Російські паспорти у Криму – загроза безпеці держави чи зайвий «головний біль» владі?

Біля Генконсульства Росії у Сімферополі тричі на тиждень збираються претенденти на отримання російських паспортів. За місяць кількість таких може «набігати» понад сотню, за рік – тисячу-півтори...

Після російського вторгнення на територію Грузії (за офіційною версією Кремля, щоб захистити права російських громадян у Південній Осетії) в Україні активно обговорюється питання про постійне перебування значної кількості російських громадян у Криму. Водночас кримська влада каже, що не має даних, скільки кримчан має російські або одночасно українські та російські паспорти.

Біля Генерального консульства Росії у Сімферополі тричі на тиждень, щопонеділка, щосереди і щоп’ятниці, збираються невеликі групи людей – претендентів на отримання російських паспортів. Консульські співробітники працюють вправно та організовано, тож черга рухається швидко. За день я нарахував від 25 до 50 осіб, чиї документи прийняли у Консульстві. Більшість із них згодом отримують паспорти з двоголовим орлом. За нехитрими підрахунками, за місяць кількість таких може «набігати» понад сотню, за рік – тисячу-півтори. І значна частина з них залишається одночасно і громадянами України, що фактично заборонено законом.

У Генконсульстві з цього приводу не дають жодних пояснень і кажуть, що не знають, скільки насправді кримчан мають російські паспорти , окрім кількості тих, хто перебуває на постійному консульському обліку. Хоч і цю цифру російські дипломати теж не називають, із неофіційних джерел відомо, що вона не перевищує 5 тисяч осіб на весь консульський округ – місто Севастополь та Автономну Республіку Крим. В останніх російських виборах у березні 2008 року в сімферопольському Генконсульстві брали участь близько 3 тисяч осіб, у тому числі й російські туристи.

Водночас керівник севастопольського аналітичного центру «Номос» Сергій Кулик каже, що за його оцінкою, лише в Севастополі живуть не менше як 40 тисяч російських громадян, що становить 10–12% усього населення севастопольської зони. Приблизно таку ж цифру експерти називають і для Автономної Республіки Крим – 40–50 тисяч осіб із російськими паспортами. За тими ж оцінками, більшість російськопідданих севастопольців та кримчан мають на руках і українські паспорти.

Отримати другий паспорт – просто і дешево

Обійти українське законодавство, яке забороняє подвійне громадянство, нескладно. Українські громадяни, які мають право на російське громадянство (а закони Російської Федерації у цьому плані досить ліберальні, наприклад, достатньо було народитися в Росії чи навчатися у російському виші), мусять подати до консульства серед іншого документ, що підтверджує намір відмовитися від українського громадянства. Це може бути нотаріально завірена копія заяви до ВВІРу з проханням про позбавлення громадянства України. Як правило, цього вже достатньо. А потім саму заяву можна буде відкликати, або ж навмисно подати її таким чином, щоб Київ відмовив (наприклад, не додавши необхідні документи або ж не вказавши місце прописки). Відмов же з Москви, як розповіли Радіо Свобода місцеві юристи, які консультують прохачів, практично не буває.

І все ж, як вважають експерти в Севастополі та Сімферополі, про масову роздачу російських паспортів кримчанам сьогодні говорити не можна – на відміну від минулих часів. Наймасовіша «русифікація» кримчан і севастопольців відбулася після розподілу Червонопрапорного Чорноморського флоту Радянського Союзу протягом 1997–98 років.

Згідно з українським законодавством, усі, хто 1991 року був прописаний на території Української РСР, автоматично стали громадянами незалежної України, якщо тільки не заявили про своє бажання набути іншого громадянства. Саме так офіцери і мічмани ЧЧФ СРСР стали українськими громадянами. Але після того, як флот поділили, кадрові військовослужбовці його російської частини отримали російські офіцерські посвідчення чи російські паспорти. При цьому вони зберегли або українські документи, або ж право отримати українське громадянство, чим більшість і скористалася.

Чим вищі пенсія і корупція, тим більше відставників із Росії

Експерти у подвійному «паспортному» громадянстві, окрім політичного бачать ще й економічний аспект. Військова пенсія в Україні вища, ніж у багатій на природний газ і нафту Росії. Тож навіть якщо у російського відставника поки що немає українського паспорта: в нагоді стає відповідна угода країн СНД про взаємні обов’язки з пенсійного забезпечення. Сприяє «вкоріненню» в Севастополі російських відставних військовиків і активне будівництво тут житла на кошти уряду міста Москви, яке передається командуванню Чорноморського флоту Росії.

А сучасна процедура набуття росіянами українського громадянства, як відзначають експерти, значно спрощується завдяки високому рівню корупції у відповідних владних структурах України. Крім відставників, цим також користуються і російські підприємці, які активно «освоюють» Крим. Адже додатковий український паспорт дозволяє їм, до всього, володіти «золотою» землею сільськогосподарського призначення.

Знову про «дівчинку Олю з бібліотеки»

Біля російського консульства в Сімферополі завжди черга, хоч і невелика, 8 вересня 2008 р.Щоб зараз отримати російський паспорт, севастопольцям далеко не треба їхати. До останнього часу тимчасовий консульський пункт періодично працював у приміщенні Морської бібліотеки Чорноморського флоту Росії. Але «консультували» севастопольців щодо набуття російського громадянства там постійно. Саме це мав на увазі колишній командувач ВМС України, віце-адмірал запасу Володимир Безкоровайний, коли розповідав пресі про «дівчинку Олю з бібліотеки», яка може «посприяти» в оформленні російського громадянства.

Цілком можливо, «дівчинка Оля» чи її «сестри» ще й досі працюють у Морській бібліотеці, а, можливо, уже переїхали до Матроського клубу чи Будинку офіцерів, чи Будинку Москви, чи до Спортклубу Чорноморського флоту Росії. Важливо, що це все – російські об’єкти, на які український суверенітет реально не поширюється.

У Сімферополі теж були часи і місця обмежень українського суверенітету. 1994 року на виборах до Верховної Ради Криму конституційною більшістю переміг Блок «Росія», а кримським президентом став «блокросійський» висуванець Юрій Мешков. Найперше нова кримська влада запросила до Сімферополя російських дипломатів, відкривши в одному з крил приміщення автономного парламенту (де зараз розташований відділ перепусток) тимчасовий консульський пункт. За літо 1994 року, поки він там діяв, тисячі кримчан отримали так звані «вкладиші» до старих радянських паспортів.

Не завадило цьому те, що паспорти кримчан тоді вже були проштамповані написом «Україна». І серед відвідувачів цього консульського пункту журналісти бачили багатьох тодішніх і сьогоднішніх депутатів кримського парламенту та місцевих органів влади автономії. Згодом власники згаданих «вкладишів» мали змогу поміняти їх на російські паспорти, а самі старі радянські паспорти майже одночасно з тим – на українські документи.

Російській владі достатньо одного скривдженого співвітчизника. А скільки українським чиновникам?

Лідер кримської організації партії «Російський блок», член президії Верховної Ради Криму Олег Родівілов уже після проголошення незалежності України виїжджав до Росії, де певний час мешкав і навіть займався політикою. Але потім, коли після розстрілу Верховної Ради Російської Федерації 1993 року це стало небезпечним, повернувся до України і політикою тепер займається тут. Але у тому, чи має він російське громадянство, не зізнається.

Зате він сказав, що Росія своїми діями на Кавказі показала, що готова за американським прикладом захищати своїх громадян, де б вони не були і скільки б їх не було. Він порадив не рахувати, скільки людей із російськими паспортами живе на Кримському півострові. Навіть якщо одна людина – Росія рішуче захистить її права, якщо вони порушуватимуться в Україні, заявив цей діяч.

Голова Української громади Севастополя, капітан першого рангу запасу Мирослав Мамчак теж радить не зосереджуватися на підрахунку російських громадян – все одно їх меншість. Але значна частина з них має ще й український паспорт і бере активну участь у політичному житті автономії та Севастополя. За даними Мирослава Мамчака, багато депутатів і працівників апарату Севастопольської міськради та інших місцевих рад регіону, а також навіть міської державної адміністрації – колишні військовослужбовці Збройних Сил Росії і мають паспорти двох держав.

За його словами, все це, звичайно, несе певні загрози політичній стабільності і навіть певним чином безпеці держави. Але Україна має досвід боротьби з подібними небезпечними явищами, здобутий ще в середині 90 років минулого століття. Тож центральній владі, вважає Мирослав Мамчак, не варто дивитися на проблему «двопаспортного громадянства» як на зайвий «головний біль», а просто адекватно реагувати на виклики часу.

Володимир Притула, Радіо Свобода

УНІАН в Google News