REUTERS

Психологи для учасників АТО

«Ми разом йшли в бій. Разом воювали, стріляли. Він завжди прикривав мою спину, а я – його. Тепер «ми» вже не існує. Того, хто завжди був поряд, настигла куля ворога. Я втратив свого брата. Я втратив частину себе…»

REUTERS

І таких одкровень військової душі – безліч. Бійці часто говорять про смерть, та підготуватися до неї неможливо. Людська психіка не витримує жахіть війни. Психологічні розлади, як стверджують фахівці, виникають майже у половини учасників бойових дій. Так званий «афганський» синдром несе в собі причину асоціальної поведінки військових ветеранів. По-науковому він називається ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Він проявляються через 3-6 місяців після закінчення війни. Один з основних симптомів – флешбеки: ветерану ввижаються неприємні спогади, які він намагається забути. У нього може проявлятися бурхлива активність, обумовлена комплексом провини. Аби «заглушити війну в голові», колишні воїни вживають спиртні напої, наркотичні речовини, можуть примкнути до кримінальних угруповань. Симптомами розладу також є безпричинна агресія, направлена на сім’ю та близьких. ПТСР характеризується й соматичними проявами: порушенням сну, головними болями, серцевими нападами.

У США вже багато років діє програма «TRICARE» здійснення реабілітації учасників бойових дій, повернення їх до нормального життя. Психічні та психологічні розлади після участі в локальних конфліктах американська військова медицина ділить на три категорії: посттравматичні стресові стани, серйозні депресивні розлади або симптоми депресії та наслідки черепно-мозкових травм.

«АФГАНСЬКИЙ» СИНДРОМ ПРОГАВИЛИ. НА ЧЕРЗІ – «ДОНЕЦЬКИЙ» І «ЛУГАНСЬКИЙ»?

У колишньому Радянському Союзі під час так званої інтернаціональної допомоги афганському народу на психологічну допомогу військовослужбовців не звертали уваги. У результаті до посттравматичного стресового розладу були схильні більше 50 % солдатів, а це вже стало проблемою не індивідуума, а соціуму. Тому сьогодні під час проведення АТО і особливо після її закінчення не можна недооцінювати роль військових психологів у реабілітації наших воїнів.

На жаль, в українському війську маємо серйозні прогалини у становленні і функціонуванні психологічної служби. Щоб зрозуміти, чому так сталося, треба трохи заглибитися в історію. Раніше в армії існували політоргани. Політруку, щоб проводити лінію партії, потрібні були знання з педагогіки, психології та пропаганди. Ця комплексна робота включала активні форми дії на свідомість людини. Замполіту так або інакше доводилося бути ще й психологом, навіть якщо його так і не називали. Після розпаду СРСР у нашій армії намагалися створити соціально-психологічну службу. Робота проводилася у вірному напрямку, але не була доведена до логічного завершення. Положення СПС, директиви, накази, штатну структуру вдало скопіювали практично всі силові структури країни. Але у війську пішли своїм шляхом, створивши органи виховної роботи. Офіцери-вихователі займалися чим завгодно, але не виконанням своїх функціональних обов’язків. Проте психологія – це специфічний вид діяльності, який вимагає постійного перебування в професійному середовищі. А ця служба фактично існувала лише на папірцях. Можна сказати, що її і зараз немає, бо не побудована вертикаль. У війську маємо близько двох сотень посад, які заповнені ледь наполовину. І не факт, що їх обіймають фахівці.

До обговорення непростої ситуації, що склалася з психологічним забезпеченням війська, ми запросили фахівців із військового та цивільного середовищ. Сьогодні час диктує прийняття неординарних рішень не тільки при веденні бойових дій. Тому не є дивним той факт, що на передовій з подоланням наслідків посттравматичних стресових розладів у військовослужбовців пліч-о-пліч працюють спеціалісти соціально-психологічного центру ЗСУ та волонтери громадського об’єднання «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій».

REUTERS

– Ситуація вимагає докорінних змін, – говорить провідний психолог соціально-психологічного центру Збройних Сил України майор запасу Володимир Петухов. – І не тільки в реорганізації нашої служби. Сьогодні категорії, з якими ми працюємо, змінилися: на фронті це в основному офіцери, мобілізовані, контрактники, а також взагалі нова категорія для Збройних сил: резервісти і добровольці. Більшість командирів, особливо із числа мобілізованих, до цього не звикли, адже у колишньому війську працювали лише зі строковиками. Нині ми виїжджаємо групами в зону АТО для процесу відновлення особового складу в базових таборах або безпосередньо на передову. На жаль, у соціально-психологічному центрі ЗСУ налічується лише декілька штатних посад психологів. Із-за катастрофічного браку кадрів ми не можемо забезпечити ту необхідну кількість фахівців, яку потребують на фронті. Тому звернулися за допомогою до волонтерів, яких намагаємося залучати для роботи з пораненими і біженцями. Ми уклали угоду з громадським об’єднанням «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій». Наші цивільні колеги мають можливість залучати додаткове фінансування від іноземних грантів, готові створювати реабілітаційні центри для військовослужбовців, де можна буде працювати з посттравматичними розладами.

Ми надали пропозиції на збільшення штату центру, запропонували концепцію розвитку психологічної служби. Але документи ці не поспішають втілювати в життя. Мабуть, начальники вважають, що їх прийняття не на часі.

Між тим досвід ведення АТО показав: військові психологи на фронті не лише потрібні – їхньої присутності вимагають самі командири. Військовий психолог повинен вміти швидко «зібрати» бійця і зорієнтувати на бій. Адже від бойового духу бійців на полі бою багато в чому залежить успішність ведення антитерористичної операції. Деякі солдати після обстрілів або побачених поранень і смертей своїх братів деморалізовані та відмовляються виконувати бойове завдання, виходити на блокпости. А командири через брак досвіду не можуть підняти підлеглих в атаку. І тоді викликають психологів. Головне в цій ситуації – уміння надати експрес-допомогу, а інколи просто уважно вислухати співрозмовника.

– Запобігти соціальній катастрофі можуть військові психологи, – переконаний Андрій Козінчук, капітан запасу, психолог обласного батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» (першого добровольчого підрозділу, який потрапив у зону АТО). Він є членом громадського об’єднання «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій», яка налічує близько 500 психологів зі всієї України, які працюють у різних напрямах на фронті і в тилу. А «виросла» вона із психологічної служби Майдану.

– Ніхто в країні не сумнівається у нашій Перемозі, – говорить Андрій. – Але з часом колишні бійці АТО неодмінно захочуть або витіснити пережите дуже жорстко, або відтворити цю картину. Один з варіантів – це створення злочинних угрупувань. У 90-х роках минулого століття більшість цих бандугрупувань складалося саме з людей, які пройшли через Афганістан. Наше головне завдання – запобігти такому розвитку подій. Роботу ми виконуємо у комплексі. Психологічна допомога військовослужбовцям розподіляється на три етапи. Перший проводиться під час набору добровольців і мобілізованих. Потрібно визначити: наскільки ефективний буде військовослужбовець у бою. Наступний етап – робота з бойовими психологічними травмами на передовій. Наприклад, людина стала свідком смерті свого товариша або впала у так званий ступор, коли військовослужбовець стає просто безконтактним і в бою може «відключитися». Третій етап – проведення необхідних заходів у реабілітаційних центрах або безпосередньо на території військової частини.

За світовими стандартами військовослужбовцю після бойових дій не можна відразу повертатися додому. Він повинен пройти хоча б двотижневу реабілітацію, під час якої його можуть відвідувати рідні, близькі, друзі. Але військовику потрібно змінити обстановку. Тут найголовніше завдання для психологів – знову повернути людину до соціуму, щоб вона могла вести нормальний спосіб життя.

ПСИХОЛОГІВ, ГОТОВИХ ПРАЦЮВАТИ ПІД «ГРАДАМИ», МОЖНА НА ПАЛЬЦЯХ ПЕРЕРАХУВАТИ

– За стандартами, перевіреними арміями багатьох країн, особовий склад повинен постійно знаходитися під наглядом психолога і діставати можливість пройти реабілітацію до повернення в сім’ї, – наголошує Козінчук. – Проте в українській армії ці стандарти в повному обсязі не виконуються. Необхідність у психологах нівелюється. Цим питанням упритул не займаються. Особливо не вистачає кризових психологів. Їх в Україні не навчали, а теоретична частина, зазвичай, не мала нічого спільного з практикою. Тому психологи, які працюють сьогодні у нашому громадському об’єднанні, у більшості пройшли практику під час подій на Майдані. Асоціація зараз налічує близько 500 чоловік, але тих, хто працює в зоні АТО, більше п’ятнадцяти не набереться. Людина, яка працює під час бойових дій, сама піддається стресу. А психологу потрібно залишатися психологом, не звертати уваги на обстріли та можливість померти. Коли я був на передовій, нас за два дні накрило одинадцять разів «Градом». І в цей час треба було не панікувати, а продовжувати працювати. У тій ситуації я й надалі проводив тестування, спілкувався з хлопцями.

Коли військові побачили результат нашої роботи, командири підрозділів почали вимагати в Міністерстві оборони: «Приїжджали психологи, але мало, потрібно ще». Тепер ми офіційно за договором працюємо зі всіма силовими структурами по декількох напрямах: період підготовки в підрозділі, період виїзду, безпосередня участь в АТО і головне – реабілітація. Останнє ще чекає нас попереду.

ПІСЛЯ ПЕРШОГО БОЮ У СОЛДАТІВ ЗМІНЮЄТЬСЯ СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ

– Велике значення має перший бій. Він – найнебезпечніший, – продовжує Андрій Козінчук. – Те, як боєць його перенесе, дуже важливо. Часто буває так, що перший бій – це не пряме протистояння, коли ти бачиш противника, а противник бачить тебе. Це може бути просто обстріл артилерією. І важливо не як боєць увійде до першого бою, а як з нього вийде. Ми розглядаємо будь-який підрозділ як малу соціальну групу. У них можуть бути сварки, побутові конфлікти. А після першого бою у солдатів змінюється система цінностей. Їм важливо вижити, помститися, якщо були загиблі, уразити противника вогнем – базові для війни речі. Їхня свідомість переходить у режим війни. Для нас важливо підтримувати цю військову свідомість під час конфлікту, і вивести бійців із цього стану після закінчення АТО, щоб максимально невразливо ввести їх назад у соціальну сферу.

Ми повинні підготувати бійців до того, з чим вони можуть зіткнутися. Розповідаємо, які можуть бути реакції на стрес, що таке бойова травма. На нашому професійному жаргоні така профілактика називається психоедукацією. Людина інколи сама неправильно оцінює свої реакції, втрачає контроль над собою. Ми повинні пояснити, що весь спектр реакцій – це нормальна властивість нашої психіки, лише з деякими з індивідуальними відмінностями. Ми навчаємо техніці вольової саморегуляції. Якщо людина знає всі можливі реакції на стрес, вона підвищує опірність власної психіки. Отже, військовослужбовець зможе допомогти своєму товаришу, який не зміг побороти паніку, і надати тому першу психологічну допомогу.

УНИАН

Зараз професія психолога стала потрібною. Клінічні лікарні і госпіталі роблять заявку на психолога в штаті. Тому що побачили результат: психолог попрацював – і частина проблем у лікарів зникає.

ДЛЯ УНИКНЕННЯ «ВІЙСЬКОВОГО СИНДРОМУ» ВАЖЛИВО, ЯК СУСПІЛЬСТВО ЗУСТРІНЕ ГЕРОЇВ АТО

Існує думка, що «військовий синдром» цієї антитерористичної операції буде набагато важчий від «афганського». Відомий військовий психолог Леонід Китаєв-Смик назвав посттравматичний стресовий розлад синдромом помсти. Так звані «військові синдроми» – це багато в чому сором і недосягнення бажаного результату. Наслідки залежатимуть від того, з чим ми вийдемо з цього конфлікту. Причому «афганський» і «в’єтнамський» синдроми були такими важкими не тільки тому, що там були програшні війни. Вони закінчилися ще і знеціненням і дискримінацією тих, хто в них брав участь. У нас війна визвольна: ми захищаємо свою незалежність. Ступінь травматизації залежатиме від успішності кампанії і виправданості всіх жертв, від відношення держави до захисників, серйозних реформ у нашій країні.

Для уникнення цього синдрому важливо те, як суспільство зустріне тих, хто повернувся з фронту, і як їм допомагатиме.

– Саме на передовій сьогодні формується авангард нації, – впевнений Андрій Козінчук. – У нас була Революція Гідності, а зараз йде «війна гідності». Людей, які повертаються з фронту, травмує те, що вони психологічно вже не збігаються з життям, з якого вони вийшли. У добровольців з Донбасу найвища мотивація. Вони воюють більш усвідомлено, адже війна йде у прямому розумінні в їхніх домівках. Бійці хочуть, щоб на їхній землі помінялося життя, вони не бажають повертатися до «совка».

РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ЦЕНТРИ: АРМІЯ І ВОЛОНТЕРИ ПРАЦЮЮТЬ ПЛІЧ-О-ПЛІЧ

За словами директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України полковника медичної служби Віталія Андронатія, для поранених військових створять два реабілітаційні центри в Україні. Вже підписані директиви і створюються реабілітаційні відділення у Львівському й Ірпінському госпіталях. Андронатій відзначив, що в Україні не існує спеціальної реабілітації для військових. Крім того, у цій сфері навіть не існує спеціальності лікар-реабілітолог. Раніше уряд заявляв про те, що готовий на створення реабілітаційного центру в Закарпатті для поранених учасників АТО.

Створенням реабілітаційних центрів займаються і волонтери. «Українській асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій» меценати вже надали кілька приміщень. Це здебільшого приватні дачі в Київській і Житомирській областях. Але ж в АТО зараз беруть участь десятки тисяч людей. Волонтерських сил вистачить на те, щоб зайнятися реабілітацією 5-7 тис. учасників АТО, у першу чергу, найбільш потерпілих.

– Ми ставимо завдання за потребами, – говорить Козінчук. – Розуміємо, що в майбутньому потрібно займатися реабілітацією. Вже зараз є фахівці, які працюють у цьому напрямі. Розробляємо стратегію, яку потрібно буде погоджувати з відповідними міністерствами. Це цілком нова система, що не має аналогів у світі. Навіть розрекламована американська нам не підходить, оскільки США проводять бойові дії не на своїй території. Націлюємо бійців на те, що після перемоги їм потрібно буде заново соціалізувати себе. Після Другої світової війни була схожа ситуація: ми перемогли і потрібно було відбудовувати країну. Але у нашому випадку йдеться не про підприємства, а про нове суспільство з новими цінностями. Тому треба сприймати перемогу не як мету, а як засіб. Реабілітація військових після закінчення війни займатиме від року до трьох. Тут не йде мова про стаціонар, і не лише про психологів. Це соціальна адаптація: і юридичні аспекти, і працевлаштування. Ми виконуватимемо свою частину роботи. Нам вдалося завдяки подіям на Майдані створити пункти нашої організації в 19 обласних центрах. Їхні представники готові миттєво підключитися до реабілітації. Якщо ми в Україні створимо центр, подібний до того, що діє в німецькому місті Рамштайн і обслуговує всі країни НАТО, то він міг би стати в нагоді і для інших країн, а також приносив би кошти до бюджету.

УЧАСНИКАМИ АТО МОЖУТЬ ВИЗНАТИ МАЙЖЕ 50 ТИС. ОСІБ

За словами голови Державної служби у справах ветеранів війни й учасників АТО Артура Дерев’янка, майже 50 тис. осіб можуть увійти до Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції.

– Зараз ми хочемо зробити реєстр, щоб ця кількість не збільшувалася в геометричній прогресії, як це було з чорнобильцями, – зазначив він. – Кабмін передав до сфери управління служби 5 центрів соціально-психологічної реабілітації населення (4 – у Київській області та 1 – у Житомирській), які будуть використовуватися для реабілітації бійців АТО.

Автор: Юрій Кузнецов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter