Україна між двох ПРО

Тема ПРО-ППО у Європі різко актуалізувалася. Україна опинилася перед складним вибором. Якщо надати перевагу Росії, чи не закінчиться це новим потужним бар'єром на шляху до євроінтеграції?..

Тема ПРО-ППО у Європі несподівано різко актуалізувалася. Російський МЗС 6 жовтня привселюдно обурився "неприйнятними діями" США, які домовилися про розміщення в Іспанії елементів своєї протиракетної оборони. Того ж дня глава місії України при НАТО Ігор Долгов заявив, що Україна буде зацікавлена участю в реалізації програми альянсу зі створення європейської ПРО тільки за умови приєднання до проекту Росії. 6-7 жовтня в Мінську проходило засідання Виконкому СНД, присвячене перспективним напрямкам розвитку об'єднаної системи протиповітряної оборони держав-учасників Співдружності. А дещо раніше, 4 жовтня, командуючий російськими Космічними військами генерал-лейтенант Олег Остапенко повідомив журналістів, що Росія і Україна ведуть переговори про спільну систему ПРО. Як бачимо, є привід для того, щоб розібратися з тією роллю, яка належить сьогодні Україні у старій суперечці між РФ і США щодо варіантів розгортання протиракетного щита над Європою. 

Історія російського невдоволення і української невизначеності

У період відносного затишшя, яке настало в "холодній" війні США і СРСР, уклали Договір про протиракетну оборону. Документ від 1972 року обмежував кількість об'єктів, які могли бути прикриті "протиракетною парасолькою". Цим договором Вашингтон і Москва намагалися не допустити зниження ефективності застосування міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) з ядерними боєголовками. Паритет (агресор втрачав можливість максимально захистити свою територію від ядерного удару у відповідь), що зберігається таким чином, по ідеї, робив застосування МБР практично самогубством. Але йшли роки, СРСР припинив своє  існування, а керівництво США стало все частіше у голос роздумувати про те, що загроза ракетної атаки з боку Росії блякне на тлі появи потужної ракетної зброї у таких країн як Іран і Північна Корея. З кінця 1990-х американські військові аналітики закликали конгрес і президента відмовитися від Договору про ПРО і почати створення протиракетної системи, здатної захистити усю територію США. Атака Аль-каїди на Нью-Йорк і Вашингтон 11 вересня 2001 року стала щонайпотужнішим аргументом у руках ідеологів створення "протиракетної парасольки" над Північною Америкою. У 2002 році США в односторонньому порядку вийшли з Договору про протиракетну оборону, а у той час президент країни Джордж Буш-молодший оголосив про плани створення першого етапу системи національної ПРО.

Природно, що в Москві таке рішення було сприйняте украй негативно. Росія до того моменту зазнавала проблеми з підтримкою боєготовності навіть тієї системи попередження про ракетний напад (СПРН), яка існувала з часів СРСР. Зрозуміло, що наздогнати американців у питанні створення широкомасштабної ПРО над своєю територією росіянам нічого було і думати. При цьому усі розмови про те, що ПРО створюється не проти Росії, а проти країн "ізгоїв", у Кремлі не сприймали.

Апогею конфлікт навкруги ПРО досяг у 2007 році, після заяви Вашингтону про розміщення елементів американської ПРО у Польщі і Чехії. Саме тоді Україна уперше опинилася перед складним питанням - як реагувати на плани розгортання ПРО поблизу своїх кордонів. Зрозуміло, якщо балістичні ракети збиватимуть, то вони падатимуть. Враховуючи, що протиракетні установки планували розмістити у Польщі, то ймовірність падіння ядерної боєголовки від збитої МБР на українську землю ставала страхітливою реальністю. Реакція українського політикуму на ситуацію з розміщенням ПРО поблизу наших кордонів була суперечливою і розрізненою. З одного боку, звучали ідеї запропонувати США використовувати у своїй ПРО українські радари, що залишилися від радянської СПРН під Севастополем і Мукачево, а з іншої - було чутно заклики солідаризуватися з Москвою і єдиним фронтом виступити проти американських планів "дестабілізувати ситуацію у Східній Європі". 

У 2009 році новообраний президент США Барак Обама дещо знизив загострення пристрастей, висловивши сумнів у доцільності розміщення елементів американської ПРО у Польщі і Чехії. Та все ж конфлікт США і РФ навкруги ПРО ще раз нагадав Україні про те, що відсутність прямих військових загроз національній безпеці сьогодні зовсім не виключає їх появу в осяжному майбутньому.

Проєвропейська дилема  

Миролюбніша політика Б.Обами і його бажання "перезавантажити" стосунки з Росією не зняли розбіжностей щодо створення системи протиракетної оборони в Європі. До того ж, США так і не відмовилися від своїх планів, хоча і переглянули їх. Планується, що система європейської ПРО під егідою НАТО, а, по суті, під контролем США, почне функціонувати у 2012 році, а повністю її розгортання буде завершено до 2018 року. Росія жорстко ставить питання про те, що якщо її не візьмуть в загальноєвропейську ПРО, вона вважатиме її спрямованою і проти себе. При цьому Москва намагається створити власну альтернативу європейською ПРО.

Як зазначив керівник дослідницьких програм Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Сергій Згурец, можна чекати, що створення ПРО в Європі розвиватиметься за двома взаємовиключними сценаріями. "Один - чисто американський варіант, а другий - російський, який передбачає створення об'єднаною ПРО Росії і Білорусі. У цьому контексті можна говорити про те, що російська сторона буде зацікавлена в залученні України до єдиної системи протиракетної - протиповітряної оборони. Це буде можливо за умови появи на озброєнні Росії, Білорусі і України новітніх зенітно-ракетних комплексів З-400. Після цього у РФ з'явиться можливість говорити про те, що ЄвроПРО здатна забезпечити прикриття більшої частини території Європи, включаючи Україну, Білорусь, Польщу і країни Балтії.

Але тут є один серйозний технічний нюанс: ні під З-400, ні під перспективний комплекс З-500 поки не існує ракет, які могли б ефективно застосовуватися для перехоплення боєголовок балістичних ракет. На сьогодні вони є тільки під комплекс З-300. У результаті доводиться констатувати, що декларації росіян про створення власної ПРО поки не підкріплені технічно", - зазначає експерт.

На думку С. Згурца, слід чекати, що росіяни докладуть максимум зусиль для того, щоб схилити Україну до тіснішої співпраці у своїх проектах зі створення ПРО-ППО. "При цьому Україна у питанні забезпечення власної протиповітряної і протиракетної оборони є у дуже скрутному становищі. Ще 3-5 років тому наша армія вийшла на етап повального старіння техніки ППО, якщо ми зараз не почнемо вкладати гроші в оновлення протиповітряного щита країни, то повністю позбудемося його вже найближчим часом. І цим може скористатися Росія, спробувавши нав'язати нам свої комплекси ПРО-ППО", - вважає С. Згурец.

Він припустив, що росіяни можуть запропонувати нам пільгову схему закупівлі ЗРК-400, як вони вже це зробили для Білорусі. "Але це можливо тільки у тому разі, якщо Україна стане частиною створюваної РФ ПРО", - додав експерт.

Як зазначає С. Згурец, входження в російську ПРО, з одного боку, суперечить позаблоковому статусу України, але з іншого - нашим вразливим місцем є безальтернативність Росії як партнера у модернізації української ПРО-ППО.

"Купівля Україною американських зенітно-ракетних комплексів не можлива, оскільки вона потребує переоснащення усієї системи станцій радіолокацій України і іншого устаткування, що не прийнятно з фінансової точки зору", - вважає експерт.

Проте, на його думку, альтернатива співпраці з російськими військовими у питанні ПРО у нашої країни все ж є, але дуже парадоксальна. "У принципі, ми можемо взагалі проігнорувати загрозу ракетного удару по території України. Ми можемо сказати собі, що Україна позаблокова країна, їй ніхто не погрожує, навіщо нам взагалі ці ПРО і ППО", - додав експерт.

Але якщо у питаннях захисту від ракетного удару або можливого нападу з повітря Україна повністю залежить від російської техніки, то існує суміжна сфера, де вже російські військові можуть виявитися зацікавлені у допомозі наших фахівців. «Не можна виключати, що заяви російських генералів про залучення України до спільного вирішення завдань з протиракетної оборони може бути пов'язано з проблемами, які має РФ із створенням нових балістичних ракет з боєголовками, які розділяються. Недавні невдалі пуски російських балістичних ракет свідчать, що ті механізми, які прекрасно працювали на балістичних ракетах, розроблених дніпропетровським КБ "Південне", у нових  ракетах не досить відпрацьовані. Це говорить про відсутність певного досвіду у російських ракетобудівників. Таким чином, під заявою про спільну з Україною роботу над ПРО можна припустити завуальоване бажання росіян відновити кооперації з нашими розробниками МБР", - припустив С.Згурец.

ПРО - не Митний союз, але ідеологія та ж

Отже, маємо дуже контраверсійну ситуацію, у якій Україна повинна зробити свій вибір.  Як тут не згадати про суто мирний Митний союз, у який Москва намагається усіма правдами і неправдами втягнути Україну. При цьому, наше керівництво декларує виключно європейський вибір і бажання підписати договір про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Як видно із заяви глави місії України при НАТО І.Долгова, у питаннях ПРО Україна виявилася значно зговірливішою, ніж в економічних. "Україна буде зацікавлена взяти участь у реалізації програми НАТО про створення європейської системи Протиракетної оборони за умови приєднання до цього проекту Росії", - сказав у Брюсселі І.Долгов.

Така заява українського дипломата прекрасно узгоджується з позицією російського МЗС щодо домовленості США і Іспанії про базування на іспанській території чотирьох кораблів з протиракетами і системою управління ракетною зброєю.

МЗС РФ зазначає, що "черговий крок США з реалізації побудови ПРО у Європі не може не насторожувати, оскільки вже на першій фазі його реалізації відбувається істотне нарощування протиракетного потенціалу США в європейській зоні".

У Москві вважають неприйнятною американську практику «фактів, які сталися», у питаннях протиракетного облаштування Європи, коли без колективного обговорення, без урахування думки усіх зацікавлених країн приймаються рішення, які здатні вплинути на стан безпеки і стабільності у Євроатлантиці.

З російською позицією можна погоджуватися або сперечатися, але для України питання полягає в іншому: чи не призведе приєднання України до російської ПРО до тих же наслідків, що і вступ до Митного союзу РФ, Білорусі і Казахстану? Тобто, до зведення потужних бар'єрів на шляху європейської інтеграції нашої країни.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News