний вечір для всіх  воїнів, які просто на очах втратили двох своїх товаришів. Відбувалося жорстке протистояння. Колону першого батальйону, яка направлялася на виконання бойового завдання в рамках антитерористичної операції, тривалий час блокували на мосту на північній околиці Слов’янська. Їх не пускали переважно жінки з іконами й дітьми... Військові вимушені були зупинитися, щоб не затискати їх і не стріляти в мирний «живий щит». Коли йшли перемовини із сепаратистами, які прикривалися місцевим населенням,  постріл снайпера вбив старшого солдата Панасюка. Куля попала в шию. Тоді ж Петро Коваленко з Вінниччини загинув від гранати «ВОГ» із підствольного гранатомета, яка вибухнула в нього під ногами... 

5 травня в Будинку культури міста Коростишів відбулася траурна церемонія прощання з Сергієм Панасюком. В останню путь люди провели свого земляка-патріота, брата, коханого, друга, товариша. Були тут і представники військових частин, обласної та місцевої влади. Обласна влада запевнила, що допоможе родичам матеріально, місцеві каменярі мають виготовити власним коштом пам’ятник герою. Є надія, що вулицю, на якій жив Сергій, буде названо його ім’ям — з такою пропозицією звернувся до місцевої влади голова Житомирської ОДА Сидір Кізін. Утім, Сергія й так вважають у Коростишеві героєм — і  старші жителі, й молоді. А в багатьох його друзів у соціальних мережах фото  мужнього солдата із написом: «Сергій Панасюк. Герої не вмирають!!! Ти назавжди в наших серцях...»

Оксана КЛИМЧУК, Житомирська область

P.S. За даними прес-центру СБУ, станом на вечір 6 травня кількість загиблих українських військовослужбовців з початку проведення АТО становила 14 людей, ще 66 поранено. 9 травня у Маріуполі під час проведення активної фази антитерористичної операції загинуло ще двоє військовослужбовців, повідомляє Міноборони, — заступник командира батальйону територіальної оборони підполковник Сергій Демиденко та кулеметник цього ж батальйону Олег Ейсман... Антитерористична операція на сході країни почалася в середині квітня. Залучено сили з усіх силових підрозділів країни. Майже 50 осіб загинуло з початку так званої російської весни на Донеччині. За даними департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА, з 13 березня цього року в області загинуло 49 осіб. У лікарні з вогнепальними пораненнями доставлено 245 постраждалих. Всього за даний період госпіталізовано 150 осіб, з них станом на ранок 12 травня у стаціонарах залишалося 65. Інформацію щодо постраждалих надано із врахуванням вбитих та поранених під час антитерористичної операції. Нагадаємо, 13 березня розпочалися масові заворушення в області, тоді загинув проукраїнський активіст Дмитро Чернявський — хлопця вбили у сутичці після мітингу за єдність країни та акції проросійських радикалів у Донецьку.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter