Брати Капранови дали десять порад публіцисту

Публіцистика є стравою швидкого споживання… Розмір має значення… Думати про кінець треба ще на початку. Найкращий фінал – емоційний… Публіцист – це воїн…

Письменники і видавці брати Капранови в рамках V книжкової виставки “Медвін” провели лекцію “10 заповідей публіциста”, в якій розкрили свої секрети створення художньої публіцистики.

– Публіцистика – це управління бойовими космічними об’єктами, – кажуть брати, – треба зрозуміти, який результат він дав, виміряти похибку і в разі неправильного результату дати новий сигнал. Публіцист – це воїн. Публіцистику ніколи не пишуть з добрим серцем, з добрих міркувань, адже її пишуть, щоб висловитися, критикувати, аналізувати й оцінювати.

Усі процеси самовисловлення, проповіді знаходяться на первинному етапі, а от на другому етапі іде діалог. Наша публіцистика – це спроба думати спільно з читачем, наша задача – подивитися, як думка зможе прижитись у голові читача.

Новизна наших заповідей полягає в постійному оновленні публіцистичного світу. Отже...

Одна стаття – одна думка

Одна думка має бути стрижневою, усі ж інші підтримувати, аргументувати її. Масштаб думки – інше запитання. Якщо є наступна думка, напишіть іншу статтю. Пишучи наступну статтю, навіть не думайте, що читачі читали вашу попередню, тобто щоразу писати, як з нуля.

Розмір має значення

Від восьми до дванадцяти тисяч знаків з пробілами. Звісно, бувають думки, які не можуть у такий об’єм уміститися. У такому випадку можна розбивати статтю на розділи: розділ 4-6 тисяч знаків, загалом – 25-30 тисяч знаків.

Публіцистика є стравою швидкого споживання, тому розмір справді має значення. Ідеальний формат: коли тісно словам, а думкам просторо.

Відкинь першу думку, відкинь другу думку, почни з третьої думки

Третя думка дозволяє уникнути банальності, визначитися з ідеєю і правильно почати. Бо парадокс – король початку.

Стиль має відповідати аудиторії і темі

Важливо залучити читача до спільного міркування як темою, так і стилем. Розраховувати потрібно виходячи і з типу аудиторії, і з самої ідеї, і з типу видання.

Не проповідуй

Якщо хочеш залучити читача до спілкування, став йому питання, фактажем підштовхуй до певних висновків, не намагайся здаватися розумнішим за читача.

Якщо подається раніше відома, але все ж можливо невідома читачу інформація, автор має не “тиснути інтелектом”, а робити вигляд, що читач усе знає, та просто забув.

Стартуй без розгону

Основна функція початку – примусити читача читати далі. Але всі прийоми мають даватися дозованими.

Створюючи високу інтелектуальну напругу, не забувай заземлитися

Це – питання ритму, а він є ключем до успіху. Потрібно тонко відчувати настрій написаного не з власної точки зору, а ніби зі сторони. Для цього є чудовий спосіб: читати прочитане вголос.

Кінчай разом з читачем

Думати про кінець треба ще на початку. Найкращий фінал – емоційний, а для цього треба знайти таку останню думку, що зачепить читача і залишить його ще на якийсь час у роздумах.

Не забудь назвати свою статтю

Назва – це такий собі знак “стоп” для читача, знак, що він має зупинитись саме на цьому матеріалі. Та головне, щоб запам’яталася не назва, а думка.

Безпрограшний варіант: використовувати народні мудрості, прислів’я, афоризми, адже вони перевірені часом.

Постійно вчися

Учися, навіть якщо ти відомий публіцист чи письменник. Читай твори своїх колег – це своєрідний обмін досвідом. Тренуйся на рецензіях – саме рецензії мають як тверді композиційні вимоги, так і вимоги до логічної зв’язності думок”.

Записала Катя Зінов’єва

УНІАН в Google News