Чи ефективна Болонська система для медичної освіти в Україні?

Чи ефективна Болонська система для медичної освіти в Україні?

Чому не вистачає лікарів в Україні?.. Чи допомагає Болонська система здобути якіснішу освіту?..  Наскільки реально розповсюдити систему університетських клінік на всю країну?.. Інтерв`ю

Чому не вистачає лікарів в Україні?.. Чи допомагає Болонська система здобути якіснішу освіту?..  Наскільки реально розповсюдити систему університетських клінік на всю країну?..

На ці та інші запитання відповідає ректор Одеського державного медичного університету Валерій ЗАПОРОЖАН.

– Останнім часом почали говорити про те, що разом з падінням престижу професії впав і рівень підготовки майбутніх фахівців.

– Рівень підготовки лікарів не падає, навпаки, університети з кожним роком нарощують свій потенціал, свою кваліфікацію. Але є одна проблема, яка сьогодні вельми турбує керівників вищої медичної школи країни. Вона пов`язана з тим, що в країні зникла чітка вертикаль управління медичною галуззю, і МОЗ не  має можливості впливати на регіональні управління охорони здоров`я. Я говорю про університетські клініки, клінічні бази міських і обласних клінік, де раніше мали можливість працювати наші професори і доценти, а студенти набували безцінного клінічного досвіду. Тоді кафедри університетів, що працювали на клінічних базах, були в повній координації з головними лікарями, мали доступ до хворих, хірурги могли працювати в операційних, брати участь в обходах, і одержували достатню практику на клінічних базах.

Сьогодні для багатьох керівників міських клінік університетські викладачі, що часто мають велику кваліфікацію і авторитет, не бажані. Вони постійно прагнуть підвищення рівня щодо надання медичної допомоги, вони викликають більше довіри, а значить і подяки, у пацієнтів. І тому докладають зусиль, щоб «вичавити» кафедри медичного університету зі своїх баз. А услід за викладачами, в ролі «глядача» виступають і студенти, які стають не учасниками лікувального процесу, а спостерігачами. Зрозуміло, це серйозно впливає на клінічну підготовку майбутніх лікарів.

– Де ж, у такому разі, студенти набувають лікарської практики?

– Ось на базі цих лікарень, де існує конкурентна боротьба, і де їх не підпускають ні до операційного столу, ні до хворого.

– Який вихід з цієї ситуації?

– Потрібно переходити на світові стандарти підготовки медичних кадрів. За кордоном університети мають власні університетські клініки, вони на кілька порядків вище за решту лікувальних установ, в них працюють кваліфіковані фахівці і в них студенти можуть вчитися медицині завтрашнього дня, а не минулого століття, як це відбувається у нас.

Втім, нашого університету це стосується меншою мірою, оскільки у нас вже п`ять років існує своя багатопрофільна університетська клініка, на базі якої  університетські кафедри. Плюс у нас дуже добрі стосунки з облздороввідділом, і обласна клінічна лікарня, дитяча клінічна лікарня і обласний онкодиспансер – це теж бази нашого університету, які з великим задоволенням приймають наших студентів.

– Ви сказали, що багато наші лікарні, де навчаються студенти, працюють за технологіями минулого століття. Як, у такому разі, ваші студенти знайомляться з останніми досягненнями медичної науки?

– Якщо говорити конкретно про Одеський медичний університет, то наша університетська клініка чудово оснащена, в ній упроваджені технології, яких немає ніде в країні. Наприклад, всі операційні відділення оснащені ендоскопічною і мікроскопічною технікою найостаннішого зразка. У нас працює генетична медицина – те, чого немає у жодній клініці країни. Це генетичне прогнозування, ДНК-мікрочіп, створення генетичного паспорта, ведення і лікування хворих, виходячи зі стану його генома. Тобто, йдеться про найпередовіші технології, які використовуються в провідних клініках світу.

– Наскільки реально розповсюдити систему університетських клінік на всю країну? Що для цього необхідне?

– Ідея достатньо реальна, але неймовірно складна для ректорів. Свого часу клініки забрали з університетів і передали місцевим радам, а зараз повернути  неймовірно важко.

Тут, на мій погляд, необхідна підтримка медичних громадських організацій. Власне те, що такі клініки необхідні, чудово розуміють в керівництві галуззю. Але для широкого впровадження системи необхідні зміни в законодавстві (а саме, ухвалення відповідного закону), а також чіткі скоординовані дії місцевої муніципальної влади, Парламента і Кабінета міністрів. Цього сьогодні немає, оскільки всі гілки влади зайняті рішенням своїх локальних задач. Об`єднати їх, вивести на відкритий діалог і спільне вирішення проблеми – як це прийнято в свідомому цивільному суспільстві, - здатні тільки громадські організації. 

– Ще одна проблема – перехід вузів на Болонську систему. У ряді випадків вона не тільки не допомагає здобувати якіснішу освіту, але і перешкоджає цьому.

– На мій погляд, ми дуже активно і поспішно почали перебудовувати нашу систему. У Європі Болонська система перебуває у стадії дискусії, і переходять на неї  далеко не всі вузи Західної Європи. До речі, нещодавно я спілкувався на цю тему з ректором Ліонського університету. З`ясувалося, що вони дивляться на цю систему не як на модель для наслідування, а як на свій внутрішній експеримент. Відомо, все, що робиться поспішно і необдумано, та переноситься на наш грунт без адаптації до місцевих умов, виходить погано. Сьогодні від цього страждають як викладачі, так і студенти.

При цьому потрібно враховувати, що Болонська система направлена, в першу чергу, не на поліпшення системи освіта, а на те, щоб дати можливість студентам-випускникам переїжджати до інших вузів Західної Європи, і потім там залишатися працювати. Але у нас і так всі тікають до Західної Європи – для цього не потрібна Болонська система. Навіщо ж ще більше стимулювати цей процес? Дуже це марнотратно для нашої країни – за гроші власного бюджету готувати кадри для Західної Європи.

– Чи можна якимось чином спробувати зменшити відтік кадрів?

– Потрібно зробити те, що зроблено у всьому цивілізованому світі: підняти статус лікаря у суспільстві, створити йому відповідні умови для життя і роботи. Лікареві довіряють найдорожче – життя і здоров`я людини, тому в розвинених країнах вони мають заслужений авторитет і пошану, мають високий матеріальний і соціальний статус, відповідний тому становищу, яке займають у суспільстві.

У нас все з точністю до навпаки. Як було при Радянському Союзі, що лікаря можна примусити сидіти в селі і вести жебрацьке існування, так і досі це продовжується. Тільки потрібно розуміти, що зараз є безліч варіантів – ось люди і вибирають не життя в розваленій хатині в селі, а роботу за кордоном.

– Що, на ваш погляд, потрібно зробити, щоб цю ситуацію в суспільстві переламати? Хто повинен сказати своє вагоме слово: держава, пацієнти, самі лікарі?

– Через складне становище, у якому опинилася сьогодні наша країна, і політики, і чиновники більше зайняті своїми проблемами, і багато глобальних проблем, їх не цікавлять. Тим часом, саме лікарське середовище країни  багато в чому визначає і соціальну, і політичну ситуацію в державі.

Як приклад можна привести Американську медичну асоціацію. У критичний для країни момент – період Великої депресії, - коли багатьом представникам влади було байдуже не те що здоров`я, але і життя громадян, вона ініціювала і зуміла провести низу законів, що не дозволили розвалитися системі охорони здоров`я. Можливо, саме це і допомогло вижити нації.

У нашій країні в цьому плані провідну роль може зіграти Український медичний союз, членом якого я є, оскільки це організація, що зуміла об`єднати професіоналів. Ще в давнину люди були переконані, що справжня демократія починається тоді, коли голос професіонала звучить голосніше за голос політика. Тільки професіонали сьогодні здатні змінити ієрархію взаємин в суспільстві. Саме вони зможуть розтлумачити політикам і чиновникам, що є що, і об`єднати все медичне середовище для того, щоб спільними зусиллями відстоювати інтереси і лікаря, і пацієнта.

- Понад 14 тисяч медсестер і майже 17 тисяч лікарів не вистачає сьогодні медустановам країни, причому з кожним днем ці цифри зростають. На думку аналітиків, якщо ситуація і далі так розвиватиметься, то вже років через п`ять-шість нас нікому буде лікувати. У чому ж реальна причина нестачі лікарів і медсестер?

– Ситуація, дійсно, досить складна. І причин цьому кілька. Одна з них – демографічна. Зі шкіл з кожним роком випускається все менше хлопців і дівчат. Наприклад, цього року випускників шкіл, які прийдуть у вищі учбові заклади, буде на 20 тисяч менше, ніж у минулому. Це серйозні цифри.

Крім того, з кожним роком конкурс в медичні вузи падає, все менше і менше молодих людей хоче отримати професію лікаря. Молодь розчаровується в медичній спеціальності, оскільки медики сьогодні – найбільш незахищена категорія працівників.

Ще один момент – розподіл. В основному молодих лікарів ми направляємо в сільську місцевість. А міські діти дуже не пристосовані для життя в таких умовах, особливо в тих випадках, коли вони не одержують ні гідної зарплати, ні житла, ні умов для своєї професійної діяльності згідно одержаної у вузі кваліфікації.

Якщо говорити про кількість тих, що закінчили наш університет, то, дійсно, відразу після випуску ми заповнюємо всі вакансії, подані облздороввідділами. Але буквально через півроку ці місця знову виявляються вакантні. Молоді фахівці, не витримавши побутових проблем, спочатку просто звільняються, а потім емігрують. Сьогодні дуже високий відсоток еміграції наших лікарів до Західної Європи. Багато медичних вакансій в Чехії, Бельгії, Німеччині та інших країнах Європи і США зайнято випускниками і лікарями з України. У них достатньо висока кваліфікація, і тому їх із задоволенням беруть на роботу в цих країнах. 

– Ви згадали про зниження конкурсу в медичні вузи. Це стосується всіх факультетів?

– Так. Особливо не популярний зараз педіатричний факультет, тому що готує найменш соціально забезпечену категорію лікарів. Падає конкурс і на колись особливо популярний стоматологічний факультет.  Річ у тому, що багато державних стоматологічних поліклінік закривається, і навантаження падає на приватні клініки. Тому знайти роботу в державній поліклініці стає все складнішим, а далеко не у всіх дітей батьки здатні купити приватний стоматологічний кабінет і забезпечити робоче місце.

Правда, наш університет ця тенденція торкнулася менше. Можливо, це пов`язано з авторитетом нашого вузу або із специфікою південного регіону. Крім того, ми проводимо величезну роботу по профорієнтації, популяризації нашого вузу, піклуємося про студентів і випускників, і тому у нас конкурс один з найвищих в країні.

Вікторія Ходаківська

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter