Харків: 100 років зі шкіряним м’ячем

7 травня у Харкові – великий футбол. Пройде фінал Кубку України. Вперше за історію проведення розіграшів поза межами столиці. Матч між Шахтарем і Динамо присвячується 100-річчю харківського футболу. Матеріал офіційної програмки фінального матчу 2007/08...

«Фенікс» проти «Спортсмена»

Найпопулярніша у світі гра потрапила сюди з півночі. У 1879 році англійці прищепили пристрасть до футболу росіянам, і невдовзі шкіряний м’яч докотився до Слобожанщини. Учасниками перших дворових баталій були переважно студенти, а перше футбольне поле збудували на Старо-Московській вулиці британські та бельгійські працівники заводу сільгоспмашин.

Влітку того ж 1908 року в місті було зареєстровано гурток під назвою «Перша харківська футбольна команда», який пізніше перетворився на клуб «Фенікс». Свої матчі команда проводила на стадіоні, розташованому на Сумській вулиці, поки там не проклали трамвайну колію. Рік по тому Харків отримав і «Другу футбольну команду», потім перейменовану в «Спортсмен». Саме ці два колективи й стали учасниками першого в місті офіційного футбольного матчу, який відбувся 8 травня 1910 року на майданчику біля дому №79 по вулиці Чернишевської − у дворі нинішнього театрального факультету Інституту мистецтв.

Одна за одною в місті стали створюватися нові команди. Активісти навіть започаткували «Приміську харківську футбольну лігу», якій завадила розгорнути діяльність громадянська війна. У 1919-му Харків було звільнено від білогвардійців, після чого протягом півтора десятиліть він був столицею України та центром її спортивного життя.

У 1923-му в Харкові вже нараховувалося більше 80 футбольних клубів, які поєднували 12 500 гравців. І зовсім не дивно, що саме місцеві майстри наступного року представляли УРСР на Всесоюзному святі фізкультури − його московські спортивні чиновники назвали першим чемпіонатом країни. Турнір завершився тріумфом українців, які по черзі здолали збірні Закавказзя, Ленінграда, СРСР і Москви! Отже, саме колектив Харкова варто вважати першим неофіційним чемпіоном Радянського союзу.

У 1925-му на Слобожанщині сталися відразу дві визначні події − проведення обласної першості, в якій брали участь 20 команд із 26 районів, а також народження при колективі паровозобудівного заводу (нині − завод ім. Малишева) клуба ХПЗ, попередника «Металіста». Таку ж назву отримав новий місцевий стадіон, відкритий 12 вересня 1926 року. А у 1931-му Харків збагатився ще на одну арену − «Динамо», яка на той момент була чи не найкращою в УРСР.

Кришталева перемога

У клубних чемпіонатах Радянського Союзу харків’яни дебютували 1938-го року, коли в еліті виступали одразу два колективи − «Сільмаш» і «Спартак». У повоєнний період місто в еліті презентував «Локомотив», а рік 1960-й став дебютним на вищому рівні для «Авангарда». Вже наступного сезону колектив, очолюваний видатним у минулому форвардом Олександром Пономарьовим, посів рекордне для харківських колективів шосте місце в турнірній таблиці чемпіонату СРСР.

Другий успішний період клубу, який із 1967 року називався «Металістом», пов`язаний із перебуванням на посаді головного тренера Євгена Лемешка. У 1981-му його підопічні здобули малі золоті нагороди за перемогу в першій союзній лізі, повернувшись до еліти. Найбільш гучні успіхи слобожанського футболу пов’язані з Кубком СРСР. У 1983-му харків’яни дійшли до фіналу турніру, де з мінімальним рахунком поступилися донецькому «Шахтарю». А от п’ять років по тому кришталева вершина підкорилася «Металісту», котрий у фіналі розіграшу-1988 переміг московське «Торпедо» − 2:0. У лавах тріумфатора тоді виступали такі знані майстри, як Леонід Буряк, Ігор Якубовський, Юрій Сивуха, Ігор Кутєпов, Іван Панчишин, Олег Деревинський, Олександр Баранов, Віктор Сусло, Борис Деркач, Юрій Тарасов, Гурам Аджоєв.

Загалом «Металіст» провів у вищій лізі СРСР 14 сезонів. Найкращим снайпером команди в іграх чемпіонату є Юрій Тарасов (61 гол), якому також належить рекорд за кількістю м’ячів, забитих протягом одного сезону (17 у 1984 році).

Слід також нагадати, що 80-ті роки в Союзі пройшли за домінування київського «Динамо», у складі якого виблискували й харківські вихованці − Володимир Безсонов, Сергій Балтача, Павло Яковенко.

Злет на п’єдестал

Дебютний для незалежного українського футболу сезон-1992 харків’яни відзначили виходом до фіналу національного Кубку, де підопічним Леоніда Ткаченка заступив шлях до трофея одеський «Чорноморець». А минулого року очолюваний Мироном Маркевичем «Металіст» уперше зійшов на національний п’єдестал, пропустивши вперед себе лише визнаних фаворитів − «Динамо» й «Шахтар». Наразі харків’яни, вочевидь, намагаються повторити «бронзовий» успіх. Хорошим подарунком до вікового ювілею місцевого футболу буде й черговий старт у європейських клубних турнірах.

Між тим іще у 2005-му році представництво першої столиці у вищій лізі збільшилося на одну бойову одиницю. ФК «Харків», правонаступник «Арсенала», поки зірок з неба не хапає. Втім, і від цієї команди варто очікувати гучних перемог, адже Слобожанщина продовжує дарувати країні футбольних самородків − таких, як, наприклад, Олександр Гладкий, який у складі «червоно-зелених» торік став найкращим бомбардиром чемпіонату України. Численні дитячі та юнацькі турніри, у тому числі й міжнародні, які проводяться в місті, − зайве свідоцтво того, що тут по-справжньому піклуються про майбутню зміну.

УНІАН в Google News