Сергій Жадан: Часом мені страшно за те, що я пишу, бо воно матеріалізується

Біблійні сюжети, сучасна політика, інтимна лірика та кримінал, – усе це знайде читач у новій книжці віршів Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові»...

Біблійні сюжети, сучасна політика, інтимна лірика та кримінал, – усе це знайде читач у новій книжці віршів Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові». Днями письменник вперше презентував збірку – пообіцяв багато релігійної тематики, жорстокості, зброї та віршів про любов...

– Мені книжка надзвичайно подобається, я думаю, це найкраще, що я написав у своєму довгому творчому житті. До цієї збірки увійшли вірші, які я написав протягом останніх трьох-чотирьох років. Ці поезії я супроводив великим есеєм «Герої, апостоли, жінки та міста». Це свого роду коментар, який я давно хотів написати для книжки віршів, щоб якось пояснити образи, метафори, теми, героїв. Ті, хто не любить поезію, той може почитати цей есей, – так представив книжку автор.

Не без іронії Жадан говорить про тематичне наповнення збірки. У віршах підняті вічні теми: любов до батьківщини, відданості її рідному слову, витокам, джерелам...
Там багато вогнепальних, ножових поранень та інтимної лірики, – каже він.

На думку письменника, збірка вийшла дивною, але композиційно вона є найвдалішою.
Автор розповів, що у віршах присутнє поєднання християнських сюжетів та марксистського начала. Таке дивне поєднання письменник пояснив тим, що християнство – це проідея марксизму. Звісно, це не релігійна книга, скоріше навіть антирелігійна, але біблійні сюжети – це той культурологічний код, який зможе впізнати будь-який читач, навіть якщо він не є віруючою людиною – сюжети зі Старого та Нового заповітів відомі усім.

– Марксизм – вічний. Я не зміг би використати як ідеологічний об’єкт Партію регіонів, бо це партія без ідеології. Хто вони? Ліберали, неоліберали, консерватори? Складно сказати. Тож їх можна використати як соціальний об’єкт. Тому в багатьох персонажах можна вгадати нашого нового міністра оборони або голів адміністрації східних регіонів...
Назва книжки – «Вогнепальні й ножові» – перегукується з основною тематикою видання. За словами Жадана, у збірці вистачає вогнепальних поранень, а ножові – це перегуки з біблійними сюжетами.
– Я довго мучився, але нарешті вигадав ці два слова, – сказав автор.
Щодо персонажів своїх книжок, Жадан каже, що спершу він про них пише, а потім зустрічає їх матеріалізовані образи в житті. Розповів письменник і про свої стосунки з церквою:
– Я не відвідую релігійні служби, але у нас у гурті «Собаки в космосі» кілька учасників грали у церковних оркестрах на баптистських богослужіннях – вони багато чого цікавого розповідали. У нас навіть була репетиційна точка в одного чувака, який працював на церкву, виставляв там свою апаратуру там. Надзвичайно цікава людина. Це – колишній наркоман, який зав’язав з наркотиками і вдарився у баптизм. Навіть не знаю, що краще, що гірше... І от одного разу я зрозумів, що описана мною ситуація в книжці «Депеш мод», де був цей церковний оркестр, матеріалізувалася в житті.

Сергій Жадан каже, що іноді йому буває навіть справді страшно за те, що він пише. Мовляв, поставишся до цього легковажно, а воно потім матеріалізовується цілком серйозно... Ще письменник пообіцяв подумати про зміну тематики у наступних своїх книгах:

– «Вогнепальні й ножові» – це певний згусток того, що я писав раніше. Згоден, якщо я буду писати щось нове, то треба буде братися за інші теми, але чи буду я писати щось інше, чи обмежуся звичними самоповторами – подивимося. Це, звичайно, набагато приємніше, а читачі нічого нового не вимагають. У принципі, треба завжди писати щось нове. Коли книги повторюються – це не дуже добре.

На презентації Сергій Жадан розкрив секрети не лише про свою нову книгу, але й про свої сторінки у соцмережах:
– Мої сторінки на “Фейсбуці” та “Вконтакті” веде мій хороший приятель Сашко Кривець, де він зараз живе, я не знаю, здається, у Сумах. Іноді йому ставлять якісь питання, думаючи, що то я, іноді він на них навіть відповідає. Іноді я з його відповідями погоджуюся, але частіше – ні.
Крім того, розповів Жадан, у соцмережах є ще й сторінки, до яких він не має жодного стосунку.
– Там зазначений мій день народження, 15 квітня, і ось уже кілька років поспіль мене вітають не тільки 23 серпня, коли в мене справді день народження, але і 15 квітня. Мені це надзвичайно приємно, особливо мене зворушує, коли вітають люди, які у серпні вже побували на моєму дні народження. “Фейсбук” – це надзвичайно цікава річ, шкода, що я не маю часу вести його сам.

Руслана Ільченко

Фото - Тетяни Давиденко

УНІАН в Google News