Подільське село презетнувало своє мистецтво у столиці

Подільське село презетнувало своє мистецтво у столиці

Мистецтвознавець і художниця Ніна Саєнко, хоч  і організувала вже близько п’ятисот різноманітних виставок, не може стримати захвату, розглядаючи барвисті ткані верети...

- Розбігаються очі, тікають слова, лишається тільки захоплення. Погляньте: творчість лише одного села, а яке багатство! – так емоційно говорила під час відкриття культурно-мистецької акції «Мистецтво одного села» директор Національного музею літератури Галина Сорока. Тут, у гостинній залі музею на вулиці Богдана Хмельницького свою народну автентичну творчість презентували жителі села Наддністрянського, що в Мурованокуриловецькому районі на Вінниччині.

Воно невеличке, це типове і водночас унікальне село, налічує лише 820 жителів, але традиційне мистецтво цієї подільської сільської громади представлено нині на всю Україну.

Акція «Мистецтво одного села» зорганізована Міністерством культури і туризму України, культурно-просвітницьким центром «Дружба», низкою місцевих адміністрацій та обласних земляцтв у столиці, була започаткована ще у 2000-му році в Українському домі. Протривавши три роки, ця мистецька естафета призупинилася через певні прозаїчні обставини, проте показати своє мистецтво в Києві встигли майже два десятки сіл із 15 областей України. Прикметно, що найактивнішою виявилася Вінниччина та її обласне управління культури і туризму – стартувала акція мистецтвом села Стіна, знаного своїм фольклором, вишивкою та дивовижним рельєфом, згодом було представлено ще три села області. А тепер «Мистецтво одного села» відроджується – знову стараннями подолян.

У чому ж особливість автентичного мистецтва, яке представило село Наддністрянське? На думку мистецтвознавця Ніни Саєнко, куратора проектів Міністерства культури і туризму, унікальність цього мальовничого села, розташованого на березі Дністра, в тому, що воно поєднує культуру кількох регіонів. Це Вінницька область, південне Поділля, неподалік Хмельниччина, поруч також Чернівецька область і Молдова. Що стосуєтьс «візитівки» цього села – ткацьких виробів – то їх особливість у колористиці, оригінальному поєднанні мотивів і багатобарвності. Для Поділля характерні стримані вишневі, темнозелені, жовтогарячі кольори, а для Молдови й Буковини – більш яскраві: зелені, блакитні. Оце вишукане поєднання і дає таку неповторність…

Мистецтвознавець і художниця Ніна Саєнко, хоч  і організувала вже близько п’ятисот різноманітних виставок, не може стримати захвату, розглядаючи барвисті ткані верети (ще їх називають «полики», «напівкилими», «налавники»).

Уявіть: найдовша з експонованих тут наддністрянських верет сягає 20 метрів!

Змалку тче такі верети народна майстриня Ганна Білокінь. Вона й до Києва приїхала зі своїм ткацьким верстатом.

- Це горизонтальний вертстат, - розповідає 77-річна Ганна Савівна. – Чоловік покійний мені колись його зробив за старим зразком. Усе життя тчу верети й рушники… Працювала в школі, об’їздила з чоловіком Сибір, у Москві була, в Києві раз була ще до війни, а тепер, спасибі добрим людям, знов потрапила, привезла свої роботи…

На питання, чи має зі  своєї майстерності якийсь зиск, майстриня відповідає: «Та де там, дитино! Буває, замовляють, але того, що продам, навіть на нитки не вистачає. Щоб ткати, нитки треба, десятий номер, а де їх взяти…»

Подібні проблеми близькі й іншим майстриням, не лише наддністрянським: це і дорожнеча сировини, і ціновий диктат перекупників, і дорогі ліцензії та патенти на продаж своїх виробів… Про матеріальні і духовні перепони на шляху народного мистецтва говорила і заступник міністра культури і туризму Ольга Бенш.

«Ми дуже завинили перед селом… Крім того, йде страшна навала їншої культури протилежної нашому духовному сприйняттю. І ми маємо бути вдячні вам, вчитися у вас, дорогі народні майстри…» - зазнача Ольга Бенш.

А вони, народні майстри, ніяково вислуховуючи захоплені та вдячні слова і, може, недовірливо слухаючи слова обіцянок, просто тяжко працюють та ще й знаходять час творити. Тчуть і вишивають у Наддністрянському Олена Заволока, Ольга Шевчук, Антоніна Кирилюк та Надія Дяк, пише писанки і розвиває зелений туризм Лідія Пономаренко, робить ікони Олена Мельник…

А ще в селі співає народний аматорський хоровий колектив «Дивосвіт» і є справжні народні артистки (без освіти, звання, фонограм) – сімейне вокальне тріо сестер Кобилянських. Ці три сільські бабусі своїми акапельними «Ой соколю-соколю» чи «Петрусем» здатні зворушити найвишуканішу столичну публіку, що й довели в залі музею літератури.

Власне, важко було збагнути, хто тут публіка, а хто господарі й організатори. Не була тут гостею ні відома дитяча поетеса й піснярка Ганна Чубач (родом вона з того ж Мурованокуриловецького району, з села Плоского), ні поетеса і представниця Міжнародного земляцтва вінничан Ніна Гнатюк (подолянка з села Безводного), ні доцент кафедри українрознавства Національного університету будівництва й архітетури Марія Сметанська (з Ямполя на Вінничині), ні поет, актор і журналіст Василь Довжик…

А головними господарями й «іменинниками» були селяни з Наддністрянського та їхні «помічники» з Вінницького обласного центру народної творчості, облдержадміністрації та райвідділу культури. Під час презентації грамотами Мінкульту за працю з підтримки народного мистецтва було нагороджено директора ВОЦНТ Тетяну Цвігун, повідного методиста Центру Олександра Свіргуна, заступника голови облуправління культури й туризму Сергія Гарбулінського, ткалю Ганну Білокінь, начальника Мурованокуриловецького райвідділу культури і туризму Валентину Виклюк, народного майстра Івана Лукаша, писанкарку Лідію Пономаренко, голову сільради Наддністрянського Надію Денисову, керівника ансамблю «Дивосвіт» Галину Паршину…

І, звісно, наприкінці презентації були танці (народні, з троїстими музиками), були смачні частування і запрошення в гості.

Наприклад, сільський голова Надія Денисова пригощала традиційними місцевими стравами і розкривала секрети їх приготування. Виявляється, аби зварити добру мамалигу, кукурудзяне борошно слід засипати в окріп і не розмішувати, а розділити його на чотири грудки дерев’яною «кописткою» - хай так повариться. Додають до мамалиги тільки сіль, а їдять цю страву, хто з чим хоче: чи з тертою квасолею з часником, чи з бриндзею, чи з молоком, чи зі сметаною або з киселицею (розварений чорнослив із цукром). А ще тут печуть мандрики, роблять вино, готують картопляники… Приїздіть – скуштуєте…

А директор ВОЦНТ Тетяна Цвігун теж запрошувала всіх охочих на мистецькі акції Вінниччини. Адже вона переконана, що саме на Поділлі «закопана пуповина традиційного народного мистецтва». Бо тут споконвіку розвинуте ткацтво, каменярство, різьбярство, гончарство й декоративна кераміка, вишивка, писанкарство, витинанка… Подільські майстри все це зберегли і раді поділитися своїми вміннями. Тут щороку відбувається Всеукраїнський пленер бубнівської кераміки, свято витинанки, збираються скульптори-каменотеси в селі Буша, започатковано Всеукраїнське свято писанки, до села Воробіївки Немирівського району перекочувава цього року етнофестиваль «Шешори-2007»… Власне, кожне подільське село, як і кожне село України, гідне представити свою творчість у столиці, як це зробило Наддністрянське в рамках акції «Мистецтво одного села».

Юрій Сегеда

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter